Більше тисячі шоколадок відправили студенти Чортківського медичного коледжу бійцям на війну

У навчальному закладі  плекають родинні традиції та заохочують творити добро

Моє перше інтерв’ю з директором Чортківського медичного коледжу Любомиром Степановичем Біликом відбулося у березні 2002 року. Як і знайомство із закладом, яке він очолює. Чортківський медичний коледж вже тоді був одним з кращих в Україні. Це – якщо враховувати матеріально-технічну базу, рівень підготовки спеціалістів. Та запам’яталося найбільше – доброзичливість і теплота, які панують у стінах закладу, критерії стосунків, які тут культивуються: людяність, відповідальність, турбота про ближнього. «Як навчимо – так будемо мати. Як виховаємо – так будемо жити», – каже Любомир Білик.

Подарунки для сиріт

Своєрідним девізом  коледжу є пісня: «Родина, родина, від батька – до сина…» Директор переконаний: заклад повинен випускати не лише добре підготовлених спеціалістів, а й виховувати особистість, гармонійну, духовно розвинену людину. Ніхто не придумав нічого кращого за родинну педагогіку – з шаною та повагою до інших.

Цього вчать студентів власним ставленням до них. Особлива турбота – про соціально незахищених студентів. Нині у коледжі навчається і фактично живе 36 дітей-сиріт. Щороку їм надають матеріальну допомогу для придбання сезонного одягу.

– У нас нема такого, щоб сироті, а це після 9 класу 15-річні діти,  дали на руки гроші – і робіть, що хочете, – каже заступник директора з гуманітарної освіти та виховної роботи Василь Богданович Панасюк. – Куратори опікуються ними, купують необхідні речі.

Діти-сироти забезпечені безкоштовним харчуванням, гуртожитком. На свята теж отримують різні подарунки. От і цьогоріч до них знову завітав Святий Миколай. Діти отримали підручники, різні солодощі. Почули гарні, теплі слова від свого директора, священиків православної та греко-католицької церков. Для нас, хто має сім’ю, спішить до рідної домівки, це, може, і не так важливо. Але більшість цих дітей виховувалися в інтернатах, без маминого тепла, без таких потрібних кожному батьківських слів: я тебе люблю… Декому з них у коледжі знаходять прийомні сім’ї, обов’язково стежать, щоб там дітям було добре.  Як от Катя Кузикова. Виросла у Коропецькій школі-інтернаті. Дівчинка з вдячністю розповідає про те, як Любомир Степанович знайшов їй прийомну родину у Суражі на Шумщині.

Подарунки діти-сироти отримують й на інші свята. І вже не їдуть, наприклад, на Пасху чи Різдво до названих батьків з порожніми руками.

Не обділені увагою і діти-напівсироти, студенти з багатодітних чи малозабезпечених сімей. Тому і називають коледж рідним домом.

Водночас, таких дітей вчать особливої відповідальності, аби не складалося враження: я – сирота, мені належить.

– За науку, за поведінку ти відповідаєш нарівні з усіма, – каже заступник директора Василь Панасюк. – Тобто, даючи їм  відчуття родини, захисту, тепла, ми не створюємо тепличних умов. Через якийсь час ці діти підуть у самостійне життя. І з них спитають: за роботу, за стосунки з колегами, за правду. Тому намагаємося, як добрі тато і мама, – і горнути, і вчити та питати.

І ще один штрих. Діти-сироти, із соціально незахищених сімей після випускного отримують направлення на роботу. Про це заздалегідь директор коледжу домовляється з головними лікарями районів, дізнається, можливо, є місце в гуртожитку, право на житло.

Зараз Любомира Білика тривожить те, що новим Законом про вищу освіту держава скасувала пільгові зарахування у навчальні заклади сиріт.

– Тепер такі діти мають поступати на загальних підставах, мовляв, нехай добре вчаться в школі. Але ж сироти не мають гімназії, вони, як правило, вчаться або в сільській школі, або в інтернаті. Тому, можливо, і рівень знань у них нижчий. Але потім ці діти вчаться ще краще за тих, з ким займалися репетитори. І це відкинути – гріх.

Я на нарадах міністерських виступав, переконував – не чують. Як депутат – на сесії міської, районної рад. Ми надіслали відповідні звернення до міністра освіти та науки.

Більше 270 тисяч гривень – для підтримки військових

Того дня студенти коледжу від імені Святого Миколая зібрали подарунки і для тих, хто захищає Україну на Сході. Кожна група приготувала щонайменше по 20 шоколадок. Тож на фронт поїде більше тисячі енергетичних солодощів – з щирими словами подяки і побажань невідомим героям повернутися додому живими.  Протосинкел Бучацької єпархії української греко-католицької церкви отець Володимир Заболотний запевняє, що кожен подаруночок знайде свого адресата. Їх передадуть священики, коли на Різдво їхатимуть у зону АТО.

А взагалі, як повідомив директор коледжу Любомир Білик, починаючи від Революції Гідності і до сьогоднішніх непростих подій, викладачі, студенти їхнього закладу зібрали на ліки, продукти, термобілизну, бронежилети, інше спорядження для бійців більше 270 тисяч гривень.

Ми побачили, як у коледжі формували медичні та гігієнічні засоби для сімей, чиї рідні перебувають на війні, а також для біженців. У закладі є дві навчальні науково-практичні аптеки. Тут не лише реалізовують ліки, а й студенти проходять практику, хтось залишається на роботі.

Під лежачий камінь вода не тече

У Чортківському медичному коледжі нині навчається на денній та заочній формі 1880 студентів. Їдуть сюди здобувати освіту з усіх областей України. Звісно, на Київщині чи Львівщині є і свої подібні заклади. Однак, як напівжартома, напівсерйозно якось зазначив Любомир Білик, у їхньому коледжі готують спеціалістів «зі знаком якості». Тому випускників закладу беруть на роботу охоче. А участь студентів у різних наукових конференціях – це ще й рекомендація у вищі навчальні заклади. У коледжі є відповідна матеріальна база, потужний кадровий потенціал.

А головне – є справжній господар. Звичайнісіньке горище, або, як називають студенти, стрих тут перетворили у ще один поверх з навчально-виробничими кімнатами, сучасними аудиторіями для невеликих груп.

Або таке. Місто має проблеми з водою. У навчальному закладі ж поставили спеціальні баки, куди закачують воду. І в гуртожитку, і в самому коледжі тепер водою, принаймні, для технічних потреб забезпечені.

До речі, про гуртожиток. У ньому мешкає багато соціальних сиріт, тих, у кого батьки за кордоном. У комп’ютерному залі діти через скайп можуть спілкуватися з рідними. Скрізь зроблені ремонти, вікна замінили на енергозберігаючі.

«Під лежачий камінь вода не тече» – таке життєве кредо Любомира Білика. Цей вислів він добре засвоїв від батька, а той – від діда-прадіда. Нині вчить і своїх студентів: якщо хочемо жити краще завтра – потрібно працювати й діяти сьогодні.

Чи не тому конкурс на одне місце на окремі спеціальності у Чортківському медичному коледжі складає до 16-20 абітурієнтів на місце?

Зіна КУШНІРУК.