Вулички старого Тернополя і святині, яких уже немає, ожили на сторінках книги колишніх італійських військовополонених – в’язнів гітлерівського табору, що існував на околиці міста. Район, де він був розміщений, називали Кападоція. Перед війною там планували будувати приватні будиночки, але німці звели бараки. Тепер це нічим не примітне місце поряд із недіючою уже артилерійською бригадою. Згадок про табір залишилося небагато, тож навіть серед тернополян мало хто про нього знає.
У сорокових роках минулого століття в німецьких бараках у Тернополі переплелися долі різних народів. Першими в’язнями табору були радянські солдати. «На пустирі на околиці Тернополя стояв великий чотириповерховий дім з червоною цеглою. Ми дізналися, що до приходу німців він слугував казармою для червоноармійців. Ця казарма і її двір стали першим для нас концтабором», – згадував один із солдатів.
Згодом німці пригнали до Тернополя французьких військовополонених, а восени 1943-го дійшла черга до італійців, коли ті передумали воювати на боці Гітлера.
Серед в’язнів табору був художник Мікеланджело Гельмі. Вугликами він робив замальовки табірного життя та незнайомого йому міста. Інший полонений – П’єрро Баггіні вів щоденникові записи. Ці малюнки та спогади увійшли до книги «Від Канн до Тернополя». Вона недавно побачила світ в Італії.
Тираж унікального видання, яке розкриває невідомі сторінки нашого минулого, – всього тисяча примірників. Майже рік історик із Тернополя Сергій Ткачов вів перемовини з італійцями. З його допомогою книга повторила шлях своїх авторів й таки потрапила до міста, яке змінило їх життя.
Італійський слід у Тернополі
Мікеланджело Гельмі було 32 роки, коли він став в’язнем «Шталагу 328» – так німці назвали табір у Тернополі. До війни чоловік здобув технічну спеціальність і вступив до академії мистецтв, бо завжди мав бажання малювати. Однак творчість довелося залишити – почалася Друга світова війна.
– Італія була союзником фашистської Німеччини, але цей союз тривав до 1943 року, коли були розгромлені італійські війська під Сталінградом, – розповідає Сергій Ткачов. – Тоді близько 700 тисяч їхніх солдатів потрапили у радянські табори. Це була одна з найлютіших зим. Італійці, які звикли грітися під теплим південним сонцем, важко переживали полон. В армії виник сумнів, чи варто далі брати участь у бойових діях на боці Німеччини. А в 1943-му було прийняте рішення вийти з цього союзу. Німці розцінили це як зраду. Понад 1 мільйон 700 тисяч солдатів італійської армії були піддані арешту та депортації. Тих, хто найбільше виступав проти фашистської Німеччини, розстріляли. Рядових розмістили у табори.
Італійців до Тернополя везли з Греції, Албанії, Югославії, Хорватії та Італії. Всі вони були в літніх формах і зимової ніхто не видав. Шлях Мікеланджело Гельмі почався з Канн. З теплого Лазурового узбережжя він потрапив в осінній Тернопіль 1943-го.
Місцевий «Шталаг» був своєрідним «філіалом» таборів, розміщених у Рава-Руській і Львові. В’язнів використовували на важких роботах – будівництві залізничних полотен, доріг. Італійці були кволі, оскільки не витримували наших кліматичних умов. Німці вважали їх лінивими, навіть був наказ зменшувати полоненим пайок.
На малюнках Мікеланджело збереглися непримітні нотатки. На одному, наприклад, біля портрета чоловіка є напис італійською: «1 цигарка». Свої роботи художник обмінював на речі, які допомагали пережити важкі умови в бараках.
Згадки про табір – у документах Нюрнберзького процесу
– Всього Тернополя у книжці стосуються 70 малюнків, більшість із них – це табірне життя, – каже Сергій Ткачов. – Але комендант, коли побачив, як художник малює, дав йому фарби та дозволив виходити в місто з конвоїром. Тож в альбомі ми можемо побачити старі вулички Тернополя. А ще там дуже багато храмів. Італійці – побожні люди, віра підтримувала їх у полоні.
Гортаючи книжку, тернополяни впізнають святині, які й нині прикрашають місто, як-от церква на вулиці Руській. Чимало малюнків унікальні тим, що зображені на них споруди нині – лише у спогадах. Немає і вишуканого парафіяльного костелу, яким пишався Тернопіль. Храм був підірваний радянською владою, а на його фундаменті збудували універмаг.
– З цієї книги ми нарешті отримали схему розташування табору в Тернополі, – зауважує історик. – Донедавна ми майже нічого не знали про його існування. На жаль, після війни населення міста змінилося корінним чином. Були вивезені поляки, а багатьох українців депортували в Сибір. Коли на Тернопільщині працювала комісія, яка розслідувала злочини німецько-фашистських загарбників, то знайшли тільки двох свідків, які чули про перебування у місті французів чи італійців.
Досі нема відомостей і про те, скільки військовополонених загинули у таборі. За словами історика, в архівах він знайшов дані, що з життя пішли три тисячі французів і тисяча італійців. Однак втрати, вважає він, були значно більшими. Умови були важкими, в’язні часто гинули.
Протоколи свідчень полонених були пред’явлені під час слухань Нюрнберзького процесу. У документах судових слухань над колишніми керівниками гітлерівського Німеччини можна знайти згадки і про тернопільський табір.
Щоб не допустити повторення
«Шталаг 238» проіснував до 1944 року. У лютому, після наближення фронту до Тернополя, в’язнів вивезли до Польщі. Мікеланджело Гельмі вижив і повернувся в рідне місто – Турин. Він працював інженером, архітектором. Але залишався у душі художником.
Персональні виставки колишнього гітлерівського в’язня були в багатьох італійських містах. Влітку 1992 року його не стало. Творчою спадщиною художника опікується родина. 17 малюнків Гельмі, які стосуються Тернополя, зберігає його син. Ще частина робіт – у музеї сучасного мистецтва в місті Тренто.
– Ми ведемо перемовини про відкриття виставки робіт Мікеланджело Гельмі у Тернополі, – зауважує Сергій Ткачов. – Його рідні пообіцяли, що допоможуть, але потрібне офіційне звернення від влади нашого міста.
В Італії історія художника викликала жваве обговорення. У Тернополі книжку презентували в бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля», де зберігатиметься один із примірників видання. Інший Сергій Ткачов передав у краєзнавчий музей міста.
– Ми написали абзац до історії Тернополя, – зазначив він. – Зокрема, це період німецької окупації. Залишилося дуже мало тернополян, які б могли поділитися цими спогадами, і доводиться по рядочку вписувати досі невідомі факти.
За словами дослідника, сьогодні потрібно вивчати джерела й описувати правдиво історію України, щоб захистити свою національну пам’ять.
Спогади колишніх в’язнів концтаборів, у тому числі й «Шталагу», повинні постійно нагадувати нащадкам, через які тортури пройшли їх предки і не допустити повторення.
Антоніна БРИК.
