Тернопільський астролог Іван КРУП’ЯК: «Природа почала рятувати сама себе»

Тернопільський астролог Іван КРУП’ЯК: «Природа почала рятувати сама себе»

Що відбувається з нашою планетою? Там горить, там – топить. Людей підстерігають чимало недуг. Зараз, зокрема, коронавірус. У Біблії говориться про різні знамення. Існує багато пророцтв. Чи не настав час, коли людство повинне задуматися: а що далі?

– Складається враження, що Земля наближається до якоїсь точки неповернення. Страшно дивитися, як палають тисячі гектарів лісів. Як велика вода руйнує людську працю. Чого очікувати далі? – запитую у відомого тернопільського астролога Івана КРУП’ЯКА.  

– У древніх пророцтвах сказано: прийде такий час, що миші, щурі та ворони можуть з’їсти людство. Всі гадали: як таке може бути? Але вже є відповідь. Коли на найменшому континенті – Австралії – вигоріли ліси, там загинуло дуже багато диких кроликів, котів та інших тварин. А миші пересиділи велику пожежу в норах. Тепер їм нема чого їсти. І вони атакують людські оселі.

– У природі, Іване Степановичу, взагалі щось дивне коїться…

– Природа почала рятувати сама себе. Бо людина з притаманними їй захланністю та споживацтвом нищить планету. Ми хочемо все і одразу. Скрізь має бути комфорт. І ось настав час усвідомити: ми повинні взятися за захист довкілля. Не лише про це говорити, писати якісь програми, проєкти. Потрібно діяти. Вже! Негайно! Екологія має бути на першому місці. Над політикою.

А ще ми хворі на моду. Вона ж забирає шалені гроші й величезні природні ресурси. Косметична галузь дуже дорога і затратна у сенсі природних компонентів… Якщо людство й далі так буде ставитися до природи та ресурсів, то майбутньому поколінню нічого не залишиться.

– Жахають масштаби пожеж. А в інших місцях випадають руйнівні дощі. Дві протилежні стихії. Але вони не можуть зійтися, наприклад, у тих місцях, де вирує вогонь, аби вода загасила його.

– Так, вони не можуть «зустрітися». Там, де треба дощу, його нема. А там, де треба погоди, ллє і ллє… У Біблії сказано, що Господь створив небо і землю, і над водами витав Божий Дух. Сакральний хрест – це чотири стихії: Земля, Вода, Вогонь, Повітря. Людина зіпсувала це Боже творіння. Повітря брудне. Вода – також. Та й зникає прісна вода. Землю не шануємо…

Горить кругом і сильно. Дими й високі температури впливають на екологію, здоров’я людей, тваринний світ. Стільки всього зникає! Зараз багато говорять про відтворення лісів, зелених насаджень. Дав би Бог, щоб це були не порожні слова. Бо дехто думає, якщо є комп’ютери та інші сучасні технології, то вже про природу можна не думати. Навіщо тремтіти над маленьким деревцем або комашкою? Але комп’ютер людину не нагодує. І не запилить квітку. 

На жаль, катаклізми, які ми спостерігаємо, триватимуть. І людство поки  безсиле. 

– Цей своєрідний бунт природи також є знаменням, попередженням…

– Колись була покара водою – всесвітній потоп. Зараз це схоже на покару вогнем. А які сильні вітри дують! І зауважте, там, де вирують пожежі. Водночас, подекуди, де були посухи, влило неймовірно. Але це руйнівна вода. Вона землю не поїть, а нищить все довкола. Якщо взяти південні регіони України, то там випадають ті ж руйнівні дощі, а потім все вигоряє. В Європі з’являються торнадо. Раніше це було притаманно лише Америці.

Двадцять перше століття. Утверджується епоха Водолія. А це – постійні бурі. Збурення всього – і води, і вогню. Збурення Землі. Бо вулкани прокидаються…

– Мало хто вірив у глобальне потепління. А зараз бачимо, як топиться віковічна крига. Це поганий знак для людства…

– Танення льодовиків несе страшні наслідки. З льодовиків витікають річки. Наприклад, Ганг у Гімалаях. Ця річка живить багатонаселенні Індію, Китай. Страшно уявити, що станеться, якщо ця ріка опиниться на межі зникнення. І ще: коли тануть льодовики, не буде роси. А не буде ранкових рос, не буде зароджуватись насіння. Не буде комах.

– Тобто далекі льодовики і українські роси – взаємоз’язані?

– Аякже! У природи немає відстані, є простір і взаємоз’язок. Коли ми порушуємо будь-який закон природи чи космічний, то «псується», дає збій якась «деталька» у цій всезагальній гармонії. І ми обов’язково це відчуємо.

– Людина не може стати вище над Творцем…

– Але думає, що їй це вдасться або вдається. Візьміть для прикладу острів Пасхи. Була цивілізація. Стала пустка. Через зміни клімату та зрушення у природних екосистемах давня цивілізація зникла. Зараз подібні процеси відбуваються на всій планеті. Та людей це нічого не навчило і не вчить.

А ці зміни відбиваються на здоров’ї, самопочутті. Породжують неспокій…

– Вчені передбачають, що половина України може опинитися в посушливій зоні, зокрема, Схід і Південь. І цьому годі буде дати раду.

– Солоніє Азовське море. Бо немає притоку з річок. Вони пересохли. Сіль буде підніматися. Дутимуть «солоні» вітри. Псуватимуть землю. 

Міліє Дніпро. Стає менше підшкірних вод. Через те пропадають деякі види дерев. А ті, що не всохнуть – зрізають. Стає мало ясенів. Ясен. Я – син. Яка гарна назва! Це – вічно зелене дерево. Його листя ніколи не жовтіє, опадає зеленим. Ми вирізали дуби. А дуб – регулятор клімату. Ми порушили екологію. Забуваємо традиції.

Колись наші предки під дуба несли новонародженого хлопчика і там проводили обряд хрещення. Дівчаток – до липи. Це були мудрі традиції. Єднання з природою. Дитина набиралась благодатної енергії.

Тепер ці благородні дерева йдуть під пилку. Гоніння за грішми приносить біду. А виростити того ж дуба, ого-го, як не просто. Він повільно росте, примхливий. Бо все, що сильне, вимагає уваги і часу…

– А ще ми відчуємо, що дня стає менше, наче хтось відрізає від нього кавальчик.

– Час не йде. Він біжить. Ми живемо у підвищеній динаміці. Квапимось. Цивілізація штовхає час у плечі. Ми рідко зупиняємось, аби підвести очі до неба. Нема коли посидіти на лавці. Коли людина перебуває в спокої, час також повільніше рухається. Людина живе, а не встигає жити…     

– Якщо людство не задумається і не змінить своєї психології та ставлення до навколишнього світу, до природи, чим все це може закінчитися?

– Катастрофою. Де поділися трипільці, сармати, скіфи? Ми донині не знаємо, що з ними сталося. А яка доля спіткала Атлантиду? Може, це було пов’яно з якимись космічними нюансами. А, може, з природними. Земля вже переверталася і не раз. Вода ставала сушею, суша – водою. 

Природа терпить до пори, до часу. І коли перейти межу… там порожнеча… Якщо людина не зупиниться, природа сама її зупинить.

Нещодавно я був в одному місці. Бачу, росте величезний будяк, під два метри. Сірий такий. Він гарно очищує повітря. А коли людина до нього підходить й має тривогу – заспокоює. Гілки забирають від людини негатив. Іде якийсь хлопчисько, лупнув по тому будякові палкою, зламав його… Ми дуже толерантні до нищення природи. Коли ж зробиш зауваження, то можеш отримати таку відповідь…

– Колись наші предки заходили в ліс, як до храму. До природи ставились, як до святості.

– Так, чоловіки шапки знімали, коли входили в ліс. На знак поваги і подяки. Бо ліс людину загрівав – приносили звідти дрова. Годував. Ховав від ворогів. А скільки казок, легенд склали про ліс, лісовичків… Ліс – живий. Він, як і людина, відчуває, переживає…

А коли навесні вперше приходили в поле, хрестилися, кланялися землі. З добротою йшли…

Зараз покоління, яке кланяється природі, стає смішним. І я став смішним. Якось до одного з джерел стояло багато людей. Чимало молоді було. Якраз екскурсія приїхала. Я підійшов, вклонився і хотів зачерпнути в пригорщі води. Молоді люди так іронічно дивилися на мене. Сміялися. Я сказав: «І ти кланяйся, дитино, бо скоро тієї води не буде».

– І ще одна дивна річ. Колись після дощу земля довго тримала вологу. Тепер висихає миттєво…

– Земля зараз дуже швидко втягує дощову воду. Бо на глибині сухо. Зникають підшкірні води, пересихають «вени» землі. От вона й забирає воду. Рятує себе, як може. А з поверхні волога швидко випаровується через сильне потепління. Земля стала гарячіша. Через те гинуть деякі види рослин, дерев. Їхнє коріння не сягає глибоко, аби дістатись до води. Приміром, породисті дерева живляться підшкірними водами – це ясени, дуби, хвойні. Зараз велика проблема з хвойними лісами. Вони пропадають. Зверніть увагу, як уздовж доріг всихають хвойні дерева. Нема води – нема життя.

– Сумно… І через те, що коїться з природою. І через те, що світ став іншим – його змінила пандемія коронавірусу. Світ зараз подекуди закритий і настрожений у передчутті невідомості.   

– Я вже колись казав, що 2020-ий – буде останній рік принципів двадцятого століття. А в 2019-у минуле століття остаточно з нами прощалося. Це був яскравий рік. Заможний. Люди багато подорожували. То була «квітка» минулого століття. Гарна, барвиста. І вже в самому кінці зародилося те, що змінило світ – ковід. І ми реально у космічному плані вступили в двадцять перше століття. І ніколи, ніколи ми вже не повернемось до тих часів. Уже все буде по-іншому… Зрештою, воно вже так і є…

Ольга ЧОРНА. 

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares