«Наш ДЕНЬ» започаткував рубрику «Стиль життя», де відомі люди краю відверто відповідають на запитання про життя, роботу й особисте, про те, як вони стали тими, ким є. Сьогодні у нас в гостях Лариса Римар – громадсько-політична діячка, депутат обласної ради. Очолює Центр регіонального розвитку і права, Асоціацію жінок України. Фахівець з проектного менеджменту. Закінчила Рівненський інститут культури та Тернопільську академію народного господарства. Разом з чоловіком виховує двох синів.
– За першою професією я викладач гри на народних інструментах та оркестровий диригент. Закінчила Тернопільське музичне училище і Рівненський інститут культури. В середині 90-х, у період економічної кризи, на превеликий жаль, мистецтво і культура в Україні мало кого цікавили. Тому, переїхавши жити у Тернопіль, ми з чоловіком докорінно змінили професійну діяльність, я ж здобула економічний фах – менеджера організації. Зараз у нас з чоловіком п’ять вищих освіт на двох. Інколи жартую: диригент і менеджер-економіст – це майже подібні види діяльності, і в першому, і в другому випадку – це процес управління, який потребує від людини значних лідерських навиків. Так склалося, що з самого початку своєї трудової кар’єри я завжди працювала на керівних посадах: і директором музичної школи, і керівником регіональної філії державного підприємства, і директором обласного комунального підприємства. Тому музична освіта мені багато у чому допомогла. Загалом вважаю, музика допомагає розвинути логічне мислення, тренує пам’ять, адже доводилось напам’ять вчити величезні музичні твори та оркестрові партитури.
На мою думку, мистецтво і культура виховують у людині найкращі риси характеру: повагу до інших, самокритичність, порядність, моральність і духовність. Якби була моя воля, я б зробила музичну освіту обов’язковою для всіх дітей. Впевнена, українське суспільство стало би набагато гуманнішим та толерантнішим.
– Громадською роботою я займаюся майже два десятиліття. У 2000 році ми створили громадську організацію «Спілка власників землі», метою якої було допомагати людям у період розпаювання колгоспної землі. За ці роки вдалося чимало: тисячам власникам землі ми надали юридичну допомогу, багатьом допомогли відстояти свої права на землю у судах. За цей час професійно освоїла царину проектної діяльності. За підтримки міжнародних організацій реалізували кілька десятків різнопланових проектів. Здебільшого діяльність спрямована на проведення аналітичних та моніторингових досліджень, надання правової допомоги кризовим групам населення, організації навчань для громадських активістів. Нещодавно перейменувалися у громадську організацію «Центр регіонального розвитку та права». Планів та завдань – безліч.
З 2010 року очолюю ще й Асоціацію жінок. Переконана, що роль і місце жінки в сучасному українському суспільстві не оцінені належним чином. Я виступаю за широке представлення жінок у владній вертикалі, вважаю, чим більше нас буде залучено у процеси ухвалення рішень, тим ефективнішою та успішнішою буде політика, тим вищим буде рівень життя українців. Зрештою, це світова практика – чим більше жінок у владі, тим краща якість життя. Наведу лише приклад таких успішних та передових країн, як Швеція і Фінляндія, де жінок у владі понад 40 відсотків.
– Свій шлях у політиці я розпочала у 1997 році, коли стала членом Народного Руху України та у своєму рідному селі Великі Дедеркали на Шумщині створила партійний осередок. Знала, що сильна і вільна Україна сама не побудується, тому включилася у роботу на повну. Була членом Крайової ради Руху. У 1998 році з сім’єю переїхали жити у Тернопіль, працювати пішла референтом в управу крайової організації. Після розколу НРУ підтримала крило молодих політиків на чолі з Костенком, на той час мені здавалося, що Руху бракує динаміки і потрібно щось змінювати у партійному будівництві. Депутатом обласної ради стала у 2015 році, очоливши список політичної партії «Громадянська позиція». Зараз очолюю фракцію, також є головою депутатської комісії з питань соціально-економічного розвитку. Не погоджуюсь з твердженням, що політика – брудна справа. Брудною її в Україні роблять непорядні люди, тому у нас політика має руйнівний характер. Я ж виступаю за цивілізовану і прозору політику, де немає місця підкилимності та «кидкам». Вірю, що дуже скоро українська політика стане чистішою і поряднішою.
