Він любив дивитися, як вона спить. Як тонесенькі ніздрі малесенького носика вдихають і видихають повітря. Іноді вона смішно зітхала і за тим неодмінно посміхалася, запалюючи зірочки у кутиках губ. Він знав кожну цяточку-родимочку на її обличчі, кожну її витончену рисочку, яка так нагадувала ту, яку він кохає понад усе. Його Ясочка, його квіточка, його малесенька донечка надає сили, тримає на цім світі, надихає на неймовірні речі, про які колись хіба читав у книжках. Ця дівчинка єдине, що у нього залишилося.
Олексій поправив ковдру і навшпиньки вийшов з кімнати. Треба було й собі прилягти відпочити хоч кілька годин. За півроку, відколи не стало Наталі, він перейшов у режим постійного неспання. Яся вимагала усе більше й більше уваги. Його батьки, уже немолоді й не дуже здорові, допомагали, чим могли. Роботу кинути зовсім не міг, бо потрібно ж на щось жити. Так от і викручувалися.
Заплющив очі, й знову Наталя обіймає його, гладить неслухняного чуба, торкається ніжно вустами до скроні і заспокоює: «Ти справишся, ти сильний, ти мужній, мій коханий. За мене і за себе справишся!»
Душать сльози, бо досі не може зрозуміти, як так могло трапитися у їх щасливому житті. Досі не може повірити, що у той злощасний день сам посадив Наталю в таксі, бо на біду зламалася машина саме тоді, коли дружині терміново потрібно було їхати до лікаря. А через кілька годин йому повідомили, що його Наталі більше немає.
На світлофорі у таксі, в якому їхала жінка, на повній швидкості врізався в друзки п’яний син місцевого авторитету. Після удару такої сили від легковика залишилося суцільне місиво. А позашляховик мажора зі злегка пом’ятим бампером поїхав собі геть, залишивши помирати двох людей.
Лікар зі швидкої казав, що таксист загинув на місці, а Наталя ще дихала, і все кликала Олексія, просила про допомогу. Але травми були занадто важкими, за кілька годин жінка померла в лікарні.
Уже півроку він існує заради своєї донечки і помсти тому, хто забрав у нього кохану. Убивцю ж засудили умовно. Гроші воістину роблять чудеса. Олексій не міг повірити, коли на суді слухав про те, що і таксист був нетверезий, і зупинився в забороненому місці, чим і спровокував аварійну ситуацію. Уже тоді Олексій зрозумів, що в країні, де влада ігнорує права та обов’язки, кожен сам мусить шукати шляхи до справедливості. Що може зробити звичайна людина там, де безсилий закон, де бездіяльність слідчих, прокурорів, продажність суддів та злодіяння адвокатів?
Чоловік молився, гаряче й щиро просив Бога допомогти позбутися зла, віднайти прощення й заспокоєння заради доньки, втримати від кроку, який надумав зробити. Уже кілька місяців він виношував у голові план, прораховував усі варіанти, що б не робив, чи куди б не йшов, постійно думав про це. Він знав усі місця, де буває його мішень, час розписав по хвилинах, вивчив коло його спілкування. І чим більше слідкував за тим виродком, тим більше розумів, що хоче знищити його. Того, хто убив двох людей, і далі веде своє фривольне, нічим не обтяжене життя.
Від розправи тримала покійна дружина, яка приходила щоночі у сни. Олексій усвідомлював, що йому не вдасться уникнути покарання, а до кінця днів сидіти у в’язниці і не бачити, як ростиме донечка, це жорстоко. Наталя снилася, плакала і просила його не занапастити власне життя. Щоб зупинити те, що нестерпно боліло й мучило, потрібно було щось вирішувати.
Як завжди приспав Ясочку, приглушив світло нічника і хотів уже вийти з кімнати.
- Та-та…
Олексій оглянувся. Його сонна крихітка стояла в ліжечку і, міцно тримаючись рученятами за бильце, кликала його. Це було перше слово доні. Чоловік витер долонею сльози, підхопив маля на руки.
- Скажи ще, Ясочко! Ну, поклич ще тата!
- Та-та, та-та, – Ясочка мило усміхалася, показуючи своїх поки лише два зубчики, обвила Олексія за шию і притулила свою голівоньку до щоки.
- Ходімо спатусеньки, моє зозуляточко маленьке!
Ні цього вечора, ні наступного Олексій не зробив задуманого. А за кілька тижнів у місцевій пресі прочитав, що сина відомого бізнесмена знайшли мертвим у його будинку, за попередньою версією слідства – помер від передозування наркотиками. Олексій щиро радів. Ні, не смерті свого ворога, а тому, що він до цього не мав ніякого стосунку. Радів і дякував Господу, що вчасно зупинив його від помсти – останнього щабля відчаю і злоби, який не вирішує проблем, а лише ускладнює життя тому, хто наважиться на це. Бо кожен мусить нести відповідальність за вчинки, які здійснюються поза територією власної безпеки. Ми усі діти Господні, як люблячий батько, він нікого не карає. Люди самі себе карають за порушення Божої волі й тих меж, які визначені людською совістю.
Анжела ЛЕВЧЕНКО.
