Юрта? Вігвам? Тіпі? На Бережанщині?!

Юрта? Вігвам? Тіпі? На Бережанщині?!

І в цьому НЛО можна жити? Це – перше, що спало на думку, коли поглянула на кулясту споруду з великими п’ятикутними вікнами.

Такого своєрідного будинка ніколи не бачила. Дивна конструкція, розташована неподалік села Баранівки на Бережанщині, скидалася чи то на житло північноамериканських індіанців – вігвам, чи на дакотські тіпі, чи на середньоазійські та південносибірські юрти.

Павло Банников

Господар, Павло Банников, запрошує до середини будинку-сфери. Від подиву перехоплює дух. Якась несучасно-сучасна цивілізація.

Усе тут зроблено руками Павла Івановича. Він – і архітектор, і будівничий. Креативу цього чоловіка, очевидно, немає меж.

Звів своє творіння за рік. І коштів не потратив багато. Адже всі будівельні матеріали – природні: пісок, глина, дерево… Хтось викинув скло, а Павло Іванович його підібрав і зробив шиби.

– Це ж яку фантазію потрібно мати, аби збудувати й оздобити таку оселю! – кажу.

– Все зроблене сокирою, – усерйоз відповідає господар.

– ???

– Жарти, гадаєте? Та ні! Я навіть не використав жодного разу гемблярку. Йду до лісу, а там стільки матеріалу! Беру шматок дерева і фантазую. Аби мати щось цікаве, індивідуальне, – грошей багато не потрібно. Треба мати голову, руки на місці і сокиру.

незвичний будинок

«Юрта» – місцевим мешканцям саме так до вподоби називати диво-хату, стоїть на мішках з глиною і цементом. Стіни зроблені з «сотового» каркасу з 15-сантиметрового модринового бруса, оббитого дошками. «Штукатурка» – з руберойду. Підлога – дубові поліна, засипані глиною й накриті пресованою тирсоплитою.

Плита, яка є водночас й своєрідним «індивідуальним опаленням», це – складна інженерна конструкція. Вона гріє приміщення, підіграває два ліжка і їжа, приготовлена на ній, смачна. У справжніх баняках. На дровах. Своє помешкання Павло Іванович опалює дровами. Оберемка вистачає, аби в холоди було досить тепло.

піч котельня

Екологічно, зручно, дешево. Тут багато світла. Дім не боїться сильних вітрів. Йому не страшні літні грози. І є сейсмостійким: цю «перекинуту тарілку» годі змістити. Не просяде, оскільки немає сторін, які б на неї тиснули. Споруда гідно пережила минулорічну сніжно-морозяну зиму.

– Тепла навіть було забагато, – каже господар.

Павло Іванович запрошує присісти і відпочити на дивані, також виготовленому власноруч (тут всі меблі зроблені його руками). І розповідає: диван має чудодійну властивість. Хто сідає на ньому – розслабляється, відчуває умиротворенність. Хочете – вірте – хочете – ні, але щось у цьому є.

Чудернацькими східцями піднялася на другий «поверх»-горище. Тут витає запах дитинства: сушиться зілля. Трішки постояла під куполом. Дивне відчуття. Здається, по-іншому протікає час. Якщо за межами «юрти» час звично поспішає, а ми – за ним, то тут він спиняє біг, аби хвильку перепочити.

Павло Іванович каже, що кругла форма його будинку є даниною матінці-природі. Адже птахи не будують квадратних чи прямокутних гнізд, а звірі – нір. А шатро небес? А Земля? Не квадратні ж… Тому тут можна займатися медитацією. Будівля цікава з точки зору астрології. Тут море позитивної енергетики. І стільки простору! Тут по-іншому резонують звуки. Дуже свіжо. Якщо знадвору спека – всередині споруди вона не відчувається. А ще тут оповиває неймовірне відчуття спокою.

пес Баннікова

У будинку є всі зручності: електрика, телевізор, інтернет. Ці блага цивілізації дивним чином вписуються в «літаючу» тарілку, що сподобала собі місце на чарівному шматочку бережанської землі.

– Мій будинок спонукає до пошуку творчих ідей, задумів, – зізнається Павло Іванович.

Ще б пак! Поруч із «юртою» – сферичний парник. А в парнику, крім городини, у спеціальному колодязі-акварумі живуть рибки.

І навіть пес Жук, на відміну від своїх інших чотирилапих родичів, може пишатися креативною солом’яною будкою. Такого «дизайну» більше ніде немає.

Талант Павла Івановича користується популярністю і попитом. Він оформляє храми, житлові будинки, ресторани…

Дивак, подумає хтось про Павла Банникова. Атож! Світ без добрих диваків був би нудним і не цікавим. Засумував би…

Ольга ЧОРНА.

Ольга Чорна

журналіст, блогер, газета "Наш ДЕНЬ"






Loading...



Схожі публікації

3 коментарі

  1. Ірина

    Пані Ольго, Ви пишете про пана Павла як про дивака. Але людина просто побудувала екобудинок. Це нормально і зовсім не дивно. Дивує інше. Ви взялися за тему і полінувалися знайти інформацію про екобудинки. Як би Ви хоч пару статей прочитати, не писали би “І в цьому НЛО можна жити?”, “Такого своєрідного будинка ніколи не бачила”, “Дивна конструкція”, “Чудернацькими східцями”. Ви формуєте відношення до пана Павла як до дивака. Це погано. Адже за такими екобудинками майбутне. Готуйтеся краще до написання статей, не лінуйтеся.

    Відповісти
  2. Автор

    Бо таки не бачила такого будинку, здивувалася і написала. На Тернопільщині таких будинків масово не будують. І навіщо я мала описувати різноманітні технічні нюанси?

    Відповісти
  3. Інна

    Дуже цікава стаття! І думка про пана Павла після прочитання – щонайкраща 🙂 А різноманітні добрі довацтва прикрашають світ 😉 

    Відповісти

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares