Перед тим, як почати обговорення сьогоднішньої теми, я хочу повернутися до своє статті від 4.11. 2018 року, в якій я поділився враженнями від прочитаного матеріалу, який мене вразив і схвилював.
Будучи відомим авторитетом, Іван Франко балотувався в депутати по Дрогобицькому округу в Польський сейм. І хто б міг подумати, що людина зі світовим ім’ям, українець, на той час письменник, знаний у світі, програє. І кому? Пристаркуватому панові Княжицькому, який потім похвалювався, що «бидлості» роздав по метру аж 80 кілометрів ковбаси.
Якщо провести паралель у сьогодення, то передвиборча інтрига присутня і буде продовжуватись до 31.03. Результат передбачити важко, бо те, що говорять екзитполи, може помінятись за 1 хвилину, адже іде війна компроматів, а тому свою думку з цього питання почну з крилатого вислову Джона Кеннеді – «ті, хто дивиться тільки в минуле чи лише на сьогодення, безперечно, пропустять майбутнє. І тому, якщо ми хочемо миру та благополуччя, свій голос потрібно віддати не за тих, хто вчора, не за тих, кого не знаєш, а за тих, хто зможе встановити мир та зуміє країну вивести з глибокої економічної кризи. І якщо є сумніви, то потрібно згадати, що до вересня цього року потрібно повернути МВФ 16 мільярдів доларів, а це приблизно 430 мільярдів гривень. Де візьме такі кошти сьогоднішній уряд, ніхто не знає, а депутати з трибуни парламенту наголошують, що в пенсійному фонді глибокий мінус у 25 мільярдів гривень.
Питаю себе, чому більшість поколінь українських політиків проголошували модернізацію своїм головним пріоритетом, але щоразу завершували свою каденцію у тій самій низькій точці, з якої стартували. Сподіваюсь, питання, чому плани і реформи модернізації не спрацювали, будуть аналізувати професіонали, які візьмуть на себе відповідальність за економічне зростання країни. А поки що, якщо висловитись алегорією, не може їздовий брички управляти сучасним автомобілем. Так, потрібно навчатися, потрібні стаж і досвід.
От і наблизились вибори. Вибори, які відбудуться тому і лише тому, що тисячі нас, українців, загинули за ці роки за право народу самим обирати собі шлях і владу. На вибори можна сходити, нічим не ризикуючи.
Центральна виборча комісія перерозподілила 38 керівних посад в окружних комісіях. Ці позиції були закріплені за п’ятьма кандидатами, які вирішили зняти свої кандидатури на виборах. Якщо виходити із духу та букви закону, то ці 38 позицій повинні були бути пропорційно розподілені між усіма кандидатами.
При цьому жодної посади не отримали представники таких кандидатів, як Володимир Зеленський, Анатолій Гриценко, Олександр Вілкул, Сергій Тарута, Олександр Шевченко, які представляють значні політичні сили, що висунули їх на вибори, які беруть активну участь у виборчій кампанії.
Замість того самовисуванець Порошенко отримав 8 позицій, самовисуванка Юлія Литвиненко отримала 7 позицій, самовисуванці Петров і Ригованов отримали відповідно 6 і 2 позиції. Петров, нагадаю, стоїть у бюлетні над Порошенком, а Ригованов – одразу за ним.
Ви запитайте в людей – чи знають вони Петрова та Ригованова? Мабуть, ні.
Тому що такі, як вони, скоріш всього і задумувались як технічні кандидатури, щоб можна було контролювати хід виборів.
Закінчуючи статтю, висловлю, що мене бентежать ті, хто не збирається йти на вибори, бо через байдужість і бездіяльність людей, які вважають, що ні на що не впливають, ми, як висловився Платон, можемо отримати владу злодіїв.
