Ми довго чекали Великодня. Дивились на іній – уявляли білий вишневий цвіт.
Вербної неділі принесли з церкви освячену лозу. Хльоскали нею тата, маму, братиків, сестричок — так проганяли зиму, приказуючи: «Не я б’ю, лоза б’є… за тиждень — Великдень, Недалечко червоне яєчко!» Чекали Великодня…
От урочисто у церкві задзвонили дзвони. Зійшло веселе весняне сонечко і сповістило рясним промінням: «Христос воскрес!» Надворі розтала крига. З’явилася зелена травиця й тихо шелестить: «Христос воскрес!»
Вмиваймось, милі хлопчики й дівчатка, і притуляймо до щічок червоне яєчко, щоб завжди бути гарними. Перехрестімося до ікони, помолімося «Отче наш» і сідаймо до святкового столу, сказавши всім, хто в хаті:
— Христос воскрес!
Пообідавши, всі виходьмо з хати, хай невидимо увійдуть до неї наші родичі, яких вже немає на білому світі, й теж покуштують великодніх страв.
Винесімо худібці та птиці крихіт свяченої Паски і прокажімо:
— Христос воскрес!
Радіймо, що з воскресінням Христа настала весна, і сподіваймося, що вона принесе нам щастя.
Вітаймося з усіма, кого стрінемо, словами: «Христос воскрес!»
А як нас привітають, відповідаймо: «Воістину воскрес!»
