Падав сніг… Лапаті сніжинки легко кружляли в повітрі, заворожуючи світ. Припікав різдвяний морозець.
Галя йшла вузькою стежиною і їй здавалося, що душа її засинає. Так, як ті дерева, кущі та кучугури, накриті пишною сніговою ковдрою. Раптом нога їй підвернулася, як говорять, на рівному місці, і жінка впала у білу снігову перину. Снігу набилося під хустину і в рукави, а вона лежала і не хотіла вставати. Так би і злилася з тією сніговою безоднею і залишилася в ній назавжди. Але треба поспішати. Галина встала, і так і не витріпуючись, вирушила далі. Глянула здалеку на свою хатину, що стояла накрита білою шапкою снігу, наче гриб, і сльози накотилися на очі. В сумці лежав квиток. Завтра вона їде за кордон. Залишає і хату, і город, і сад, і чоловіка Івана… А він сам тому винен! Якось обмовився, що інші жінки працюють, а вона вдома сидить, город та квітник пильнує.
– Не любить мене та й усе! – вирішила.
– Та й я його, наче, не кохаю – лихий він. Нехай поживе сам, – думала, – А хоче, то й іншу хай приводить, перечити не буду.
Тяжко на душі в Галини. Одна-однісінька в цілім світі. Дітей Господь не послав, батьки повмирали. Єдина сестра з сім’єю в Італії, ото Галина і їде до неї. А на серці так щось муляє, так пече. Яке то прощання з Іваном буде? – думка мучить.
Незчулася, як і двері прочинила до сіней. Кіт нявкає, біля ніг треться, собака ланцюг зриває.
Іван визирнув з кімнати якийсь по-хлоп’ячому розгублений, наче щось відчуває.
– Ти так довго, я вже всі очі виглядів за тобою. Обід холоне. Ой, як ти замерзла! Роздягайся швиденько, ходи до столу, – обняв жінку та став допомагати скидати пальто.
– Облиш, – тихо сказала Галина. – Я сама. Тай їсти не хочу. Маю роботу.
– Яку ще роботу? – заметушився чоловік. – Поїсти – та в ліжко, тобі зігрітися треба. І чаю гарячого випити обов’язково, а то ще, не дай Боже, захворієш.
Галя повернулася до чоловіка спиною, бо сльози аж душили її. Не сміла глянути на нього, та за хвильку опанувала себе і сказала:
– Завтра їду до Італії. Документи готові. Давай попрощаємося без зайвих сентиментів, вони нікому не потрібні…
Іван нічого не сказав, тільки близько підійшов до дружини і легенько взяв її за руку. В його очах вона побачила все: і любов, і ніжність, і відданість. А коли чоловік її поцілував, то Галина зрозуміла, що нікуди від Івана вона не поїде. Жінка глянула у вікно. А сніг все падав і падав, і замітав усі сліди…
Раїса ОБШАРСЬКА.
