Гроші на храм пожертвував навіть австрійський цісар
Сьогоднішня духовна святиня у Ступках пережила війни і більшовицьку розправу. І відродилася у всій красі, впевнені жителі села, завдяки своїй небесній покровительці, Пресвятій Богородиці.
Документальних підтверджень про першу церкву у Ступках немає. Є лише усні перекази про те, що місцевий храм наприкінці 17 століття знищили татари. На його місці була побудована друга, дерев’яна церква, яка проіснувала до 1899 року, приблизно двісті років. А ще зберігся в оригіналі документ – рішення церковного комітету від 1 листопада 1898 року. У ньому детально прописаний кошторис «…на будову церкви в двох літах 1899-1900. Будівничий був Лісовський Йосиф з Тернополя…» Відзначено й що «…21 вересня 1900 року на храмовий празник церкву освятили…»
Отож, при підтримці сільського війта Теодора Кубіва громада села взялася за будову святині. У цей час неподалік у Смиківцях євреї тримали невеликий пивзавод, але збанкрутували і продали його громаді Ступок. Селяни розібрали броварню і камінь використали на церкву. До будівництва були задіяні і парафіяни сусідньої Романівки. Зводили храм на добровільні пожертвування та гроші, вилучені від продажу церковних земель. У рішенні церковного комітету був детальний звіт про використані кошти.
І все-таки грошей не вистачало. Тому згадуваний уже війт Теодор Кубів побував на аудієнції в австрійського цісаря Франца-Йосифа, в якого випросив пільгу, аби село в роки будівництва не платило податок за землю, а використало ці кошти на зведення церкви. Цісар дозволив це зробити, ще й від себе особисто виділив 150 золотих ринських.
У збережених документах згадується і перший сільський учитель Павло Чайківський (1820-1911), який був бездітним і подарував на церкву «…1 морг і 990 сажнів поля».
У 1908 році селяни придбали у Солотвино до храму старий іконостас за 1700 крон. Він був дерев’яний, різьблений і позолочений з чотирма рядами образів. У 1911 постала також невеличка дерев’яна капличка. І до сьогодні зберігають інформацію про тих жителів села, які разом із сім’ями працювали на будівництві, відновленні та облаштуванні церквиці. Зеновій Галапуп, наприклад, згадує свою тітку Домінію, чоловік якої загинув у Першій світовій війні. Жінка зосталася вдовою. Але вона була багачкою, мала велику господарку і поле. І коли у 1938 році у Ступках вирішили малювати церкву, Домінія спродала все майно, а виручені кошти – одну тисячу злотих – офірувала на храм.
Партійці іконостас ламали бульдозером, а дзвони знімали на металобрухт
На служби Божі до храму скликають людей церковні дзвони. У них також дуже цікава історія. Ще у 1921 році до церкви у Ступках громада за 60500 марок придбала три дзвони: Василій – 67 кг, Йоан – 57 кг, Домінік – 40 кг. Під час Другої світової війни «Домінік» зник невідомо куди. «Йоана» у 1943-му німці забрали на оборону Вермахту. Сумна доля спіткала і «Василія»: у 1975 році його зняли з дзвіниці місцеві партійці Чернелів-Руської сільради та колгоспу «Зоря» і здали на металобрухт.
Уже в 1994 році парафіяни придбали для свого храму три нових дзвони. Четвертого для Божого храму пожертвував Євген Баран зі своєю родиною.
Взагалі, жителі Ступок з гіркотою згадують період комуністичного атеїзму. Ще до Другої світової війни церкву Різдва Пресвятої Богородиці розмальовували видатні тогочасні художники: Михайло Чуйко та його однофамілець, виходець зі Ступок Панько Чуйко, який, за окремими даними, розписував собор Святого Юра у Львові. До речі, стелю на хорах прикрашає український герб – Тризуб. Як зазначає довголітній старший брат церкви Ігор Самборський, у 1938 році Панько Чуйко зобразив його загратованим, що означало – Україна в неволі під поляками. Тепер герб відновлений, уже без гратів. Взагалі, серед християнської атрибутики храму є багато старовинних реліквій. Наприклад, хрест із розп’яттям Ісуса Христа. За твердженням дослідників, він виготовлений у 18-му столітті. Достеменно відомо, що його використовували під час Богослужінь ще у старій дерев’яній церкві, а в 1889 році святиню перенесли до теперішнього храму.
