Тернополянин Андрій Назаренко: «Коли розказую, що жив в інтернаті, діти думають – ми теж можемо змінити своє життя»

Тернополянин Андрій Назаренко: «Коли розказую, що жив в інтернаті, діти думають – ми теж можемо змінити своє життя»
Фото Андрій Назаренко із названою мамою Карлін.
У Тернополі випускникам сиротинців збирають валізи і просять долучитися всіх небайдужих

Недавно тернополяни пересіли на велосипеди для допомоги сиротам, які цього року роблять перший самостійний крок назустріч світові й людям у ньому. Всі учасники благодійного заїзду могли пожертвувати будь-яку суму волонтерам. За день вдалося зібрати близько 4 тисяч гривень. Це – лише частина потрібної суми, тож акція з допомоги випускникам інтернатів триватиме до середини серпня.

За кошти, які зберуть, куплять найнеобхідніше – каструлі, тарілки, вилки-ложки, праски, фени для волосся, а якщо залишиться, то і постільну білизну.

Збирає допомогу благодійний фонд «Майбутнє сиріт». Волонтери, які сьогодні працюють в організації, і самі є випускниками інтернатів.

Голова фонду Андрій Назаренко вже понад десять років опікується сиротами. Праця Андрія надихає. А його досвід змушує задуматися, іноді – вжахнутися від почутого, але найчастіше – повірити у те, що добра в нашому житті таки дуже і дуже багато.

Від сироти до благодійника

Андрій виховувався в інтернаті змалку. Його дитинство минуло в Коропці. Тоді у невеликому тернопільському містечку була одна з найбільших шкіл-інтернатів в області.

Жив у тісному просторі стандартних навчальних і спальних приміщень, з дня в день спілкувався з одними і тими ж людьми й отримував усе готове, хоч і таке ж стандартне – їжу, одяг, розваги і навіть спосіб мислення, який теж обмежувався замкнутим колом інтернату.

Андрієві пощастило – у 1992 році існувала спеціальна програма, у рамках якої американські сім’ї брали українських сиріт в гості на кілька місяців. Хлопчик-сирота з тернопільського інтернату потрапив у родину Тіма і Карлін. Вони хоч і мали власних дітей, але з радістю прихистили і Андрія.

Він і сьогодні вважає їх своїми батьками і їздить у гості, хоча тоді, погостювавши, повернувся в Україну. Розповідає, що міг залишитися або ж виїхати згодом. Але, подорослішавши, Андрій все частіше думав про те, якою буде доля інших дітей-сиріт в Україні, яким не пощастило зустріти прийомних батьків.

Своїми думками він поділився з американською сім’єю, і так виникла ідея допомагати вихованцям інтернатів. Андрій став запрошувати інших випускників сиротинців, своїх друзів, об’єднатися навколо цієї хорошої справи. І з часом виник фонд, для якого обрали найпростішу назву – «Майбутнє сиріт».

Вийти з інтернату

– Цього року у Тернопільській області маємо 20 випускників з 6-ти інтернатів, – розповідає Андрій. – Вони вступають у вищі навчальні заклади, житимуть у гуртожитках. І якщо дитина зі звичайної сім’ї вже забезпечена мінімальним стартовим набором для дорослого життя, то випускники сиротинців виходять у світ без нічого. Зі свого досвіду знаю, як важко на перших порах. Тому ми почали збирати гроші на такі речі першої необхідності. Також люди можуть приносити речі, якщо вони у них вже є, у наш фонд.

Допомога випускникам – лише один із безлічі проектів, якими займаються волонтери «Майбутнього сиріт». Це – збір техніки, екскурсії, літні табори, тренінги та навчання за межами інтернатів. Усі вони допомагають сиротам не відчувати себе покинутими чи безпомічними у житті.

За понад десять років, відколи існує фонд, він охопив навчанням усіх дітей області, які позбавлені батьківського піклування.

– Не секрет, що дітям із сиротинців важко адаптуватися у незрозумілому, чужому для них світі, – каже Андрій. – Якщо говорити про сиріт мого віку й трошки молодших, то є проблеми. Але у тих, з ким ми вже працюємо 10 років, ситуація значно краща. На тренінгах, починаючи з  9 класу, діти вже починають розуміти елементарні, але важливі речі. Що за проїзд у транспорті, їжу та одяг треба платити, що так побудована система. І коли повертаються в дитячий будинок, аналізують і згодом більше готові до самостійного життя.

«Дорослий, а витягує студентський квиток»

Найкращий приклад для сиріт – самі волонтери і, зокрема, приклад Андрія. Він може надихнути не лише дітей, які виростають без батьків, а й усіх, хто опинився у складних умовах чи вже опустив руки.

– Я на своєму прикладі пояснюю, що колись вийшов із сиротинця й не мав нічого, – каже Андрій. – Коли розказую сиротам, що жив в інтернаті, що відчував те ж саме, що вони, і так само сумнівався, то діти думають – отже, тоді ми теж можемо змінити своє життя.

Недавно Андрій знову став студентом – магістерської програми в Українському католицькому університеті в Львові. Оскільки програма платна, вирішив податися на грант, який частково компенсує навчання, і виграв його. Тож 65 відсотків від вартості магістратури оплатив з допомогою грантових коштів.

– Світ не стоїть на місці, з’являються нові й нові виклики. І через 5 років, якщо буду сидіти і робити тільки те, що вмію, це вже буде застаріле і просто неактуальне. Зараз в університеті я вивчаю нові методи управління неприбутковими організаціями. І кажу дітям і випускникам інтернатів, що вчитися ніколи не пізно. Хоч незнайомі люди часто неймовірно дивуються: о, дорослий, а витягує студентський квиток.

Коли перешкоди – не біда, а досвід

Андрій розповідає, що одна з найбільших проблем сиріт – те, що вони соромляться того, що вчилися в інтернаті, і не вірять у себе. Тому фонд залучає і самих сиріт до різної діяльності, зокрема й волонтерської.

– Коли переусвідомите в голові, що ви не жертва, яка потребує допомоги, а й самі можете допомогти іншим, – це багато змінить, – зауважує Андрій. – Ми вчимо дітей, що не треба відкладати на потім, вони вже можуть бути активним і проявляти себе. Це дуже важко – вийти із зони комфорту, всі бояться з неї вийти. А сироти звикають 11 років жити в певних умовах, де все готове. Може, це життя бідне, але знайоме, статичне, і вже сам страх вийти за ці межі найбільше лякає. Тому ми і є, аби підтримати в момент виходу із зони комфорту тих, кому це потрібно. І в нас є багато позитивних прикладів, що коли в тебе є ціль, то перешкоди – не перешкоди, а твій досвід. Але тільки коли ти пройдеш усе це сам, тоді зрозумієш.

Як допомогти?

Охочі допомогти учням і випускникам інтернатів можуть звертатися у ресурсний центр фонду «Майбутнє сиріт» у Тернополі на вулиці Чумацькій, 37, поряд із зупинкою ТНЕУ.

Також можна надіслати кошти на банківський рахунок:

отримувач ТОБФ «Майбутнє сиріт», код ЄДРПОУ – 34334394, р/р – 26002055110780, МФО – 338783, Тернопільська філія ПАТ КБ «Приватбанк».

Адже це так просто – усім нам теж зробити перший крок назустріч іншим, чи не так?

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка» та Українським журналістським фондом.

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *