Турбота, підтримка та освітній мультихаб: у Заліщиках на Тернопільщині облаштували незвичайний прихисток для людей, які постраждали від війни

Турбота, підтримка та освітній мультихаб: у Заліщиках на Тернопільщині облаштували незвичайний прихисток для людей, які постраждали від війни

Вже понад чотири місяці триває героїчна боротьба українського народу проти російських загарбників. Сотні тисяч українців змушені покинути домівки та переїхати на більш безпечні території, тисячі родин залишили свої домівки не від доброго життя: хтось залишив свій дім під обстрілами й вже у дорозі дізнався, що повертатися нікуди – будинок розбомбили окупанти, а хтось дивом вирвався із міста, яке російська авіація намагається зрівняти із землею.

Заліщицька громада щиро прихистила за 129 днів війни величезну кількість родин, які у пошуках безпеки обрали Тернопільщину. Один з прихистків, який розташований у одному з гуртожитків Заліщиків з початку війни активно підтримує  Міжнародний благодійний фонд «Жовто-блакитні крила».

«Завдяки фонду у гуртожитку, де сьогодні проживає 53 людей, зокрема 30 дітей з територій Луганської та Донецької областей, з’явилася пральна машина, два бойлери, створено ланч-зону для розігріву їжі, дитячу зону та ігротеку, розповідає Юрій Гайдученко, волонтер та координатор цього прихистку. — Також  завдяки зусиллям фонду організували щотижневе завезення продуктів харчування до їдальні спеціалізованої школи ім. О.Маковея м. Заліщики, на базі якої відбувається приготування їжі для родин цього прихистку».

Родини, а особливо малюки, які пережили жахіття війни та евакуації потребували підтримки та перезавантаження

«Тому у рамках програми оперативного реагування команда фонду розробила проєкт освітньо-розвивального мультихабу для прихистку, — розповідає Юрій Гайдученко. – Разом з педагогічною командою Заліщицько державної гімназії ми організували розвивальні заняття, майстер-класи, арттерапевтичні заняття, екофестиваль, пізнавальні екскурсії, свята та спортивні заняття. Діти мають можливості отримати психологічну підтримку, можливість розвиватися та навчатися, комфортно адаптуватися та соціалізуватися у громаді. Сподіваємося, що ця синергія Заліщицької міської ради, Заліщицької державної гімназії Міжнародного благодійного фонду «Жовто-блакитні крила» стане гарною традицію для реалізації багатьох проєктів заради Перемоги!».

Ми записали історії людей, які знайшли прихисток у Заліщиках від жорстокої війни.

«Перші два дні 7-річний хлопчик боявся вийти з кімнати, йому було дуже страшно, від кожного шороху дитина ховалася під ковдру»

Багатодітна родина з міста Торецьк на Донеччині понад місяць ночували в укритті. У їх місті не було світла, газу і зв’язку. Холод невимовно дошкуляв чотирьом дітям, їх батькам та бабусі. Їжу готували на багатті перед будинком.

Шість шалених вибухів 5 квітня стали останньою каплею і змусили евакуюватися… 8 квітня родина мама Світлана зі своїми 4 дітьми, виїхали з Краматорська рівно за 1 годину до страшної трагедії – атаки російських військових, у результаті якої десятки поранених та десятки загиблих дітей….

 Тато Сергій залишився в Торецьку, у якому наразі тривають жорстокі вуличні бої та авіаційні обстріли. Довга дорога до Києва, а потім поневіряння в Києві, бо не було чого їсти і де жити, гроші дуже швидко закінчилися. З волонтерами, які евакуювали родину з Торецька, пропав з’язок.

 Родина переходила з хостела до хостела, але кожного дня чули про те, що мають покинути приміщення, бо це тимчасове сховище. Через вчителя, з якими мама Світлана випадково познайомился у школі, де вони ночували, дізналися про номер координатора міжнародного благодійного фонду «Жовто-блакитні крила». Через добу родина була у затишному прихистку на Тернопільщині, яким опікується фонд.

Найменшому сину Владиславу 7 років, Маргариті 10 років, Дар’ї 14, Людмилі 16 років. Хлопчик перші два дні боявся вийти з кімнати, йому було дуже страшно, від кожного шороху дитина ховалася під ковдру, Маргарита у їдальні ховала декілька шматочків хліба, бо боялася, що завтра доведеться сидіти в бомбосховищі – і вона буде знову голодною… Родина до цього часу не може повірити, що їх врятував Бог, адже їх знайомі загинули від вибуху в Краматорську 8 квітня.

Сім’я наразі проходить реабілітацію у місцевій лікарні, оскільки поневіряння, голодування у Києві позначилися на здоров’я, з дітьми працюють психолог та команда соціальнопсихологічної програми прихистку.