Та прийшли радянські «визволителі». Ось як це закарбувалося у пам’яті парафіянки Софії Кулик:
Своїх безбожників також не бракувало. У 1962 році церкву у Ступках закрили і віддали під склад Великобірківській друкарні та тернопільському видавництву «Збруч». У другій половині 80-х років минулого століття місцеві комуністи до решти почали руйнувати святиню.
Святиню прихильники радянської влади вивезли у сусідню Романівку, де вона пролежала кілька місяців. Однак іконостас селяни таки врятували. Звідси під прикриттям ночі, ризикуючи, його привезли назад у Ступки Зеновій та Орест Галапупи, Євген Козак.
Зберігали вдома та в сусідньому конфіскованому будинку Любомири Хоміцької понад два роки. Переповідають також, що виноградні стовпчики іконостасу до виходу церкви з підпілля переховував у себе відомий історик і краєзнавець Ігор Герета. Таємно від тодішньої влади ступківчани проводили і ремонтні роботи у храмі, аби зберегти унікальні малярські розписи.
Щоб відкрити церкву, люди писали листи Горбачову
Небеса були прихильними до людей, які ревно благали Господа та Матінку Божу, щоб у їхньому храмі знову залунали церковні піснеспіви. У роки горбачовської відлиги, на численні заяви і прохання ступківчан Антона Гавліча, Катерини Підлісної, Євгенії Кузьми та інших, у 1989 році церкву у Ступках таки відкрили. Віряни навіть поїздом через провідника передавали листи до Москви тодішньому генсеку Горбачову.
Аби їхня святиня знову засяяла барвами, практично всі парафіяни взялися за її відновлення. З великою любов’ю дбають про храм і нині, офіруючи кошти, вміння і час на збереження історичних цінностей своєї церкви, на реставраційні та опоряджувальні роботи, що робить храм ще красивішим.
Церква ніколи не старіється, але завжди цвіте
Завдячують ступківчани і меценатам. Чи не найголовнішим спонсором і турботливим господарем храму є керівник «Тернопільгазу», почесний житель села Ступки Олег Іванович Караванський. Завдяки йому та колективу спеціалістів «Тернопільгазу» до церкви справили добротну браму і теперішню металеву огорожу, обмотку, зовнішнє освітлення та озвучення храму. Облагородили територію довкіл симпатичними квітниками.
До речі, 24 серпня 2012 року, в День незалежності України, у Ступках освятили пам’ятник українським героям – братам Богдану, Мирославу та Юрію Вовкам. Вони – вихідці зі Ступок, пройшли довгий і тернистий шлях боротьби в УПА і загинули в боях з енкаведистами. Ініціатором і фундатором встановлення пам’ятного знака є керівник «Тернопільгазу» Олег Караванський, дружина якого світлої пам’яті пані Ольга була дочкою Мирослава Вовка.
… А тим часом храм Різдва Пресвятої Богородиці пригортав до себе всіх вірних. У церкві на святкову літургію зібралися священство, дорослі, діточки, літні ступківчани, гості. Усіх присутніх тепло вітав високопреосвященний архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ кир Василій Семенюк.
Отець Андрій Марчук, нинішній парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці щиро подякував усім, хто долучався і долучається до розбудови храму, дбає про його красу. Згадав священників, які вірою і правдою служили на Ступківській парафії, починаючи від 1871 року до наших днів.
Варто сказати, що і сам о. Андрій Марчук веде велику просвітницьку і громадську діяльність. Він організував при храмі кілька згромаджень, зокрема Марійську дружину, «Спільноту вервички», «Матері в молитві». Отець Андрій обіймає посаду генерального директора благодійного фонду «Тернопіль – Карітас», щиро допомагає стареньким, бідним людям, воїнам АТО, переселенцям.
… Линули до неба урочистими мелодіями Божественні піснеспіви. Живильні крапельки свяченої води омивали присутніх ласкою і здоров’ям. Усміхалася уквітчана церквиця, історія якої ось уже друге століття тісно переплетена з такою ж непростою історією села, яке пережило різні окупації, але зберегло свої звичаї, традиції, а також своїх Героїв, увічнених в пам’ятних знаках.
