У кожного з нас нерідко виникають запитання, відповіді на які виходять далеко за межі логічного осмислення дій та вчинків тернопільських чиновників, явно випадають з контексту планомірного розвитку файного міста чи соціального захисту громади обласного центру.
– Чому? – раз у раз дивуємося ми, спостерігаючи за неадекватними, на наш погляд, зусиллями влади з вирішення насущних проблем Тернополя і тернополян.
«Наш ДЕНЬ» презентує новий медіа-проект «Що не так у файному місті?» і запрошує до участі у ньому усіх бажаючих публічно звернутися до міського голови чи депутатів, членів міськвиконкому чи керівників структурних підрозділів та комунальних служб. Сподіваємося, що ваше, сформульоване на сторінках тижневика, питання почують на Листопадовій і не відбиватимуться від справедливих претензій та критики на свою адресу, а ініціюють публічний конструктивний діалог з людьми, які й привели їх у владу.
«Кучеряво» живемо, або «Посміхніться, вас знімають»
Телефоную швагрові до Львова:
– Скільки у вас коштує проїзд у міських маршрутках?
– Як і раніше – 2 гривні.
– А у нас знову плюс п’ятдесят копійок.
– «Кучеряво» живете…
Неприхована іронія родича спонукала мене поспілкуватися з друзями, які живуть у деяких інших обласних центрах, зокрема у Луцьку та Рівному. Почуте від них переконало, що першоквітневе подорожчання проїзду у тернопільських маршрутках розсмішило лише тих, хто добирається на службу на державних авто. А от простим тернополянам тепер зовсім невесело. Особливо тим, хто щодня мусить відривати від сімейного бюджету по 10, а то й 20 гривень лише на поїздки містом. Перемножте цю суму на 30 днів… Недешеве задоволення, чи не так?
Якщо не помиляюся, ще два роки тому ціни на проїзд у маршрутках становили 1,5 грн. Отже, у порівнянні з 2011 роком, зараз ми змушені платити перевізникам заледве не у два рази більше.
Чому? На яких підставах? Невже за цей час удвічі зросли наші заробітні плати чи кратно підвищилася вартість пального?
Невже зазнав кардинальних змін на краще сервіс пасажирських перевезень і у маршрутках безкоштовно наливають каву та чай?
Зрештою, чому у сусідніх з Тернопільщиною областях міські самоврядні органи зуміли знайти переконливі аргументи, щоб втримати тарифи і вистояли перед, можливо й справедливими, вимогами перевізників, а у нашому файному місті влада без бою здалася перед кількома десятками найнятих для пікетування водіїв? Капітулювала, незважаючи ні на свої, як виявилося – популістські, виборчі обіцянки, ні на те, що наша область глибоко засіла на останньому місці в Україні за рівнем заробітної плати – тернополяни заробляють майже на тисячу гривень менше, ніж у середньому по Україні.
А тепер це трішки цікавої арифметики. У квітні 2011року середня зарплата наших краян становила 1758, а цьогоріч – 2283 гривні. Виконуємо нескладні математичні дії та констатуємо, що за цей період ми «розбагатіли» аж на 525 грн., або ж, іншими словами, наше матеріальне благополуччя зросло майже на 30 відсотків. Натомість подорожчання проїзду у маршрутках сягнуло майже 67 відсотків. Може, й справді, «кучеряво» живемо?
Також наведу ще один, як на мене, серйозний аргумент проти зрослих апетитів перевізників. Якщо за даними територіальних відділень Антимонопольного комітету України, оприлюднених деякими інтернет-виданнями, у січні тарифи на перевезення пасажирів в обласних центрах, не беручи до уваги Дніпропетровськ, Донецьк, Київ та деякі інші розвинуті промислові центри, були фактично однаковими, то першоквітневе підвищення вартості проїзду у Тернополі ще більше наблизило його до статусу справжнього мегаполіса. Звичайно, не за кількістю населення, а за низкою негативних факторів, властивих містам-багатомільйонникам. Передусім це – високі ціни на продукти, товари першої необхідності, комунальні та транспортні послуги.
Правду кажуть у народі: куди кінь копитом, туди й жаба лапою. Ні тобі довгих десятикілометрових маршрутів, ні хронічних заторів на дорогах, а «такса» як у столиці.
Вочевидь у тому ж Львові проблеми транспортного забезпечення міщан та гостей значно складніші, ніж у провінційному Тернополі. Проте завдяки чіткій то послідовній політиці тамтешньої влади, перевізники змушені були самотужки вирішувати свої особисті бізнесові негаразди, а не звалювати їх на плечі, чи то пак, на гаманці пасажирів.
У нас же, все навпаки, поплакалися перед мерією про скруту, полякали, що не вийдуть на маршрути, і справу зроблено. Причому, усе це відбувалося настільки банально та прогнозовано, що склалося враження, ніби то не перевізники вимагали від міськвиконкому по 2,5 гривні з пасажира, а чиновники самі просили водіїв хоча б годинку постояти у пікеті, аби мати привід «пропхати» потрібне їм рішення.
Якщо це й справді так, то чому?
До речі. Дехто з моїх добрих знайомих стверджує, що саме після подорожчання плати за проїзд перевізники встановили у маршрутках камери відеоспостереження. Цікаво, за ким вони збираються підглядати: за «понадлімітними» пенсіонерами, неповнолітніми «зайцями» чи за водіями, які кермують по 12 і більше годин, фізично виснажуються та мало не засинають на ходу, але щоразу майже рефлекторно протягують руку до кожного, хто лиш ступив на підніжку автобуса?
Юрко СНІГУР.
Р.S. Коли матеріал був підготовлений до друку, з редакцією зв’язалися мешканці вулиць Протасевича, 22 та Довженка.
– Може ви чимось зарадите? – з надією запитали вони і розповіли, що після дев’ятої години вечора автобусів, які курсують за маршрутом №11, годі й дочекатися. Мовляв, їздять, як хочуть, – з інтервалом по 40 -45 хвилин один від одного.
– Невже ніхто не може змусити перевізників виконувати свої договірні зобов’язання і нормально обслуговувати людей? – обурюються вони.
Про те, що після 18 години маршрутки масово знімають з рейсів, ми почули не вперше. Особливо це стосується так званих соціальних автобусів – у цей час вони, мов привиди: вроді би й курсують, але ніхто їх не бачить.
Звичайно, після закінчення робочого дня пасажиропотік значно міліє – у маршрутках подекуди не заповнені навіть сидячі місця, що, без сумніву, знижує рентабельність таких рейсів. Проте, це зовсім не означає, що увечері ми всі – і малі, і старі – повинні сидіти вдома чи шикувати на таксі. Місто живе за своїми законами, а тому не тернополяни мають пристосовуватися до бізнесових інтересів перевізників, а вони – до наших потреб і бажань. Адже саме за це ми їм платимо. Причому – майже за найвищими в Україні тарифами.
