Ми запросили до розмови завідуючого хірургічним відділенням Тернопільської міської комунальної лікарні №2 Василя ЗАДОРОЖНОГО.
І недарма. Хірургічне відділення цього медичного закладу, його спеціалісти давно користуються авторитетом не лише серед жителів Тернопілля, а й сусідніх областей. Отож про новітні методи лікування, про те, чи можна звикнути до людського болю і чому інколи звертання до медиків буває уже запізнілим…
– Я б сказав, для пацієнта є очевидно важливими три моменти. Це, справді, хороші спеціалісти, наявність відповідної апаратури й умови перебування. У цьому напрямку і працюємо. Останнім часом спільними зусиллями з адміністрацією лікарні, з керівництвом міста провели капітальний ремонт у відділенні. Тепер щонайбільше у палатах перебуває чотири людини. Маємо дві палати покращеного перебування. Хотів би також подякувати керівництву міста, яке продовжує виділяти кошти на поточний, капітальний ремонти корпусу, в якому міститься хірургічне відділення. Цьогоріч закупили дороговартісну апаратуру – монітори для спостереження за важкими хворими, що допомагає проводити досить серйозні операції.
– Хотілося б зробити акцент на тому, що наше відділення спеціалізується більш на плановій хірургічній допомозі. Хоча один день у тиждень маємо ургентне чергування в Тернополі. Але основний наш напрямок – планова, а також реконструктивна хірургічна допомога, коли є потреба у відновній операції, зокрема, на жовчовивідних шляхах. Найчастіше це буває при повторенні жовчокам’яної хвороби, а саме при рецидивуючому холедохолітіазі, коли знову, з різних причин, утворюється каміння в жовчних протоках і виникає так звана механічна жовтяниця. Показом до повторних хірургічних втручань є і холангіт – запалення жовчних проток.
Хотів би наголосити, що сьогодні в нашому відділенні існує повністю замкнутий цикл обстеження і проведення оперативних втручань на гепатобіліарній зоні, яка, власне, включає печінку, жовчний міхур і жовчні протоки. Відповідне технічне оснащення дозволяє робити це малоінвазивно. Раніше пацієнти змушені були шукати допомоги в інших областях – Рівному, Луцьку, Франківську. Сьогодні, в принципі, вся допомога надається у нас у відділенні. Ми тісно співпрацюємо при цьому із нашими спеціалістами з рентгенендоваскулярної хірургії, у розпорядженні яких відповідна апаратура. Завдяки колегам можемо також боротися і з таким грізним ускладненням некротичного панкреатиту або панкронекрозу, як внутрішньочеревна кровотеча.
– Все в комплексі. Хотілося б, звичайно, мати більш сучасний відеоендоскоп, щоб безпосередньо обстежувати шлунок і дванадцятипалу кишку, брати, наприклад, прицільну біопсію, з тієї чи іншої підозрілої ділянки. Для лапароскопічних втручань не завадили б також більш сучасні УЗД-апарати. Хочу сказати, що практично усі операції ми робимо якраз малоінвазивно, для того, щоб мінімально травмувати пацієнта, і цим самим швидше повертати його до працездатного стану. Приміром, якщо відкрита холецистектомія потребує тривалої реабілітації, то при лапароскопічному видаленні жовчного міхура пацієнт буквально наступного дня уже, як мовиться, на ногах.
– Так, з 2009 року. Знову ж таки до нас їдуть хворі з районів, інших областей. Ми виконуємо 300-330 операцій в рік з приводу всіх гриж різної локалізації. За 9 місяців 2017-го – прооперували уже 290 пацієнтів.
Також на базі хірургічного відділення створений центр судинної патології, де за сучасними методиками лікується патологія різних судин людського організму. Тож, якщо турбують тромбози вен нижніх кінцівок, варикозна хвороба – не затягуйте з візитом до спеціалістів.
– Вважаю, ми своєю повсякденною важкою працею, професіоналізмом заробили певний імідж. Наші пацієнти отримують якісну медичну допомогу. І, що в теперішній час важливо, не дуже дороговартісну.
– Якщо порівнювати з попередніми роками, то кількість пацієнтів дещо зменшилася, особливо якщо брати по певних нозологіях. Зокрема, зменшилася кількість хворих, яких ми оперуємо з приводу виразкової хвороби шлунка, дванадцятипалої кишки. Це можна пояснити тим, що зараз досить інтенсивно розвивається ринок фармації, тобто, є нормальні препарати, які впливають на корекцію і своєчасне лікування виразкової хвороби. Але в той же час значно збільшилася кількість пацієнтів із задавненими недугами. Напевне, не останнім чинником тут є соціальний фактор. Люди не можуть собі дозволити лікування або хоча б якісь профілактичні заходи. Як показує практика, в ургентний день «швидка» привозить в основному дуже занедбаних хворих. Тобто, люди терплять, не звертаються за медичною допомогою до останнього.
– І таке є у багатьох випадках, на жаль. Якби пацієнти, наприклад, зверталися до лікаря при перших проявах облітеруючого атеросклерозу, а це переміжна кульгавість, коли людина пройде сто-двісті метрів і відчуває біль в литкових м’язах, змерзлякуватість, швидка втомлюваність, своєчасно зробили УЗД артерій нижніх кінцівок, обстежили кров на холестерин, тоді можна було б розпочали якесь терапевтичне лікування. Але люди часто не звертають на це уваги, що й веде до повної закупорки артерій, а в результаті і до гангрени, коли вже йде мова про порятунок життя, а не кінцівки.
До речі, якщо пацієнт відчуває такі симтоми, він може звернутися і до наших ендоваскулярних хірургів, які за допомогою сучасних методик розширять артерію або «роздавлять» цю атеросклеротичну бляшку, яка заважає вільному проходженню крові.
А так за 9 місяців цього року серед шести померлих у нашому відділенні – п’ятеро померло якраз після ампутації нижніх кінцівок. Тобто, від загального атеросклерозу, з пораженням всіх артерій, особливо нижніх кінцівок.
– До людського болю і страждань звикнути неможливо. Як неможливо прирівняти всіх під якийсь середньостатистичний образ пацієнта. Кожна людина – індивідуальна, і в кожному випадку ці всі переживання є частинкою і мого життя. І коли постає питання оперативного втручання і родичам, і хворим говорю добрі, теплі слова. Я сам – медик у другому поколінні. Я бачив, як працювали мої батьки, як підтримували хворих. Пацієнту треба вселити надію, а всі наслідки хвороби, її прогресування, піддавання лікуванню – це обов’язково обговорюю з родичами пацієнтів.
– Батько був терапевтом, мама – акушер-гінекологом. Працювали у Товстому Заліщицького району. І коли я зараз оцінюю їхню роботу в цій глибинці і порівнюю зі своєю в обласному центрі – я з гордістю знімаю перед ними шапку. Тому що в той час було важче працювати, була більша насиченість хворими. І вони в районі без новітнього обладнання, підтримки науковців виходили з різних складних ситуацій. Дружина Вікторія – педіатр, працює у Тернопільській міській дитячій лікарні. Маємо троє синів. Старший Владислав навчається в 11 класі, молодший Дмитро – у четвертому, а найменшому Матвійку – лише чотири роки. Можливо, хтось з них і продовжить сімейну лікарську династію.
– Здоров’я. Бо воно, як хтось мудро підмітив, настільки переважує решту благ життя, що здоровий жебрак щасливіший від хворого короля.
