Почала писати вірші після того, як у Тернополі зруйнували церкву: 90-літній ювілей відзначила поетеса Ольга Лилик

До Дня народження ювілярки тернопільське видавництво «Джура»  опублікувало її поетичну збірку «Радість і біль серця матері».

Ольга Федорівна прожила нелегке життя. Дитячі роки припали на час Другої світової війни. Незважаючи на це, вона закінчила 4 класи Малоходачківської початкової школи. Добре навчалася. Любила вивчати українську мову та літературу, мріяла стати вчителем. Завжди сумлінно виконувала доручену їй роботу. Із сестрами Марією та Іриною допомагала батькам в домашньому господарюванні та у полі. Іноді дівчаткам самим доводилося орати землю. Одного разу діти потрапили під перестрілку ковпаківців та червоноармійців. Пережите турбує жінку до сьогодні. Мрії Ольги Лилик отримати добру освіту та стати вчителем не судилося здійснитися. Після війни, у віці 14-15 років, тяжко  працювала на торф’яних болотах. Дівчинка змушена була працювати  як доросла. Вона зі смутком і болем згадує ті часи, тому що,  як і всі діти, хотіла ще гратись.

У 1947 році вийшла  заміж за Павла Тимофійовича Лилика. У них народилося троє дітей: Михайло, Богдан та Ірина. В парі подружжя прожило майже 70 років. У 2015 році чоловік помер. У поетеси – 8 внуків: Віктор, Павло, Наталя, Андрій, Тарас, Роман, Володимир, Віктор та 12 правнуків. Ольга Федорівна до пенсії працювала у колгоспній ланці. Коли йшла на пенсію, то співпрацівники подарували їй музичну листівку з улюбленою піснею «Мамина вишня». Почала писати вірші після того, як у Тернополі у 1962 році зруйнували церкву Успіння Матері Божої на вулиці Острозького.

В темну нічку те зробили,

Як всі люди спали;

І мінами той дім Божий

Вони підірвали.

Затряслися мури церкви,

Стіни розвалились,

Заплакали християни,

Від сну пробудились.

Не радуйся, лютий кате,

Стіни рвать ти зможеш,

Но що в серці збудовано,

Зруйнувать не зможеш (вірш «Тайна ночі»).

У вступі до своїх віршів написала, чому не збулася її мрія:

 «… Бо війна руїна світу:

все вона руйнує.

Зруйнувала мої мрії,

забрала науку,

залишила на пам’ятку

Лиш сердечну муку»

Потім було ще багато віршів: «Віє вітер», «Весна в Украïні», «Украïнська мати» та інші. Але через репресіï  тогочасноï влади Ольга Лилик була змушена знищити більшу частину поезій.

У День народження ювілярку привітали діти, внуки, правнуки. Найщиріші побажання висловив голова села Володимир Береза. Учасники фольклорного аматорського гурту «Веселі молодиці» під керівництвом Михайла Полюги виконали улюблені пісні Ольги Лилик («Мамина вишня», «Літа минають», «Пісня про рушник»). Приємні спогади в Ольги Федорівни залишили відвідини учнів школи (волонтерський загін «Зернятко добра»), серед яких був її правнук Олег Заблоцький. Діти привітали ювілярку, цитували її поезії, співали пісні.

Ольга Федорівна любляча мама, бабуся і прабабуся. І хоч роки даються взнаки, проте її серце наповнене любов’ю до рідних, близьких і України.

З поважним ювілеєм вас, Ольго Федорівно! Нехай Бог благословить вас найціннішими дарами: здоров’ям, радістю від кожного прожитого дня, миром і душевним спокоєм! Нехай Господь береже і благословляє вас, ваших дітей, внуків і правнуків!

Жанна БАСЮК, заступник директора з виховної роботи Малоходачківської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Шевченкові

Віє вітер понад Дніпром,

Хвилі розвіває,

Де в Каневі у могилі

Тарас спочиває.

Спочиває його тіло

Над Дніпром-рікою,

З буйним вітром розмовляє

Про вольную волю.

Темна нічка землю вкрила…

Усе спочиває…

Не спить вітер на калині,

Калину гойдає.

І гойдає, і сумує,

Ще й тугу приносить;

Над могилою Шевченка

Вибачення просить.

Любий батьку, наш Тарасе,

Ми знов маєм рани.

Роз’єднали, засудили,

Закули в кайдани.

Прости батьку, наш Тарасе,

Прости ту провину,

Що не змогли так любити,

Як ти Україну.

Заснув вітер на калині,

Заснула калина.

Не спить в хаті серед ночі

Молодий хлопчина.

Бо в грудях його серденько

Вже біль відчуває;

І про неньку Україну

Він переживає.

Як виросту я,

Батьку Тарасе,

Зламаю кайдани!

І загою України наболілі рани!

 

Колискова

Спи, мій маленький,

Спи, засинай;

Як виростеш, станеш

Боронити свій край.

Спи, дитя любе,

Чому тобі не спати?

Твій сон оберігає

Твоя рідна мати.

Як виростеш, сину,

Тоді у заміну

Підеш боронити

Свою Батьківщину.

Люби неньку-Україну,

Не цурайся звичаю;

Тоді тебе пошанують

І в чужому краю.

Люби знедолений свій нарід –

Така Божа воля.

І тоді нам усім разом

Усміхнеться доля.

І ви вже виросли сини…

Мета повинна буть єдина:

Всемогутній Бог

І Мати-Україна!

Ольга ЛИЛИК.





Loading...




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares