Цьогоріч Національний заповідник «Замки Тернопілля» спільно з містом Тарнобжег (Республіка Польща) здобули підтримку програми Interreg NEXT Польща – Україна 2021–2027.
Це частина європейської ініціативи Interreg, спрямована на зміцнення партнерства між країнами та розвиток транскордонної співпраці. За пріоритетом ДОВКІЛЛЯ буде реалізовано проєкт «Нове життя для історичних парків Вишнівця (Національний заповідник «Замки Тернопілля», Україна) і Тарнобжега (місто Тарнобжег, Польща)».
Проект спрямований на підвищення цінності історичних парків та покращення стану довкілля, посилення охорони та збереження ландшафтних пам’яток, біорізноманіття зеленої інфраструктури на територіях міських територій та зменшення забруднення.
Тернопільщина – край, де поєдналася слава двох родів: Вишневецьких і Тарновських
Серед мандрівників, досвідчених та початківців, Тернопільщина давно завоювала визнання як країна природніх печер, історичних замків та релігійних святинь. Напрочуд мальовничі ландшафти тут гармонійно поєднуються з чудовою архітектурою різних стилів та епох.
Багато міст та містечок області мають багатовікову історію, яка промовисто свідчить про складні політичні та економічні процеси, а збережена міська забудова яскраво демонструє унікальне в європейському контексті полікультурне буття їх мешканців.
Більшість населених пунктів Тернопільщини мали приватний характер і їх становлення та розвиток були тісно пов’язані з відомими історичними постатями, як України, так і сусідніх Польщі, Литви та Білорусі. Головне місто області Тернопіль (до 1944 р. Тарнополь) заснував у 1540 р. Ян Амор Тарновський (1488 – 1561) гербу Леліва, великий коронний гетьман, знаний в Європі політик та воїн XVI ст. (на основному фото статті – прим. ред.) Збудований ним за 8 років тернопільський замок на довгий час перетворився на важливий оборонний осередок Поділля та Червоної Русі.
Нащадок славного роду, Ян Тарновський мав великий авторитет серед шляхетського загалу свого часу. Він отримав прекрасну освіту, вважався одним з кращих знавців тогочасного законодавства, багато подорожував світом, був представлений до владних європейських дворів і демонстрував різносторонні інтереси. Але найкраще таланти Яна Тарновського проявилися у військовій справі, уже замолоду він став одним з провідних оборонців краю і учасником багатьох резонансних битв.
У 1512 р., ще молодим чоловіком, Ян Тарновський керував польською хоругвою у відомій битві з 26 тисячним татарським військом кримського хана Менглі Гірея під Лопушно та Вишневцем. Можливо, саме тоді зав’язалися перші контакти Тарновського з власниками Вишневця князями Вишневецькими.
У сучасників перемога над татарами під Вишневцем 28 квітня у день святого Віталія справила враження справжнього чуда. Не зважаючи на майже десятикратну чисельну перевагу ворога, разом з волинським ополченням захисників було не більше як 3 тис, татари були вщент розбиті. У битві гідно проявили себе Вишневецькі, тодішній власник Вишневця Михайло Васильович Вишневецький та його двоє синів Іван та Олександр. Доблесть переможців згодом знайшла своє відображення у чудовій поемі «Про вибиття перекопських татар під Вишневцем у 1512 р». Написана анонімом, вона започаткувала давньоруську батальну поезію і була надрукована у «Хроніці польській, литовській, жмудській та всія Русі» Матвія Стрийковського.
Оборонці не лише відстояли місто, вони звільнили понад 9 тис бранців та взяли в полон багато татар і великий обоз. А князі Вишневецькі отримали час та можливість далі розбудовувати та розвивати своє родове гніздо.
На зламі XV – XVI ст. загострилася боротьба між Литовською та Московською державами за давньоруську спадщину і домінування в Центрально-Східній Європі. Однією з вирішальних у цьому протистоянні стала битва під Оршею у вересні 1514 р. Об’єднане 26 тисячне польсько-литовське військо під керівництвом Костянтина Івановича Острозького виступило проти 40 тисячної московської армії на чолі з князем Іваном Челядніним.
