Сонячний заквітчаний мальвами день ховався в лагідних обіймах зоряного вечора. Благодатна тиша, яка лише зрідка порушувалася веселим тьохканням солов’я, опускалася над селом. Вітер замріяно гойдав рясно вкриті плодами дерева в ошатному садку і час від часу, вмостившись на краєчок неслухняної яблуневої гілки, зазирав у віконце оселі, де жила багатодітна сім’я.
За столом зібралася велика родина: батьки, діти, внуки. Невістки вправно розставляли на столі смачні страви, сини обговорювали буденні успіхи і невдачі, незаміжні дочки забавляли малечу. А сивочолі батьки, обійнявшись, милувалися цією сімейною гармонією, яка наповнювала їхню матеріально небагату оселю. Але в душі вони відчували себе найбагатшими і найщасливішими людьми в усьому світі. Щаслива сім’я – це було найбільше досягнення усього їхнього спільного життя. І вони не проміняли б її на жодні статки.
Після смачної вечері, наговорившись, сім’я готувалася до вечірньої молитви. Навіть маленькі внучата схилили коліна і побожно склали рученята, як навчили їх дорослі. І крізь прочинене вікно у зоряний простір понеслася проста щира молитва. Серед усіх голосів по-особливому виділявся впевнений батьківський голос. Він благословляв поіменно кожне дитя від найстаршого до найменшого. І ця благоговійна мить, коли вся сім’я стоїть перед Богом на колінах, не рівняється до жодних земних скарбів! Це як в давнину писав пророк Ісая: «Ось я та ті діти, що дав мені Господь…» (Іс. 8:18) Воістину, блаженні ті батьки, котрі ведуть своїх дітей до Бога. Бо ж написано: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6).
Як би хотілося, щоб кожного разу, коли вечірньої пори місяць зазиратиме у вікна людських осель, він бачив там сім’ї, що схилились в молитві перед Богом і мудрих батьків, які поіменно благословляють своїх дітей. Це найкраща стратегія і запорука успішного життя на землі. Задумаймось над цією простою істиною!
