Жителі Тернопільщини старанно бережуть традиції предків – під час зимових свят колядують, щедрують, водять Маланку. А у селі Вістря Коропецької громади досі бережуть давній обряд «Засівання з конем», який має глибоке коріння і є унікальним в Україні. Нещодавно його внесли до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини області. А у майбутньому, сподіваємося, визнають і на національному рівні.
У селі Вістря у ніч з 13 на 14 січня, на Старий Новий рік, у оселях, де є незаміжні дівчата, готуються приймати гостей – засівальників, які приходять разом з конем. Місцеві жителі розповідають, цей звичай у них існує з давніх-давен. Берегли його і в радянські часи.
– У минулому у Вістрі організовували кілька груп хлопців і брали кілька коней, аби встигнути за ніч відвідати усіх дівчат на виданні. Село було велике, тож у засівальників роботи було багато, – пригадує 78-річна Гелена Кіндзер. – Я добре пам’ятаю, як засівали у нас в дитинстві, як мої брати старші ходили засівати, а до сестер приходили. А якщо дівчина відмовлялася, щоб до неї прийшли засівати з конем, то потім на танці вже не могла йти. І ще довгий час після цього молодь не брала її з собою. Не знаю, коли ця традиція виникла, але відколи себе пам’ятаю, у нас засівали з конем. У радянські часи не дуже дозволяли це робити. Але хлопці все одно ходили. Навіть якщо коней не було, то виводили з конюшні тихцем, щоб ніхто не дізнався. І цілу ніч з ним ходили, а потім відводили назад. Щиро сподіваюся, що цю традицію будуть підтримувати у нашому селі. Ось тепер вже мої онуки ходять засівати, і я дуже радію цьому.
Сільські хлопці старанно з цікавістю готуються до цього святкового дійства, адже зробити це не так просто. Гуртуються у місцевому Будинку культури. Його завідувач Руслан Воверчак об’єднує молодь і заохочує берегти сільські традиції.
– Насамперед потрібно обрати сумирного і красивого коня, – розповідає співорганізаторка обряду Тамара Воверчак. – Зараз все менше людей тримають вдома цих тварин, тому вибір у хлопців невеликий. Аби можна було завести коня в хату, хлопці його тренують – вчать ходити по сходах, по залу у нашому будинку культури. Привчають спершу до тихої, а потім до гучнішої музики. Аби кінь був добрий, підгодовують його цукром. Звечора 13 січня коня чистять, миють його та прикрашають новорічними гірляндами, накривають покривалом. На шию тварині закладають вінок, який плетуть власноруч з гілок сосни, туї, вплітають кетяги калини чи горобини, колоски, квіти. На шию коню зав’язують велику квітчасту хустину.
Опівночі нарядно одягнені в українських строях хлопці разом з конем вирушають у домівки до неодружених дівчат. Під дверима тричі грають марш, якщо дівчина хоче приймати гостей, то вмикає світло і відчиняє двері.
– Між хлопців ми обираємо двох посівальників і двох віншувальників, – додає пані Тамара. – Коли молода господиня запрошує всіх зайти, то першим заходить посівальник, який засіває зерном пшениці чи жита, які символізують здоров’я, добробут, горіхи додають сили, цукерки приносять солодке життя. За ним – колядники, поводир заводить коня. Під час колядування та віншування дівчина або ж поводир чи господар оселі годують коня заздалегідь приготованим сіном, зерном та калачем. Опісля, коли коня виводять із світлиці, музиканти грають два танці ‒ вальс і польку (або фокстрот). Далі всі колядують, потім віншують.
Після засівання і віншування коня виводять на вулицю і музиканти обов’язково у кожному будинку грають по два танці – вальс і польку або фокстрот. Хлопець, якому до вподоби дівчина (або вони вже є парою), запрошує на танець. Після цього всі знову колядують, і хлопець, який танцював з дівчиною, виводить її на вулицю, саджає на коня і разом вони їдуть за ворота будинку. Це означає, що вона незабаром покине батьківський поріг і вийде заміж. Потім хлопець допомагає дівчині злізти з коня і проводжає її додому. І так у кожній оселі, де є незаміжні дівчата.
Чому водять саме коня? У Вістрі кажуть: кінь є символом достатку, здоров’я, щастя, міцності. Саме ця тварина була в давнину опорою і допомогою господарям. І в українців до коней було особливе ставлення. Тому господарі, коли приймають в гості засівальників з конем, ставлять на стіл жменьку сіна чи калач або інші ласощі для тварини. А ще існує повір’я: якщо кінь у хаті наслідить, то дівчина того ж таки року неодмінно вийде заміж.
Обряд засівання з конем у цьому селі триває аж до ранку, допоки не обійдуть оселі всіх дівчат на виданні. Також вступають до сільської ради та крамниць, але коня не заводять. Наостанок йдуть до церкви. Святкові Богослужіння на Василя у Вістрі розпочинають тільки після того, як парубки засіють і заколядують в обох храмах. А ввечері молодь забавляється у сільському клубі.
Направду, без цього обряду у Вістрі не уявляють зимових свят.
– Уже третій рік до мене приходять засівальники з конем, – ділиться враженнями жителька села Сніжана Дзьоба. – Кожного разу це дійство проходить дуже цікаво та захоплююче. Цього року хлопці дуже постаралися, все було так колоритно і весело. Щиро дякую їм за старання і за те, що продовжують підтримувати традиції нашого села.
У Вістрі стараються берегти традиції під час зимових свят. На Різдво молодь збирається колядувати. Під час Святвечора перед Водохрещем ходять щедрувати.
– Робимо все, аби зберегти наші традиції, – каже Тамара Воверчак. – Цінуємо спадок наших предків. Коляда, щедрівки, засіванням з конем – невід’ємна частина свят у Вістрі, особливий колорит, який можна відчути у нас. Щиро дякуємо молоді, яка об’єднується і підтримує наші сільські звичаї. Активним хлопцям, які відтворюють обряд «Засівання з конем», зокрема Андрію Облещуку, який грає на акордеоні і акомпанує нашим виступам. Пишаємося, що в нашому селі така молодь, і щиро запрошуємо наступного року у Вістря, аби на власні очі побачити наші традиції.
Юля ТОМЧИШИН, фото “Кінодністер”