І знову шляхи Вишневецьких та Тарновських перетнулися. Військо князя Острозького складалося в значній мірі з шляхетського ополчення. Серед інших була і хоругва Федора Михайловича Вишневецького ( ? – 1533), старости чечерського та пропойського. Ян Амор Тарновський був у польському загоні. Військовий талант нового «Сципіона» Костянтина Острозького, виняткова звитяга, винахідливість та військова доблесть захисників дали свої результати. Під натиском об’єднаних сил добірна московська кіннота була витіснена на багнистий берег річки Кропивни поблизу Орші і знищена. Атака польських гусарів довершила розгром «цвіту» московської армії.
Битва під Оршею надовго стала кращим взірцем військової операції, блискавично проведеної в складних природніх умовах. Про неї дізналася вся Європа, було випущено 4 брошури латинською та німецькою мовами, а у Вільно на честь перемоги побудовано два храми.
І Тарновські, і Вишневецькі згодом ще неодноразово демонстрували свою військову доблесть на полях битв, бо вважали своїм головним обов’язком захищати людність від ворогів, та проявляли непересічні господарчі здібності на розлогих теренах своїх володінь. Статус, походження, лідерські якості багатьох представників цих родів та високі уряди, які вони обіймали, визначили в історичному контексті їх політичну роль, економічну та культурну діяльність.
На честь Яна Амора Тарновського видатний україно-польський інтелектуал доби відродження Станіслав Оріховський – Роксолан написав панегірик «Життя Яна Тарновського», який став насправді історичним джерелом про рід Тарновських. Твір містить розгорнуту біографію самого Яна Тарновського, відомості про його політичну і культурну діяльність, приватне життя та моральні чесноти, які стали взірцем для наступних поколінь.
Коли у 1561 р. закотилася зірка Яна Амора Тарновського, рід князів Вишневецьких активно нарощував свою політичну та майнову потужність, спочатку на теренах Великого князівства Литовського, а згодом і Речі Посполитої.
Військова та політична активність тогочасної еліти багато в чому визначала їх родову політику. Тому до вибору шлюбного партнера відносилися надзвичайно помірковано. Характерно, що родова солідарність стосувалася не лише близьких родичів, але і відносно далеких за спорідненістю. Особиста приязнь та дружні стосунки між представниками потенційних родичів нерідко були визначальними. Прикладами є біографічні дані як Вишневецьких, так і Тарновських.
Ян Амор Тарновський був одружений двічі, і, хоча за роки шлюбів у нього народилося багато дітей, вижили лише два сина Ян Криштоф і Ян Олександр та донька Софія (1534 – 1570). У 1567 р. помер ще молодим та бездітним Ян Криштоф, а перед ним Ян Олександр, і обірвалася лінія прямих нащадків Яна Амора Тарновського.
Наступні спадкоємці Тарновського «по кужелі» – представники відомого волинського роду князів Острозьких. Єдина донька Софія Тарновська була видана заміж ще за життя батька за спадкоємця одного з найбагатших та найвпливовіших родів на Русі Василя Костянтина Острозького. Ян Тарновський довго обирав потенційного зятя, адже претендентів вистачало. Не зважаючи на чималі статки Острозького, його зупиняли як міркування політичні, так і питання віри. Але шлюб відбувся, і Софія Тарновська принесла Дому Острозьких великий посаг і, як зауважували біографи, стала для свого чоловіка «першим приятелем». За їх словами, нова княгиня була ідеально сумлінною жінкою, в якій поєднувалися зовнішня та духовна краса, доброта та інтелект. Померла Софія ще молодою 35 літньою жінкою, невдовзі після народження молодшого сина Олександра (1570 – 1603). Василь Костянтин Острозький прожив після смерті дружини ще 38 років, але більше не одружувався. А материнська спадщина Софії, зокрема Тернопіль, перейшли до Олександра Острозького.
Характер княгині Софії вповні успадкувала донька Олександра Острозького Катерина (1602 – 1642). Вона відзначалася побожністю, ласкавою вдачею, добротою та розумом. Батько Олександр Острозький помер невдовзі після її народження і мати Анна Костчанка більше заміж не виходила, очевидно, щоб зберегти опіку над своїми дітьми. У віці 18 років Катерину видали заміж за воєводу київського, представника давнього волинського роду Томаша Замойського (1594 – 1638) Як посаг при одруження Катерина привнесла в нову родину 53 тис злотих готівкою, 6 замків, 13 міст, близько 300 сіл та фільварків. Серед іншого – головну резиденцію Олександра Острозького в Ярославі. До слова, згодом Ярослав перейшов у власність Вишневецьких.
