Жінка працює на рейсі “Хоростків – Гусятин”
Зооветеринар за освітою, згадує тепер уже з усмішкою, як колись, втративши роботу, не впала у відчай, а придбала автобус…
Сьогодні важко уявити сучасне життя, господарську діяльність та побут кожної людини без автомобільного транспорту, зокрема громадського – автобусів. Щодень водії курсують з одного населеного пункту в інший, здійснюючи сотні перевезень пасажирів і несучи відповідальність за їхню безпеку. Кожен, хто обрав цю професію, безумовно, заслуговує поваги. Однак сьогодні я хочу розповісти про особливу людину, у якої майже 50 років водійського стажу (з них понад 20 за кермом рейсового автобуса) – Ганну Антонівну Середу з Хоросткова Чортківського району.
Вона – єдина жінка у районі (можливо й в області), яка здійснює пасажирські перевезення. Майже два десятка літ курсує маршрутом “Хоростків – Гусятин”.
Потяг до автотехніки у Ганни Антонівни, як розповіла, був ще змалку. Спочатку безстрашно “осідлала” мотоцикл “Восход”, потім був “Запорожець”, пізніше – “Москвич”… Підкоряла не тільки вітчизняні шляхи, а й траси на Польщу і Чорногорію…
Після закінчення Львівського зооветеринарного інституту понад тридцять років працювала головним зооінженером у Теребовлянському міжгосподарському підприємстві з виробництва яловичини. Тож водійські навики, ой як, згодились… Та в один день, у зв’язку з реорганізацією підприємства, залишилась, як і десятки інших працівників, без роботи.
Проте надзвичайно активна й працьовита жінка не сиділа, склавши руки, а вирішила зайнятись підприємницькою діяльністю. Продала трактор, який отримала на пай, і купила мікроавтобус ЛТ-35 на 18 пасажирських місць. Не гаючи часу, Ганна Середа їде в Гусятинську райдержадміністрацію та інші інстанції для виготовлення усіх дозвільних документів на пасажирські перевезення.
Ніколи не забуде, коли вперше здійснила рейс з Хоросткова до Гусятина. Було це навесні. Перші пасажири, перші враження, перші успіхи і перші розчарування… Відтоді минуло понад 20 років. Скільки подолано кілометрів, скільки перевезено пасажирів – не порахувати… На зміну одному мікроавтобусу був інший, а згодом, оформивши кредит у банку, Ганна Антонівна придбала автобус “Еталон”, на якому сьогодні і здійснює пасажирські перевезення за згаданим маршрутом.
“Нелегко доводиться, – каже. – Незважаючи на стан доріг та на негоду – дощ, туман, мороз, хуртовину – все одно вирушаєш в дорогу, щоб не зірвати рейс, не підвести людей, які поспішають – хто на роботу, хто на навчання, хто в лікарню, хто ще кудись. Особливо багато людей в базарні дні. До того ж добавилась пандемія, люди стали вразливі, тож і пасажири бувають різні, як мовиться, з характером, до кожного підхід треба мати. Хтось добігає до автобуса, хтось щось забув – треба хвилину-дві почекати, комусь погано стало , комусь передачу треба взяти, когось і розрадити, порадити чи просто вислухати”.
За довгі роки поїздок добре вивчила своїх постійних пасажирів. Така робота. Важливо, щоб усім було зручно і комфортно. А ще хотілося б, аби дороги були відповідні. Траплялися випадки, що відправилася в рейс, а до пункту призначення не доїхала, через ями машина ламалася на півшляху. Донедавна відтинок дороги Гусятин -Хоростків був у жахливому стані. На сьогодні деякі найгірші ділянки уже відремонтовані, надіємось, що найближчим часом зроблять решту…
Словом, робота напружена, відповідальна, інколи виснажлива, Та попри все, Ганна Антонівна не уявляє себе без неї. Прокидатись о п’ятій тридцять ранку взимку і о п’ятій влітку стало їй звичкою. Повернувшись з маршруту, знаходить час для дому, для родини, адже вона перш за все – жінка, мама, бабуся і прабабуся. До речі, правнуки Емілі, якій виповнилось чотири з половиною роки, і півторарічний Лук’янчик, полюбляють погратися біля автобуса, побігати по салону, посидіти за кермом, повертіти ним, натиснути на сигнал… Хтозна, може, в майбутньому продовжать династію автомобіліста.
“Швидко минають вихідні”, – резюмує пані Ганна, – треба оглянути автобус, щось помогти по дому та навідатись до рідного Нижбірка, де похоронені батьки. А завтра знову в рейс…
Пасажири, особливо хоростківчани, щиро вдячні цій жінці, яка взяла на свої плечі цю нелегку ношу, за її чуйність та розуміння, адже добратись до колишнього райцентру було і залишається проблемою. Тож, користуючись нагодою, передаю вітання з приводу професійного свята – Дня автомобіліста і дорожника, яке відзначали у неділю. Міцного здоров’я вам, Ганно Антонівно, щастя, удачі та безпечних рейсів!
Марія МАЙДАНЮК.
