Декілька років тому під час відвідин Лувру – одного з найбільших музеїв світу – я була захоплена багатством експозицій, які представляли вже не існуючі сьогодні цивілізації Древнього Єгипту, Ассирії та Вавілону. Не менш вражаючими були і великі зали європейського мистецтва, різних шкіл та періодів. Водночас прикро вразило, що на запитання про мистецтво України працівник музею показав невелику кімнату, в якій було декілька десятків ікон XVIII – XIX ст. Підписи під експонатами вказували на їх російське походження. Очевидно, тоді на Заході Україну та Росію сприймали як єдиний культурний простір. Злочинна агресія північного сусіда 24 лютого 2022 року назавжди зруйнувала цей міф. Сьогодні Україна виборює не лише свою свободу, але й власну автентичність.
Впродовж століть мистецтво України, зокрема сакральне, було одним з кращих втілень творчого національного генія. Глибоко символічне, насичене багатовіковими традиціями та канонами візантійської і західноєвропейської стилістики, воно дало світу неповторні образи власного світосприйняття і національної самоідентичності.
Яскравим періодом у розвитку українського сакрального мистецтва був початок XVIII ст., епоха розквіту бароко, т.зв. «мазепинський стиль». Тісно пов’язаний з народними традиціями, він вражав своїми колоритом та орнаментальністю. Глибока сакральність ікон поєднувалася з жанровістю, великою кількістю побутових елементів і завдяки цьому ставала зрозумілою та ближчою до людини.
Ця українська мистецька самобутність з часом подолала географічний контекст, вийшла за межі великих культурних і сакральних центрів та знайшла своє нове втілення в численних невеликих приходських церквах України.
На теренах Вишнівеччини традиції сакрального мистецтва надзвичайно багаті. Ще на початку XVIII ст. до будівництва та оздоблення сакральних пам’яток Вишнiвця долучився знаний архітектор та живописець доби бароко на Волині та Галичині Павло Гіжицький, львівські різьблярі Кристіан Сейнер та Каспар Колерт. У 60-х рр.. XVIII ст. у невеликому селі Вікнини поблизу Вишнiвця жив та працював відомий маляр і архітектор-єзуїт Андрій Агорн, родом з Помор’я. Його творчий доробок – чудові фрески в костелах Острога, Луцька, Овруча, Порицька та Полонного. А скільки талановитих місцевих майстрів, які оздоблювали маленькі сільські церкви, залишилися невідомими.
Нещодавно у новому залі Вишнiвецького палацу відкрилася виставка сакрального мистецтва Вишнiвеччини XVIIІ – XX ст. На ній представлені іконостас, ікони, написані на полотні, шовку, дереві, а також книги, декоративна дерев’яна різьба та карбування. Деякі з цих предметів були у свій час настільки знищені, що лише професіонал зміг побачити їхню мистецьку та історичну цінність.
У центрі виставкової експозиції – верхній ярус унікального іконостасу XVIIІ ст. з церкви Св. Миколая с. Бодаки. Попередні візуальні дослідження пам’ятки показали наявність не дуже вдалих пізніших записів. Реставраторам необхідно було не лише розчистити полотна від бруду, а й зняти декілька шарів фарби, щоб відкрити чудовий авторський почерк. Після відновлення іконостас захоплює високою майстерністю виконання в рисунку та кольорі, нестандартністю трактування традиційних біблійних сюжетів. Персонажі полотен чарують своєю одухотвореною красою та майстерним відбиттям у ликах святих, їхніх жестах і позах цілої гами почуттів та переживань.
Надзвичайно кропіткою була реставрація плащаниці початку ХІХ ст., написаної на шовковій тканині з використанням складної техніки розпису золотом, з церкви св. Степана с. Котюжини. Її результатом стало не лише фізичне збереження пам’ятки, а й повернення їй естетичної активності.
Ціла низка ікон з церков у селах Лози, Решнівка, Бодаки, представлених в експозиції, з одного боку демонструють давні традиції української символічної іконографії, з іншого – отримали нове композиційне та образне втілення, оперте на зразки реалістичного західноєвропейського мистецтва. Образи святих напрочуд індивідуальні, їх форма змодельована пластично, з використанням гри світла та тіней. Колоритна гама яскрава, насичена, підкреслює високу духовність та урочистість.
Експозицію вдало доповнює колекція сакральної барокової дерев’яної скульптури XVIIІ ст. з фондів Львівської Національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Невеличкі дерев’яні фігурки, часто фрагментарні, вражають пластикою, експресією та виразністю облич. Глибока майстерність виконання та емоційна сила образів є ще одним підтвердженням оригінальної самобутності цього важливого напрямку мистецтва доби бароко в Україні.
Відомий львівський мистецтвознавець Роман Василик якось сказав, що «ікони пишуться для прийдешніх поколінь, адже призначення ікони – жити вічно». У кожній пам’ятці, представленій на виставці, закарбована наша пам’ять і пам’ять наших предків. Експозиція сакрального мистецтва у стінах Вишнiвецького палацу доносить до нас цінності, які були та залишаються незмінними для українців і які сьогодні особливо затребувані – любов до Бога, людини, високодуховність та милосердя.
Любов ШИЯН,
канд. історичних наук, наук. співр. Національного заповідника “Замки Тернопілля”.
