Чому Тернопіль не пристосований для людей з обмеженими можливостями і як це змінити? Хлопчики й дівчатка на візках мріють про місто, у якому можна гуляти без бар’єрів. Чи подарує їм влада світ не лише із вікна?
Валерію Федчині – 14 років. Він любить проводити вільний час із друзями, а коли дозволяє погода, гуляти на вулиці. Але для Валери це – майже нездійненна мрія. Хлопець вчиться у Тернополі в навчально-реабілітаційному центрі для дітей із церебральними паралічами. Через недугу він переміщається у візку. Всього в реабілітаційному центрі вчиться 125 діток. Для багатьох з них прогулянка містом – справжній марафон, де весь час доводиться долати перешкоди, як-от високі бордюри та сходинки. Тому їх так рідко можна побачити за межами їхньої школи.
Такі різні – такі рівні
– Ми весь час відчуваємо по місту бар’єри. На візку складно проїхати навіть кілька метрів. Всюди ями, у яких можна застрягнути, – пояснює Валера.
Минулого понеділка у нього було маленьке свято – разом зі своїм вихователем і друзями він приїхав у краєзнавчий музей. Діти з обмеженими можливостями і дорослі в інвалідних візках малювали тут картини, щоб їх продати, а на зібрані кошти облаштувати у Тернополі пандус й зробити місто трошки доступнішим для всіх.
«Такі різні – такі рівні» – благодійну акцію з такою назвою започаткували у Львові. Тепер її проводять в інших містах. Для людей з різними вадами здоров’я – це одна з небагатьох можливостей показати владі, що вони існують і потребують уваги.
– У Львові ми влаштовували виїзд на природу з інвалідами-візочниками, і в нас зародилася ідея такої акції, – розповідає Андрій Федуняк з організації «Розвиток громади». – Її мета – привернути увагу до потреб цих людей, показати, що вони такі ж громадяни, як усі. Може, з’являться меценати, може, влада проявить більше уваги й почне нарешті облаштовувати зручні пандуси по всьому місту.
Скрипалька з особливими можливостями
Разом з дітьми малювали картини і двоє дорослих – музикант обласної філармонії Наталія Чухарська та громадський активіст Олександр Башта. Обоє користуються інвалідними візками, і тема пандусів для них особливо актуальна.
Пані Наталя грає у симфонічному оркестрі. Для своїх колег вона – людина з особливими можливостями. Адже потрібні велике бажання і витримка, аби на візку добиратися на репетиції та концерти.
– Тернопіль, на мою думку, взагалі не облаштований для людей на візках. Може, тільки на 3-5 відсотків, це болюче питання, – говорить вона. – Державні будівельні норми щодо облаштування будинків і споруд пандусами були прийняті ще у 2007 році. Але вони не враховуються і не виконуються, а якщо і виконуються, то для галочки. Різні споруди не відповідають потребам інвалідів. У філармонії є металеві, як я їх називаю, «рейки», але я на роботу заїжджаю з іншого входу, то для мене там облаштували спеціальний заїзд.
Окрім пандусів, великою проблемою є проїзд у громадському транспорті. У Тернополі досі людині на візку сісти в тролейбус без допомоги не легше, мабуть, ніж канатохідцю пройти по линві над прірвою.
– До роботи я добираюся на таксі. Гарні в нас таксисти. Мало таких, які виказують невдоволення, побачивши візок, більшість дуже привітні та допомагають, – зауважує пані Наталя.
«Те, що ми не бачимо людей на візках, не означає, що їх нема»
Створені під час акції малюнки 27 листопада можна буде придбати під час благодійного аукціону. Відбудеться він у Тернополі в арт-барі «Коза». Організатори акції запрошують відвідати його політиків, бізнесменів, меценатів, небайдужих тернополян. Від отриманих коштів залежатиме, який саме пандус облаштують у місті.
– Ситуацію в Тернополі треба змінювати нам усім разом, – зауважує співорганізатор акції, тернополянка Мирослава Денисюк. – Зробити це не так складно, потрібна лише допомога міської влади. У сусідньому Івано-Франківську на маршрут вийшли два тролейбуси з відкидними пандусами. Вони мають кнопки виклику водія і спеціальне місце для людей на візках, облаштоване пасками безпеки, щоб візок не їздив і не колихався. Тобто є такі тролейбуси європейськогого взірця, але треба міській владі звернути увагу, щоб ми давали можливість цим людям виходити більше на вулицю і заявити про себе. Бо те, що ми сьогодні не бачимо дорослих і дітей на інвалідних візках у місті, не означає, що їх немає. Просто їм надзвичайно складно вибратися з квартири і добратися будь-куди у місті.
– Проблема з пандусами в Тернополі є, – зауважує Ірина Базилевська, директор обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. – Будемо сподіватися, що крок за кроком досягнемо бажаного результату. Наш Фонд радо підтримав таку ініціативу. Люди з обмеженими можливостями дуже творчі. Для них це також можливість проявити себе і показати, що вони можуть іноді більше, ніж будь-хто з тих, які вважають себе абсолютно здоровими.
Під час акції діти малювали сонячні картини. Птах летить у блакитному небі, сонце сходить над горизонтом. Вони не розуміють, чому так складно дорослим облаштувати пандуси, щоб вони могли милуватися цією красою не лише з вікна квартири.
Антоніна БРИК.
А ви зам1сть того, щоб п1дтримувати вбивць мирних людей на Донбас1 . на т1 кошти зробили б пандуси для д1ток нещасних, ваших земляк1в. жител1в р1дного м1ста. А арм1ю хай утримуе Порошенко за грош1 утриман1 в1д продаж1 сво1х фабрик.