«Де ти бродиш, моя доле?». Цю тужливу українську пісню ще наші діди-прадіди співали. І вірили в долю. Й просили: «Ой змилуйся моя нене, та край мене хоч присядь, хоч постій ти біля мене, то й тому я буду рад». Кожна людина, місто, держава – усе на Землі має долю. Чи можна її оминути, змінити? Чи те, що написано Небесами, обов’язково слід прожити? Звернемось до космічних законів разом із відомим тернопільським астрологом Іваном КРУП’ЯКОМ.
– Коли ми народжуємось, Природа вже подбала про наше місце в житті. Природа – це Всевишній, з волі якого ми у світ приходимо і його залишаємо, – розповідає Іван Степанович. – І цей свій «шлях широкий», як писав Тарас Шевченко, хтось буде міряти до глибокої старості. В іншого життя обірветься на півдорозі. Хтось залишиться на рідних теренах. А когось дороги поведуть в далечінь. Усе записано в матриці, з якою ми приходимо в життя. Бог нам дає волю. І цією волею Господньою наповнюємо свою матрицю. І доповнюємо, тобто, вносимо деякі зміни. Але, все одно, нас ведуть певні сили. І нічого не стається невчасно чи передчасно. Це ми лише так вважаємо. Насправді ж, розставлені всі абзаци і крапки у нашій життєвій книзі. Написані пролог і епілог. А нам дано поставити деякі коми…
– Усе так просто і складно…
– Доля – це музика. Пісня. До, ре, мі, фа, соль, ля… До-ля. Саме слово є, фактично, звукорядом. Цілий музичний світ. Доля – чотири літери, чотири стихії – Земля, Вода, Повітря і Вогонь.
Кожен із нас записує свою матрицю на тій чи іншій ноті. «Грає» її. Одна група людей іде по одній ноті, інша – по іншій, у третіх – вона також своя…
Існує фраза: «виспівана доля». Відомо, коли самички сидять на яйцях, висиджують пташенят, самці дуже гарно співають. Як чудово, наприклад, піють солов’ї! Це вони виспівують долю для своїх діток-пташат. В Україні було заведено, що жінки співали, коли були при надії. І тоді, коли дитинка народилася. Матері, можна сказати, піснями «допомагали» Небесам формувати матрицю, тобто, долю своїй дитині. Все у нас йшло з піснею. Чому зараз маємо багато відхилень у розвитку дітей? Одна з причин – не закладено тієї глибокої музичної філософії.
– Це і є недоспівана доля?
– Саме так. Вдумайтесь, ми маємо понад триста тисяч народних пісень. Вся доля українців і нашої землі виспівана у них. Від найпростіших побутових моментів – до найвищих – духовних. Ніхто так глибоко не вміє прославити Творця, як це можуть зробити українці. Ніхто так гарно, хвилююче, глибоко і просто водночас не вміє в пісні відобразити природу, як це дано українцям. Наш «Щедрик», здавалося б, щось таке просте. Але настає новоріччя, Різдво, люди і світ переступають певний поріг у своєму житті, і звучить на всіх континентах український «Щедрик». Його виконують люди різних національностей. З неймовірним захопленням і піднесенням! Це – світова величина, світовий шедевр. Ми маємо що показати світу і чим гордитися. Але не там, не там зараз розставляємо коми у книзі Буття. Забуваємо настанови і традиції предків. Не шануємо своєї історії. Не працюємо над самовдосконаленням. Якщо людина знає себе – вона знає Бога. Пізнай себе – пізнаєш світ. Бо в нас настільки глибокий потенціал закладений! Людина створена по лику Господньому і по числу. Число має неймовірно велике значення. І коли ми народилися, і коли людина відходить. І коли робимо важливі кроки в житті, і коли зупиняємось на півкроці… Нічого немає випадкового. Лише своєю волею можемо внести якісь корективи.
– Дні народження держав також впливають на їхні долі? Це ж також своєрідна матриця.
– Однозначно! Ми мали б святкувати державне свято 16 липня – цього дня у 1990 році було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. Перший крок, новий етап у долі держави. І це був би дуже гарний день для відзначення. Це був рік Коня. І цього дня Україна приручила коня. До речі, коли поглянемо на скіфську пектораль, ми побачимо на ній коні. Скіфська пектораль – шедевр із шедеврів світу. Її ще називають «Скіфський календар». У Києві є музей національних коштовностей. Там є на що подивитися, в тому числі, й на пектораль. І туди мали б іти тисячі туристів. Але ми не вміємо показати світу неоціненні скарби нашої історії. На жаль.