Уже тиждень родина активно почала спілкуватися з мешканцями, і здається, що вони знову почали жити, жити без страху…

«Після вибуду стеля будинку почала сипатися нам на голови, а ми лежали на підлозі і молилася, щоб вижити»

Чотирнадцятирічний Михайло зі своєю 44річною мамою Альоною та 65 річною бабусею Валентиною з окупованого міста Пологи Запорізької області опинилися у прихистку для вимушено евакуйованих родин з дітьми на Тернопільщині 15 травня. 3 березня російські війська окупували місто Пологи Запорозької області. 7 березня родина прокинулися від жахливого вибуху о 4 ранку, від якого вибило усі вікна приватного будинку, у якому вони жили, через декілька хвилин пролунав другий вибух, від якого зруйнувалася стеля будинку, яка почала сипатися на родину, яка лежала на підлозі і молилася, щоб вижити. Бабуся вхопила внука і через декілька секунд вони були вже у погребі: було надзвичайно холодно, вогко, хотілося нестерпно пити. О 6 годині сім’я вийшла з будинку, люди вжахнулися від побаченого: згорілі сусідні будинки, знищений власний будинок, вибиті вікна, знищений дах…

За декілька годин рідний брат Альони забрав їх до себе в будинок у іншу частину міста, але й там було дуже страшно: щоденні обстріли, звуки військових літаків. Світло та вода зникли 7 березня, рятував газ, яким можна було гріти кімнату, у якій спала родина. Воду із замерзлої криниці набирали та розтоплювали на газу. Продукти швидко закінчилися, у черзі за хлібом родині доводилося стояти по 4 години.

Мама Альона плаче, коли згадує, як вперше їй вдалося купити хліб, пригадує, як він пах, та яким смачним він здався…Через три тижні нестерпного життя, родина вирішила евакуюватися до обласного центру, а там після обстрілу вночі вирішили їхати евакуаційним потягом на захід України.

Потрапили до невеличкого села біля м. Заліщики, декілька тижнів жили у жінки, яка прихистила їх, але величезна відстань до міста, магазина та лікарні змусила приїхати до міста Заліщики.

З допомогою координатора прихистку Міжнародного благодійного фонду «Жовто-блакитні крила» родина поселилася у прихисток 15 травня. Їм надали одяг, засоби гігієни та харчування.

Мама після пережитого в окупації потрапила у лікарню та була прооперована, бабуся з онуком перебувають у прихистку. Михайлу надали психологічну допомогу, він зміг продовжити навчання у гімназії м. Заліщики, бере активну участь у програмі соціально-психологічної адаптації, яка організована у хабі прихистку.

«Має пройти багато часу, щоб з пам’яті родини стерлася та жахлива ніч, коли стіни будинку здригаються від вибуху»

Багатодітна родина Тетяни та Дмитра з Костянтинівки Донецької області оселилися у прихистку, який підтримує міжнародний благодійний фонд «Жовто-блакитні крила». Тепер троє дітей подружжя у безпеці, а ще декілька днів тому у їх мирному містечку пролунали перші вибухи. Їм пощастило евакуюватися, адже хто знає, що могло трапитись, якщо б вони опинилися на Краматорському вокзалі декілька днів потому… Має пройти багато часу, щоб з пам’яті родини стерлася та жахлива ніч, дрижання стін будинку від удару снаряда неподалік. Скільки має пройти часу, щоб родина змогла забути вий сирен та ночівлі в підвалі будинку, який став бомбосховищем! А зараз родина в безпеці, як і багато інший родин, які разом з подружжям Дмитра і Тетяна та їх дітей намагаються побудувати своє життя «після», адже їх життя «до» зруйноване агресією і страшною люттю загарбників… Близнята родини Аня та Верноніка стали активними помічниками дорослих, допомагають маленьким дітлахам на локації, вони не на крок не відходять від дорослих, адже той пережитий страх втрати, страх не побачити рідних назавжди у серцях дітей! У прихисток приїздять все нові родини, яким вдалося вирватися з територій бойових дій.

«Ми дуже хочемо, щоб у цих родин та їх дітей було гаряче харчування, ліки, одяг та усе необхідне, щоб відчувати себе в безпеці, — додає Юрій Гайдученко. — Ми дуже хочемо, щоб діти могли навчатися та розвиватися, тому на локації створено гуртки та різні заняття, аби вони забули страх та горе. Щиро сподіваємося на підтримку і допомогу нрашому проекту всіх небайдужих, маленького добра не буває! Давай те разом кожен та своємо фронті робити все для якнайшвидшої перемоги України».

Автор

Юлія Томчишин

журналіст, "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *