Тренер із Зборова на Тернопільщині виховує справжніх чемпіонів з легкої атлетики завдяки ентузіазму та наполегливості

Володимир Небельський: «Змагання і перемоги заохочують дітей займатися спортом»

Про Володимира Небельського ми неодноразово писали на сторінках «Нашого ДНЯ», адже його вихованці здобувають десятки нагород на різноманітних обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Ми вирішили завітати в Зборів і поспілкуватися з тренером, який у маленькому містечку без особливих умов та з мізерною зарплатою виховує талановитих спортсменів, заохочує дітей до спорту і здорового способу життя.

Володимир Небельський зустрічає нас при вході на стадіон у Зборові. І відразу ж проводить екскурсію стадіоном. З першого погляду кидаються в очі поламані стільці на трибунах, пляшки з-під пива на землі та інші зламані конструкції.

– Стадіон перебуває на балансі районної ради, – розповідає пан Володимир. – Зборівська громада готова його забрати і дбати про нього, адже зараз стадіоном ніхто не опікується. Тут немає сторожів, прибиральників. Все робимо власними силами. Вночі тут збирається молодь. Як результат купа сміття, пляшок з-під алкоголю, поламані сидіння. Проблема у тому, що на території стадіону є спортивний майданчик із штучним покриттям. На нього досі немає документів. Тому і неможливо передати ці два об’єкти разом. Це вже триває близько двох років.

Пан Володимир показує не так давно встановлений майданчик – неозброєним оком видно, зроблений він доволі неякісно. Біля входу – гора сміття. У мережі знаходжу інформацію про те, що районна рада у вересні цього року дозволила влаштуватися на міському стадіоні приїжджому цирку.  Зборівчани були обурені тим, що гастролери вирішили вбити палі у бігові доріжки і пошкодили і так стареньке асфальтне покриття.

– Керівництво громади пообіцяло нам, коли стадіон перейде на їх баланс, то неодмінно наймуть робітників, які доглядатимуть за ним, облаштують відеоспостереження, – додає пан Володимир. – Ми дуже вболіваємо за це, адже ми тут тренуємося у теплу пору року. Тож хочеться, аби діти, дорослі хотіли сюди приходити, займалися. Навіть не професійно, а  просто побігати для здоров’я. Зараз тут справжня розруха, все валиться. Сумно, що все так склалося.

Зборівська дитячо-юнацька спортивна школа не має власного приміщення. Їм виділили один кабінет на стадіоні – тут знаходиться комп’ютер, документація, і просто величезна кількість нагород спортсменів. Як тільки починаються морози, для занять орендують спортивні зали в міських школах.

Володимир Небельський виріс у Зборові і почав займатися легкою атлетикою у п’ятому класі. Зізнається, на власному досвіді відчув, що таке поразки, перемоги і скільки сил потрібно вкладати в цей спорт.

– Моїм наставником був учитель фізкультури Павло Григорович Газда, – розповідає пан Володимир. – Він помітив, що у мене є здібності і почав тренувати. Мене дуже зацікавила легка атлетика. Я просто фанатично тренувався, брав участь у змаганнях, перемагав. Після закінчення школи я поступив у Львівський інститут фізичної культури і спорту на спеціалізацію «легка атлетика». Почав працювати у спортивній школі і тренувати дітей. Роблю це вже майже 18 років.

Володимир із блиском в очах розповідає про свою роботу, вихованців тренування. Та коли починаємо говорити про матеріальну базу і кошти, відразу похмурніє.

– Насправді наша робота – це постійна боротьба з труднощами, – каже Володимир Небельський. – У нас немає власної бази. Ми орендуємо приміщення і мусимо підлаштовуватися під час, коли є вільний зал у школі, допоки закінчаться уроки та позаурочні секції.

Сьогодні Володимир тренує три вікові групи – це дві початкові по вісім, а також навчально-тренувальна третього року – сім осіб.

– Легка атлетика – це важкий спорт, – каже тренер. – Адже потрібно проявляти силу і витривалість, багато тренуватися. Діти повинні відчувати віддачу, прогрес. А особливо непросто зацікавити сучасних дітей. Змагання і перемоги заохочують їх займатися спортом. Вони бачать плоди своїх старань і хочуть ставати кращими. Тому я дуже часто вожу своїх вихованців на змагання. І ми щоразу здобуваємо нові перемоги.

Але, на жаль, сьогодні більше немає коштів, аби їхати на змагання.

– На рахунку нашої школи нуль гривень, – каже пан Володимир. – На останні три змагання у жовтні з дітьми їздили за кошти з моєї зарплати. Ми вже зверталися до посадовців, але чи відшкодують вони нам ці гроші і чи дадуть кошти на наступні поїздки – невідомо. Я розумію, що ми працюємо на ентузіазмі, але нашої зарплати не вистачить, щоб оплачувати всі змагання.

Ще одна проблема, величина виплат для дітей, що їдуть на змагання по Україні.

– Уявіть, ми їдемо у великі міста на змагання – як до прикладу Харків, Київ, Кропивницький, – каже чоловік. – Треба заплатити за громадський транспорт, купити води, а ще поїсти. І все це за 60 гривень. У нашій країні дуже хочуть, аби у нас були сильні спортсмени, аби вони перемагали. Але без дитячого спорту не буде дорослого. На останньому чемпіонаті області з легкої атлетики ми побачили, що старших дітей взагалі не було. У нас держава виділяє кошти тільки на футбол, а  на інші види спорту просто мізер. До прикладу – на обласних змаганнях з футболу гравцям дають тисячу гривень, а легкоатлетам на всеукраїнські змагання – 60 гривень. Як за них прохарчувати спортсмена? Хіба їхати зі своїми канапками.

Серед вихованців Володимира Небельського – багаторазова чемпіонка України і учасниця європейських змагань Оксана Долинчук (Більчак), вона перебуває в резерві збірної України, чемпіонка України у легкоатлетичному кросі Уляна Рава, Андріана Антонюк – бронзова призерка чемпіонатів України в Харкові і Кропивницькому, чемпіонка українських і міжнародних змагань Марія Мочук.

– Маємо зараз маленьку зірку Аліну Посівайло, – додає пан Володимир. – Вона зараз вчиться в п’ятому класі. Але ще минулого року вигравала чемпіонат області серед ДЮСШ у старшій віковій групі. Вона перемогла у міжнародних змаганнях у Львові на дистанції тисяча метрів.

Щомісяця вихованці Володимира Небельського здобувають 20-30 медалей. За рік назбирується більше сотні нагород.

– Я стараюся знайти особливий підхід до кожної дитини, – каже тренер. – Спершу намагаюся зрозуміти її характер, як найкраще стимулювати для отримання високих результатів. Адже одні болісно реагують на критику і їм більше  потрібна підтримка та похвала, інші, навпаки, потребують дисципліни.

За словами Володимира Небельського, із таким ставленням до спорту сьогодні більшість здібних українців замість стати професійними спортсменами чи тренерами обирають дорогу на заробітки. Сам Володимир під час відпустки їздив на заробітки. А що робити, зізнається. У нас малі зарплати. За ці гроші важко прожити.

– Я люблю свою роботу, – каже чоловік. – Я щасливий, коли мої вихованці досягають успіху. Я вірю, що все-таки щось зміниться в Україні, області, в громаді. Адже у нас стільки талановитих дітей, молоді. Вони заслуговують на краще. І немає значення, де вони живуть, у маленькому Зборові чи в столиці. Мабуть, це ентузіазм і фанатизм. В Україні багато тримається на цьому. Сподіваюся, наші чиновники таки помітять ці проблеми і дбатимуть про розвиток всіх видів спорту краще.

Заповітна мрія Володимира Небельського, щоб хтось із його вихованців потрапив на Олімпійські ігри.

– Якщо дуже хотіти, мати здібності і розвивати їх, то все реально, – каже він. – Я вірю, моїх вихованців чекає велике майбутнє. Вони на це заслуговують!

Юлія Томчишин

журналіст, "Наш ДЕНЬ"





Loading...




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares