Чим загрожує сміття Тернополю? Таємниці Малашівського сміттєзвалища від кореспондентів «Нашого ДНЯ» (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Після трагедії на Грибовецькому сміттєзвалищі тема побутових відходів та їх утилізації вкотре набула актуальності. Багато українців задумалися – до чого може призвести така безпечність у поводженні із сміттям і чи не перетвориться Україна у величезне звалище, якщо не почати вирішувати проблему вже сьогодні.

Щоб з’ясувати, яка ситуація на Тернопіллі, кореспонденти «Нашого ДНЯ» вирішили дослідити сміттєву тему в обласному центрі та дізнатися про усі небезпеки та перспективи Малашівського звалища.

Рекультивація, чайки та 45-метрова гора відходів

Отож вирушаємо у саме «серце» міських відходів. Від Тернополя до Малашівців близько 20 кілометрів. Саме таку відстань щодня долають майже 30 вантажівок із сміттям. Щодоби це приблизно 1200 метрів кубічних відходів, у рік – 500 тисяч. А загальний запас на сміттєзвалищі – більше 13 мільйонів метрів кубічних відходів.

Дорога до звалища страшенно розбита. Нам назустріч їде сміттєвоз, далі – величезна цистерна. У ній сироватка, яку теж виливають на полігон. Далі зустрічаємо чоловіка на невеликій вантажівці. Він кричить, щоб не фотографували. «Я все життя дихаю цим смородом, то що, не маю права сміття вивезти», – горланить він і їде далі.

А перед нами вже відкривається панорама сміттєзвалища. Якщо закрити очі і ніс, то спершу може здатися, що ви на морі. Адже тут величезна кількість чайок – цілі зграї. А от запах – не з найприємніших. Якщо розглянутися довкола, то можна побачити мальовничі краєвиди. А під ногами – приблизно 45 метрів сміття вглиб. Це заввишки як 16-поверхівка. Саме стільки назбиралося із 1977 року – початку роботи Малашівського сміттєзвалища.

Довкола ви не побачите гори непотребу. Сміття тут «ховають» – утрамбовують і пересипають кар’єрною висівкою. Це так звана рекультивація. Подейкують, перейняли цей досвід у Польщі та Австрії і це допомагає підтримувати на сміттєзвалищі порядок і уникати пожеж. Остання тут була у 2014 році.

Проводить рекультивацію Юрій Йордан. Чоловік тут працює вже шість років.

– Сміття привозять щодня, неділя – вихідний, – розповідає він. – Кількість залежить від пори. Влітку, коли починаєтся сезон фруктів – тоді більше значно. Якби сортували, сміття було би менше. Найбільше шкоди від поліетиленових пакетів. Вітер їх розносить повсюди.

Сміттєсортувальна лінія … селян

На перший погляд на сміттєзвалищі тихо і безлюдно. Але це тільки так здається. На одному з флангів активно працюють кілька десятків людей – вони вибирають із привезеного сміття цінні матеріали – пластик, метал, папір, скло і все це фасують у білі поліетиленові мішки. Саме ці люди чи не перші в Україні по-справжньому усвідомили, що сміття – це гроші. На жаль, не від легкого життя…

Тож допоки тернопільська влада роздумує над будівництвом сміттєпереробного заводу або ж хоча б встановленням сміттєсортувальної лінії, винахідливі селяни сортують відходи самотужки, щоб заробити собі на хліб. Побачивши журналістів, чоловіки і жінки втікають.

– Це місцеві жителі з сіл, – розповідає Юрій Йордан. – Переважно з Ігровиці й Івачева. З Малашівців ніхто не ходить сюди – там їм дають на оздоровлення кошти. Роботи нема в селі, кожен хоче заробити пару гривень на прожиття. Бомжів і циганів у нас немає – це лише селяни працюють. Потім приїздять заготівельники і забирають у них все зібране.

Бомба сповільненої дії

Частина сміттєзвалища вже законсервована – зверху росте травичка. Самого полігону, каже пан Юрій, вистачить ще на кілька років. Спускаємося до підніжжя звалища – тут шари сміття, як на долоні. Сюди під час сильних дощів і танення снігів стікає вода. А далі в грунт…

Саме забруднення води і є найбільшою загрозою і небезпечним наслідком роботи Малашівського сміттєзвалища.

– В основі звалища – глибокий вапняковий кар’єр, – розповідає начальник управління екології та природних ресурсів Тернопільської ОДА Орест Сінгалевич. – Саме це ускладнює ситуацію. Адже він не ізольований, і фільтрат, який формується в тілі сміттєзвалища, зрозуміло, потрапляє в підземний горизонт. Але ускладнюється ситуація тим, що вже у 1980-му році неподалік було побудовано основний водозабір для Тернополя. А сміттєзвалище потрапило в другий пояс зони санітарної охорони. Фактично на сьогоднішній день ми сидимо на бомбі сповільненої дії, бо ймовірне забруднення підземних горизонтів, у результаті чого можуть виникнути серйозні проблеми з водопостачанням Тернополя. Водозабір забезпечує 70 відсотків потреби міста. Тобто це фактично всі мікрорайони, крім центру.

Екологи зізнаються: точних даних про те, чи потрапляють шкідливі речовини із сміттєзвалища у грунтові води – а звідти у криниці селян та водосховище немає. Щоправда у деяких свердловинах були виявлені сліди важких металів.

