Село Самолуски Гусятинського району має неймовірно цікаву історію. Воно здавна славиться працьовитими і талановитими людьми. Звідси вийшли висококваліфіковані спеціалісти, кандидати і доктори наук, заслужені працівники у різних галузях господарства, поети, музиканти і композитори, спортсмени. Серед них – полковник, доктор медичних наук Лев Голик, заслужений будівельник України Степан Турецький, поет Микола Супінка, скульптор Михайло Юркевич.
Сьогодні село вражає багатою та розмаїтою інфраструктурою, збереженими звичаями та традиціями (чого тільки варті місцеві вишиванки та байбараки!), культурною та духовною спадщиною.
Велика заслуга у цьому, як стверджують самолусківчани, сільського голови Степана Олексійовича Карпа, який сьогодні є кандидатом на посаду селищного голови Гусятинської об’єднаної територіальної громади. Завдяки його активній життєвій позиції село отримало можливість процвітати. Це перше село в Україні, у якому організували підключення до інтернету за кошти громади, для підсилення встановили і вишку. Тут, в числі перших у районі, облаштували вуличне освітлення, здійснили капітальний ремонт доріг, до осель мешканців централізовано підвели воду. З ініціативи Степана Карпа зародилась знаменита футбольна команда “Зоря”, яка була гордістю не тільки села, а й району. На жаль, через недостатнє надходження до бюджету та виїзд окремих гравців за кордон вона перестала існувати.
Школа, одна з найстаріших на Гусятинщині, потребувала капітального ремонту як всередині, так і зовні. Це і стало першочерговим завданням місцевої влади. Замінено всі старі вікна на металопластикові, перекрито дах металочерепицею, вимощено бруківкою подвір’я. Сьогодні мало яке село може похизуватися подібним навчальним закладом із такою потужною матеріально-технічною базою та сучасним укомплектованим спортзалом, а ще амбулаторією сільського типу, дитсадком на 50 місць, приміщенням сільської ради, будинком культури, які постійно “омолоджуються” завдяки ремонтам і новому обладнанню. До речі, будинок культури у селі – типова споруда 70-х років – чи не єдиний не тільки у районі, а й за його межами, на дверях якого не висить замок. Завідувачка закладом Надія Швидак роками навколо себе згуртовує сільську молодь, яка дивує своїми талантами.
У Самолусках всі соціально-культурні об’єкти – у центрі населеного пункту. Через дорогу навпроти школи вабить око церква святого Димитрія, збудована ще у 1889 році. Виблискуючи на сонці трьома золотими банями, вона є справжньою окрасою села.
Як розповів отець Ігор Фута, з 2007 року на пожертви сільчан, земляків за кордоном, спонсорів тривають роботи з відновлення та реконструкції святині. Упорядкували подвір’я, звели нову дзвіницю, встановили лавки навколо церви, щоб після служби Божої парафіяни могли поспілкуватися, а також ящики для сміття, звели огорожу. Охайно і на цвинтарі, який поруч. Тут підвели воду, електроенергію, на стовпах через кожні 40 метрів є розетки для під’єднання струму. За словами священнослужителя, без підтримки сільського голови не обійтись.
– Усі важливі питання ми обговорюємо разом з ним та радимось з громадськістю. Сьогодні на завершенні оздоблювальні роботи храму, плануємо ще розширити місцевий цвинтар та встановити огорожу, – каже священник.
Те, що село має справжнього господаря, видно неозброєним оком. Усюди чистота і порядок. До того ж, не кожне село може похизуватися такою кількістю християнських пам’ятників, як у Самолусках, а їх тут аж вісім. Останній і, мабуть, єдиний в області пам’ятник – скульптура у формі земної кулі, яку оповили крильми журавлі – на честь краян, які в пошуках кращої долі подалися за океан, “виріс” на місці стихійного сміттєзвалища. Зараз він потребує оновлення, оскільки роки і природні катаклізми внесли свої корективи. З легкої руки поетеси Надії Козак, яка зараз проживає за океаном, про її рідне село Самолуски і його господарника Степана Карпа дізналась і вся українська діаспора Канади.
Сам Степан Олексійович небатослівний. Все, що зроблено у селі за його головування, а це три каденції, вважає не особистою заслугою, а досягненням усіх мешканців.
– Я народився і виріс у цьому селі, добре знаю його проблеми, а тому за будь-яких обставин прагну змін на краще. Усі ці роки відчував і відчуваю підтримку і жителів села, і його вихідців, які розуміють сільське життя і щиро хочуть допомогти. Опираюсь на молодь, на освічених спеціалістів, з якими працюю. Правда, через обмеженість у фінансах є ще ряд невирішених проблем – це вивіз і утилізація сміття, місцеві дороги, екологія, забур’яненість за межами села тощо. І сьогодні, йдучи кандидатом на посаду селищного голови Гусятинської об’єднаної територіальної громади, добре усвідомлюю, що лише у тісній співпраці ради і громади можна розбудовувати наші села.
Марія МАЙДАНЮК.