Томаш Замойський був родичем своєї дружини Катерини по жіночій лінії. Його матір’ю була Барбара Тарновська, донька Яна Гратуса Тарновського (1414 – 1444), брата Яна Амора Молодшого ( 1424 – 1500), батька Яна Амора Тарновського. А, отже, приходилася останньому двоюрідною сестрою. Таким чином, Томаш Замойський – внучатий племінник Яна Амора Тарновського.
Як представник впливового та заможного роду, Томаш Замойський зробив блискучу політичну кар’єру, замолоду виконував особисті доручення короля, займав високі уряди, зокрема, великого коронного гетьмана.
Після одруження з Катериною Острозькою, Томаш Замойський став власником Тернополя та Рівного, вклав значні кошти у розбудову тернопільського замку, де приймав у 1621 р. королевича Владислава Вазу.
Томаш Замойський підтримував не лише тісні політичні зв’язки з Вишневецькими, але і приватні. Його пов’язувала давня особиста приязнь з Єремією Вишневецьким (1612 – 1651). Тож, коли останній посватався до його доньки Грізельди Констанції (1623 – 1672), коронний гетьман не відмовив.
Історія кохання Грізельди та Єремії – одна з найромантичніших у XVII ст. Примхлива панянка не погоджувалася на пропозиції усіх, хто жадав її руки та серця. Відмовила навіть казково багатому Владиславу Домініку Заславському, острозькому ординату. Лише Єремія знайшов дорогу до її серця.
В шлюбі у подружжя народився єдиний син Міхал Томаш Вишневецький (1640 – 1673), майбутній король Речі Посполитої. «Першому серед рівних», йому судилося коротке життя та важкі випробування.
10 листопада 1673 р. у Львові всього за день до переможної битви під Хотином, коли об’єднане коронне та литовське військо дощенту розтрощило османську армію, у Львові тихо відійшов у вічність Міхал Корибут Вишневецький. Він так і не дочекався славної перемоги, що стала сенсом останніх років його життя. Війна, яка забрала майже третину чоловічого населення країни, була важким випробуванням. Король шукав підтримки як серед співвітчизників, так і за кордоном, робив все для перемоги. Він вважав необхідним особисто перебувати у таборі заради підняття бойового духу військ.
Перші ознаки хвороби, яку супроводжував виснажливий головний біль, з’явилися у короля в кінці вересня, невдовзі після виїзду з Варшави до Львова. Лікарям на певний час вдалося призупинити її прояви і Міхал Корибут навіть зробив огляд головних частин польського війська. Та уже до середини жовтня стан його здоров’я різко погіршився. А невдовзі був поставлений діагноз шлункової кровотечі, що у ті часи було рівнозначно смертельному вироку. Король Міхал не залишив нащадків і на ньому перервалася королівська гілка князів Вишневецьких.
У першій половині XVII ст. ще один раз поєдналася кров Тарновських та Вишневецьких. Представник князівської гілки Вишневецьких Юрій (Єжи) (1617 – 1641), староста кам’янецький, син белзького воєводи Костянтина (1564 – 1641) одружився з Євфрозиною Євлалією Тарновською. На жаль, у подружжя на було нащадка чоловічої статі, а лише донька Констанція.
У головній дзеркальній залі палацу у Вишневці, яка стала символом багатовікової історії роду князів Вишневецьких, у XVIII ст. серед гербів родових дідичів та споріднених з ними династій був і герб Леліва славного роду Тарновських.
Давно пішли в небуття герої минулих часів. Та ніщо у світі не минає безслідно допоки живе пам’ять. Вишневецькі та Тарновські залишили нам значний матеріальний та духовний спадок. Подорожуючи Тернопільщиною, шанувальники старовини не лише отримують незабутні позитивні враження, але і нове розуміння історичних обставин української сучасності.
Уже більше 500 років відділяє нас від переможної битви з московитами під Оршею, де пліч опліч відстоювали право на життя наші пращури: українці, поляки, литовці та білоруси. І сьогодні, у часи лихоліття, ми знову стоїмо перед цивілізаційним вибором – бути вільними, чи померти в неволі. І у нас немає сумніву. Ми живемо, боремося та віримо у наше мирне європейське майбутнє.
Любов ШИЯН,
к.і.н., наукова співробітниця Національного заповідника « Замки Тернопілля».