– Інфільтрати – це стічні води, які проходять через шари сміття і вбирають в себе всі шкідливі речовини, – каже представник громадської ініціативи «Включайся» Денис Милий. – Є дуже великі ризики, що вони можуть потрапляти до Івачівського водозабору. Про цю загрозу місцеві екологи наголошували вже давно.

На сьогодні спеціального місця для збору інфільтрату немає. У Малашівцях люди хвилюються – чи не п’ють вони, бува, отруєну воду.

– Колись у цьому кар’єрі добували камінь вибухівкою – там тріщини. Через них всі шкідливі речовини йдуть в землю, а, може, й у воду. Ми не знаємо, що п’ємо, – бідкається житель Малашівців пан Ігор.

А ще селяни страждають від неприємного запаху. Щоправда, за неприємне сусідство, розповідають, раз у три місяці їм платять по 1 тисячі гривень на оздоровлення.

Еколог Олександр Філь переконаний: потрібно регулярно вивчати стан води та повітря у районі сміттєзвалища, щоб уникнути лиха.

– Ми переконуємо самі себе, що проблеми не існує, – каже чоловік. – Цього не можна робити. Адже це – здоров’я сотень тисяч людей. Треба проводити детальні дослідження. А цього, наскільки мені відомо, ніхто не робить.

Менше води – менше небезпеки

У «Тернопільводоканалі» запевняють, за останніх 30 років лабораторні дослідження та спостереження санепідемстанції жодного разу не реєстрували впливу Малашівецького сміттєзвалища на якість питної води у Тернополі та навколишніх селах.

– Наш водозабір розташований на правому березі річки Серет, – каже директор КП «Тернопільводоканал» Володимир Кузьма. – Частково вздовж Верхньоівачівського ставу розташований комплекс свердловин. Ми воду беремо з підземних свердловин глибиною 50-60 метрів, а Малашівське сміттєзвалище, хоча і знаходиться в охоронних зонах, але це аж третя зона і розташована вона на досить безпечній відстані. Підземні води сміттєзвалища знаходяться в одному напрямку, а ми беремо з іншого, і тому наразі не відчуваємо впливу звалища.

Уникнути забруднення води допомагає економність тернополян.

– Якщо проектна потужність водозабору 87 тисяч метрів кубічних води на добу, то зараз вона становить усього 32-35 тисяч метрів кубічних води на добу, , – додає головний інженер КП «Тернопільводоканал» Роман Романів. – Об’єм забору води зменшився більш, ніж на половину. Люди почали економити. Зменшення об’єму забору води та зниження потужності водозабору призводять до зменшення розміру депресивної воронки, тобто зони забору підземних вод, а отже – зниження можливості того, що нечистоти із сміттєзвалища можуть потрапити у воду.

Велика політика сміття

Поки у всьому світі на смітті заробляють і вже навіть експортують його, у нас на ньому роблять велику політику. Тема відходів вже давно перетворилася в Україні на чудовий інструмент для різноманітних маніпуляцій. Змінюються влади, режими, а сміття залишається.

Сміттєсортувальна лінія, яку придбали за 2 мільйони гривень з обласного бюджету простоює вже не один рік в практично робочому стані. Громадські активісти кажуть – потрібно лише замінити гумові деталі. У місті лише подекуди встановили контейнери на пластик – про скло і папір навіть не йдеться.

– Проблема полягає в тому, що в Тернополі немає продуманої системи поводження з твердими побутовими відходами, не ведеться роз’яснювальна робота з населенням – каже представник громадської ініціативи «Включайся» Денис Милий. – Як і за радянських часів, відходи просто збирають і вивозять без будь-якого сортування і подальшої утилізації. Місто витрачає на вивіз сміття приблизно 25 мільйонів гривень на рік. Їх отримують три фірми, які просто вивозять відходи на сміттєзвалища. Витрачаються значні площі корисних земель під полігони відходів, а місто не отримує від цього жодної користі.

Щоправда є і зрушення. Чиновники запевняють – от-от нарешті офіційно виділять ділянку під будівництво сміттєпереробного заводу поряд із сміттєзвалищем. Адже згідно з діючим законодавством, полігон, сміттєсортувальна лінія або сміттєпереробний завод, можуть бути розміщені виключно за межами населеного пункту. А для цього має бути закріплена земельна ділянка. Це може зробити лише облдержадміністрація. Подейкують, саме з цим виникає проблема в багатьох українських містах через заполітизованість питання. Досі не виділили цю землю і у нас. У Тернополі кажуть – вже найближчим часом проблему вирішать і тоді серйозно займуться сміттєвим питанням.

Сподіваємось, так і буде. А трагедія на Грибовецькому звалищі стане для усіх нас – і пересічних українців, і чиновників уроком та стимулом вирішувати питання відходів.

Адже на Тернопіллі зареєстровано 740 стихійних сміттєзвалищ. Кількість відходів щороку зростає, але усім нам чомусь здається, що коли біля багатоповерхівок стоять порожні контейнери, а на власному подвір’ї чисто, то все у нас гаразд. І лише лихо може зворохобити і змусити хоча б задуматися: щось таки потрібно робити.

Фото Андрія Брика.