Ми не є гіршими за інших, зокрема, за сусідів-європейців. Наша земля наділена природними щедротами, а народ – талантами. І ми не повинні самі себе принижувати, мовляв, країна бідна. Не бідна! Творець на нашій благословенній землі створив усе в ідеалі. Так, ми відрізняємось від жителів інших країн своїм темпераментом, нюансами мислення, мовою, іншим. Це закономірно і природно. Ми не повинні «мавпувати» європейців, бо в них щось робиться не так, як у нас. Народи не можуть бути одинакові. І ця несхожість робить світ цікавим. Це – поступ до пізнання, вивчення одні одних. Візьмемо, приміром, нашу мову, яка нині є зброєю в боротьбі з Росією. Українська мова – солодка. А солод – це глюкоза, життя. Бо живить кров і мозок. М’яка, цікава і багата. Це – наша ідентичність, яка також нас робить не схожими з іншими. І взагалі, наш менталітет не вписується ні до Росії, ні до Заходу.
– Іване Степановичу, згаданий вами 1990 рік був роком Металевого Коня. А це – сила, витримка, міцність.
– Узагалі, що таке Кінь, як символ? Це – істота велична, космічна, міфічна, чарівна, казкова. З одного боку – це тяглова сила. З іншого – вся сила вимірюється кінськими силами. Отже, ми маємо силу. Треба лише її правильно розподілити. Але це нам не завжди вдається.
А з чисел у долю України «вплетена» сімка. 16 липня – сімка. Липень – сьомий місяць. Але ми святкуємо день народження країни 24 серпня, коли у 1991 році Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. І третя знаменна дата – 1 грудня 1991 року, коли Незалежність країни була підтримана народом на всеукраїнському референдумі. Тому у нас є аж три свята. Тризуб.
Америка, до речі, також має два дні народження – 2 і 4 липня. Але офіційно святкують пізніше, 4 числа. Як і ми.
– Кажуть, долю руйнує заздрість. А її зараз так багато.
– Якщо людина починає заздрити, вона блокує прогрес, призупиняє його. У нас взагалі парадокси: брат заздрить братові, сестра – сестрі. Навіть батьки – дітям. Бо матір чи батько не досягли того, що їхні чада. Замість доброзичливості – злозичливість. Заздрість провокує негативну енергію. Людина, якій заздрять, про це не знає. А ця, яка заздрить, руйнує, найперше, себе. Хоча, й того, кому заздрять, буває, спіткають проблеми. Зло із двох боків.
Зараз у нас повелося, що істина – це ворог, а брехня – солод. Маємо багато чванства. Замість подякувати Господу за життя, за хліб на столі, за те, що ходимо, бачимо, чуємо, – люди просять усе більше статків.
– Віддаляємось від Бога і від Природи?
– Виходить, що так. Усі помітили, що з погодою коїться щось катастрофічне. Наші предки були сонцепоклонниками. Кожен із нас є маленькими промінчиками великого сонця. У людини має бути культ природи. Бо вона – її частинка. Якщо масово вирубуємо ліси, бо в когось свербить кишеня, яка ще не тріснула від грошей, то це є велика біда і серйозна хвороба. А захланність і заздрість, до речі, починаються з однієї літери.
Людина знищила дуже багато природи. Звідси й катаклізми. Крім того, зараз змінюються епохи. Епоха Риб мала свою погоду. А епоха Водолія – це наводнення, бурі. Чимало неприємностей приніс рік Сонця – нинішній 2017-ий.
Раніше люди зналися на законах природи і Космосу. Були мольфарі, які вміли «тримати» погоду. Колись у жнива мольфари їхали з Карпат до нас на Поділля, бо тут завжди гарно хліб родив. Розганяли хмари, щоб можна було зібрати збіжжя. Тобто, «тримали» хмари. І вже після жнив починалися дощі, зволожували землю під посів озимини. Це – не байки. Це – мудре порозуміння з природою.
Зараз стираються грані між зимою і весною, літом і осінню. Ллє і пече тоді, коли не треба. Людина так «покерувала» природою, що та інколи вже не в силі себе захистити.
А скільки знищено різних видів рослин, тварин, комах. А чисельність людей на планеті збільшується. Виникає дисбаланс. Усьому живому на землі вистачає місця, крім людини.
– У життя нашої країни втрутилася війна. І економічні негаразди нікуди не зникли. Тому дехто пророчить не вельми оптимістичне майбутнє…
– За космічними законами, маємо два вирішальних роки: цей і наступний. Хотів би нагадати, що у нас через кожні 532 роки змінювалася формація: від скіфів – до русів, від русів – до Запорізької Січі… Історія – це цикл, колесо. А колесо крутиться. Спіраль життя… Спіраль долі… Тільки досконалі знання та повага до історії дають людині волю і змогу внести добрі, позитивні зміни у долю своєї держави, народу, не втратити свободу і незалежність. Нація, яка не має знань та ігнорує помилки минулого, приречена на знищення.
