Хто очолив корупцію в Україні – розповів радник міністра МВС Михайло Апостол

Тему сьогоднішньої розмови з радником Міністра МВС, нашим земляком Михайлом Апостолом підказали читачі «Нашого ДНЯ». Зокрема, тернополянина Олександра Шимка  цікавить думка цього відомого політика і громадського діяча щодо такого «профілактичного і антикорупційного» методу, як кратне підвищення зарплат державним службовцям.

У цьому контексті редакція сформулювала ще кілька запитань. Сподіваємося, що як завжди щирі відповіді нашого співрозмовника допоможуть краянам детально розібратися у хитросплетіннях корупційних схем і спільно демонтувати всю корупційну систему..

– Напевно, зайвим буде «смакувати» першими місцями України у рейтингах корумпованості країн світу. Тим не менше, результати соціологічних досліджень визнаних міжнародних  організацій категорично вказують на те, що у цьому питанні наша держава нажила, так би мовити, недоброї слави. Що і чому не спрацювало у боротьбі з корупцією? Чи можна змінити ситуацію на краще у найстисліші терміни і від чого чи від кого це залежить?

– Звичайно, тішитися немає чим, а особливо інформацією, яка заполонила ефіри в останні дні.

Оскільки тема нашої розмови надзвичайно широка, давайте спочатку спробуємо розібратися, що то за звір – ця корупція, звідки взялася і чи можна її побороти? Тим більше, сьогодні так все заплутано, що людям не завжди зрозуміло, хто борець, а хто – корупціонер.

Корупція, а це – хабарництво, крадіжки коштів платників податків за різними схемами, кумівство, лобіювання державних посад та їх продаж… – найбільш поширена у найбідніших країнах. Хоча керівництво держави цього не хоче визнавати, але за різними рейтингами ми  – в числі найбідніших у світі. І це, незважаючи на те, що живемо у країні, найбагатшій на природні та трудові ресурси, з найвигіднішим географічним розташуванням, і головне – з безцінним багатством, даним нам Богом, – чорноземами.

Виникла ця ганебна система ще на зорі народження незалежної України. Держава утворилася без жорстких, діючих на той час законів щодо відповідальності за правопорушення, були відсутні принципи керування самостійно такою великою країною. Цим скористався комуно-чиновницький апарат ледарів на чолі з  розумними, нахабними, ненажерливими та  незадоволеними секретарями ЦК компартії і комсомолу.  Їм у власність дісталася держава, і вони придумали власні правила дерибану та особистої наживи, які й діяли практично до останнього часу: тим, хто нагорі – великий куш, хто нижче  – менший… Для цього, передусім, використали головну корупційну складову Радянського союзу – дефіцит: коштів, роботи, відповідальності,  предметів споживання, культури, освіченості, патріотизму, якісного лікування та навчання, створення малого і середнього бізнесу і т.п.  Якийсь час головні «рішали» були, майже як за відомим гумористом того часу Райкіним, – завбазою, товарознавець, завскладом… Паралельно під їхнім «чуйним» керівництвом виникла адміністративна корупція. Мільйони чиновників не могли жити на маленьку зарплату і придумали різні шляхи для особистого збагачення: різноманітні довідки, черги, ліцензії, погодження, сертифікати, дозволи, квоти, тендери, свідоцтва, сприяння просуванню по службі, десятки, а, може, й сотні різних перевіряючих і контролюючих органів… І за все треба було платити, платити, платити… Платити тим, кого найняли на роботу ті ж платники податків. Система працювала, вдосконалювалася, шліфувалася. Люди платили хабарі, починаючи з народження у пологовому будинку і закінчуючи похороном на цвинтарі. Найголовніші корупціонери, які з’явилися, – олігархи-мільйонери і мільярдери. Вони нажили свої статки внаслідок розкрадання держави і невдовзі  перетворилися у політиків та почали управляти країною разом із колишніми комуністами і комсомольцями. Всі кошти платників податків опинилися у їхніх руках. Ось така складна, хитросплетена корупційна система –  ті, хто мав би боротися з корупцією, її очолили.

–  За останні два з лишком  роки в Україні створили кілька спеціалізованих антикорупційних органів. Також продовжують працювати і народжені ще під час революції Гідності громадські об’єднання. З численних повідомлень у ЗМІ можна зробити невтішний висновок: чи не щодня хабарників ловлять на гарячому мало не «пачками», а у тюрми потрапляють заледве одиниці. Де ж прогальмовує система?

– Від кількості створених антикорупційних органів, не важливо державні це чи громадські організації, суттєвого покращення не буде. Правоохоронці  практично щодня ловлять корупціонерів, хабарників на гарячому, але їх кількість не зменшується. Це все одно, що вбивати комарів, які висмоктують із вас кров. Їх не меншає, бо вони інакше не зможуть жити. Тож треба висушити болото, де вони плодяться та розмножуються, і питання буде вирішене.

Тим більше, що довести в суді отримання хабара не так вже й просто, і немає значення, чи це 5 тисяч гривень чи 5 мільйонів доларів. Через це так рідко хабарники отримують по заслузі. Тож тут  головне – не кількість заарештованих, а кількість недопущень до скоєння таких правопорушень.

–  З чого, на вашу думку, треба починати справжню, а не бутафорну боротьбу з корупцією і хто повинен очолити процес очищення країни: Президент, Уряд чи Верховна Рада?

– Розпочинати потрібно кожному із себе, але, звичайно, приклад повинні показати очільники держави, народні депутати, міністри, керівники областей, районів. Треба спільно не лише боротися з корупцією, а ламати всю корупційну систему. Хто це зробить? Як би гарно всі про це не говорили, але найближчим часом вирішити це неможливо. Приблизно через 10-15 років це зробить нова генерація. Молоді люди, яким сьогодні 20-25 років, розумні, активні, комунікабельні, амбіційні, із зарубіжною освітою, із знанням багатьох мов, а, головне, не зіпсовані ні комуністичною ідеологією, ні викривленим сьогоденням. Вони повинні мати лідерські якості та велике бажання збудувати багату державу, у якій панує верховенство права.

–  Одні кажуть: щоб подолати корупцію, треба зламати їй хребет, тобто, – ліквідувати вертикаль, якою частка від хабара маленькому чиновнику доходить аж до вершини піраміди. Інші переконані, що у боротьбі з цим суспільним злом головне –  знести саму вершину, тобто відтяти  корупції голову. То хто ж ближчий до істини?

-У даному випадку всі далекі від істини. За останні роки у Китаї більше 10 тисяч корупціонерів високого рангу засуджено до смертної кари, а  понад 100 тисяч –  до довічного ув’язнення. Однак, випадків корупції там не зменшилося. Це зло є практично в усіх країнах, проте у нас його масштаби зашкалюють.

Поділюся з читачами «Нашого ДНЯ»  своїм баченням подолання корупції. По-перше, для цього потрібна тверда політична воля. По-друге, треба відділити бізнес від влади – аж до третього коліна за родинними зв’язками. По-третє, мусимо узаконити повну дерегуляцію економіки, оскільки надмірна державна опіка на всіх рівнях заважає розвиватися бізнесу і за своєю суттю є потужною корупційною складовою.  По-четверте, слід реорганізувати і переформатувати всі  правоохоронні органи.  Крім того, пріоритетним напрямком  боротьби з корупцією є максимальне запровадження електронного документообігу. Також маємо забрати від чиновника функції вирішення долі бізнесу, запровадити відкриті, довготермінові прозорі правила гри для інвестора і бізнесу, мінімізувати частку державних підприємств (крім стратегічних), які є і завжди були годівницею для армії чиновників та щорічно завдавали державі мільярдних збитків. Україні необхідна справжня судова реформа. Держава має бути над процесами, як третейський суддя.

У парламентсько-президентській республіці, якою є Україна, ініціатором усіх цих процесів повинна виступати Верховна Рада.

Запитання Михайлу Апостолу від тернополянина Олександра Шимка, приватного підприємця:

–  Чи можливо побороти корупцію високими зарплатами та іншими преференціями державним службовцям, якщо і надалі в Україні не працюватиме один закон для всіх та не діятиме принцип невідворотності покарання за будь-який злочин?

– На мою думку, неможливо, неправильно і соціально несправедливо. Чому чиновнику, керівнику держпідприємства, щоб він не крав, платники податків мають видавати високу зарплату тоді, як вчителі, лікарі, шахтарі, аграрії  мусять працювати за мінімальну, бо вони не мають що красти. Це – не вихід із ситуації. Покарання за корисливі, як і всі інші, злочини має бути суворим та справедливим для всіх, незалежно ні від статусу або чину, ні від політичної чи іншої приналежності.