– Гендерна рівність, як явище, поки що не зовсім сприймається українським патріархальним суспільством. Я вже наводила приклад, як живуть країни, де майже пропорційний рівень представництва жінок і чоловіків у політиці. В українських реаліях ми насправді маємо говорити про дотримання рівності прав жінок і чоловіків. Адже за статистикою в Україні середня заробітна плата жінок в жодній галузі не перевищує середньої заробітної плати чоловіків, загалом в Україні платня жінок на 25-30% нижча за платню чоловіків за однакову роботу. Рівень зайнятості жінок в середньому на 10% нижчий за рівень зайнятості чоловіків, щонайменше 20% жінок України регулярно потерпають від фізичного насильства у сім’ї. На мою думку, ці проблеми можуть вирішити лише самі жінки, і ми над цим працюємо. Зараз Асоціація жінок України разом з Українським жіночим консорціумом реалізовує проект «Побудова жіночого політичного лобі в Україні», метою якого є створення громадянської платформи, яка допоможе збільшити представництво жінок на всіх рівнях прийняття рішень.
– Раніше дуже любила в’язати. У студентські роки практично увесь мій гардероб складався з речей, які я сама зв’язала. Зараз навіть трохи дивуюся своїй майстерності, як я могла без єдиного шва зв’язати кофту чи спідницю!
Зараз, якщо є вільний час, найбільше люблю читати. З останнього прочитаного – «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла. Раджу всім сучасним політикам почитати, а після того подивитися на своє відображення у дзеркалі. Хоча книга написана у 40-х роках минулого століття та висміює постреволюційний СРСР і епоху сталінізму, я ж побачила багато такого, що характеризує сучасну політичну еліту в Україні. Маю на меті організувати публічні читання цього шедевру, аби якомога більше людей задумалися над тим, в якій ми живемо країні.
– З віком та життєвим досвідом я стала більше психологом. Відчуваю, що багато людей очікують від мене підтримки та допомоги, інколи просто добрим словом чи порадою. І в цьому найбільше моє щастя, особливо, коли є можливість комусь допомогти.
– Щоденно і щохвилини відчуваю глибоке почуття відповідальності перед дітьми, чоловіком і мамою. Час і життя нас багато випробовує, але ми намагаємось у всьому підтримувати один одного. Переконана, для того щоб стати щасливою родиною, треба побудувати так стосунки в сім’ї, аби кожен зміг самореалізуватися та втілити свої мрії. Мені здається, що я саме така дружина, мама і донька!
– Найбільше ціную в людях щирість і правдивість. Не люблю брехливих та облесливих. З роками дійшла до висновку, що поганих людей практично не буває – є життєві обставини, через які люди стають не такими, як би цього нам хотілося. А якщо зустрічаються на моєму життєву шляху негідники, то стараюся їх обходити десятою дорогою.
– Мені здається, що я – сильна людина. Так склалася моя жіноча доля, що я не маю права бути слабкою. Окрім цього вважаю, що сильна людина – це людина слова і діла: сказала – зробила, запланувала – виконала. Якщо щось не вдається, дивлюсь на речі по-філософськи: або це – не моє, або – ще не на часі. Жартома кажу знайомим: я або досягаю того, чого хочу, або просто перестаю хотіти. Здається, що так легше переживати невдачі.
– У мене є безліч мрій: і щоб гарно виглядати, і щоб усі поважали, і щоб робота кипіла, і щоб родина була здорова. Мрію, щоб гарно склалася доля у мого старшого сина, який здобуває вищу юридичну освіту, щоб дав Бог нам з чоловіком здоров’я зростити нашого молодшого хлопчика, який є інвалідом з дитинства, щоб мама і вся моя рідня жили в мирі і злагоді.
А ще мріємо з чоловіком побачити світу, побувати у різних країнах. Бог і людство так багато створили геніального та прекрасного, і було б великим гріхом усе це не побачити на власні очі!
– Де б я не була, чи у відрядженні, чи у гостях, але завжди приємно повертатися у власний дім. А ще у рідне село, де зараз живе моя матуся, де пройшло безтурботне дитинство та шкільні роки, сповнені теплом безмежної батьківської любові й опіки.
