Офіційний сайт УЄФА опублікував прізвища десяти тренерів, які зробили найбільший внесок у розвиток футболу з часу заснування Союзу європейських футбольних асоціацій (1954 рік). У цей перелік увійшов і легендарний тренер київського «Динамо» Валерій Лобановський, якого спортивні журналісти назвали футбольним науковцем. Окрім нього у топ-десятку також потрапили: Браян Клаф, Йохан Кройф, Вісенте дель Боске, сер Алекс Фергюсон, Еленіо Еррера, Удо Латтек, Рінус Міхелс, Жозе Моурінью, Арріго Саккі.
6 січня цього року Валерію Васильовичу мало б виповнитися 78. Проте, вже майже 15 років його немає серед нас, а тому про непересічний талант цього футболіста і тренера доводиться лише згадувати. «Ми живі доти, доки про нас пам’ятають», – саме так написано на могилі Лобановського на Байковому кладовищі. Тож не забуваймо про те, чим він збагатив український футбол.
Валерій Васильович народився у Києві. У футбол почав грати з дитинства і вже у 18-річному віці дебютував у столичному «Динамо». Саме у цьому клубі «Лобан», як його зазвичай називали вболівальники, провів більшу частину своєї ігрової кар’єри, хоча завершував її в одеському «Чорноморцеві» та у донецькому «Шахтареві». Як гравець Валерій Лобановський провів 253 матчі у найвищій лізі чемпіонату СРСР і забив 71 гол.
Уже в 29 років численні травми змусили Лобановського повісити бутси на цвях, а щоб не поривати з футболом, розпочав тренерську діяльність. Першою командою, яку він вивів на поле у цій якості був дніпропетровський «Дніпро». Сталося це у 1968-му. Вже через три роки цей першоліговий клуб фактично увірвався у вищий дивізіон радянського футболу і посів почесне шосте місце, випередивши уславлені московські «Динамо» та «Спартак».
Після такої вдалої роботи у Дніпропетровську його запросили очолити київське «Динамо» і 20 жовтня 1973 року він дебютував на посаді головного тренера рідного клубу проти львівських «Карпат». До речі, той сезон «Динамо» завершило на другому місці, а через рік – у 1974 році – кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР.
Наступною віхою у кар’єрі Лобановського-тренера стало завоювання динамівцями у 1975 році Кубка володарів кубків і Суперкубка УЕФА.
У 1976 році Валерія Васильовича призначили наставником збірної СРСР, а київське «Динамо», чия висока ігрова форма була безсумнівною, стало її базовим клубом. Турнір у відбірковій групі до чемпіонату Європи радянські футболісти виграли, але у плей-оф поступились майбутнім чемпіонам – Чехословаччині.
Єдиним пріоритетом стала Олімпіада. Проте у півфіналі олімпійська збірна СРСР програла майбутнім чемпіонам – збірній НДР, а у матчі за «бронзу» перемогла бразильських олімпійців з рахунком 2:0, що означало перший успіх Лобановського на посаді головного тренера збірної Радянського Союзу. Після цього він покинув збірну, оскільки тренування двох команд водночас негативно впливало на результати київського «Динамо».
На початку 80-х кияни двічі поспіль ставали чемпіонами СРСР, а тому тодішнє керівництво країни знову захотіло бачити Валерія Васильовича на чолі збірної, однак це мало чим допомогло незіграним радянським футболістам з різних команд.
Тим часом, після кількох провалених сезонів, «Динамо» знову у повен голос заявило про себе як про європейський клуб. Навесні 1986-го кияни вдруге виграли Кубок володарів кубків, а їх тренеру вже втретє довірили готувати збірну до Чемпіонату світу. Тоді й з’явився жартівливий вислів: «Збірна СРСР – це київське «Динамо», ослаблене гравцями з інших команд». Але, навіть незважаючи на це, вже у 1988 році збірна стала віце-чемпіоном Європи.
Про Лобановського пишуть книги та знімають фільми. Його вважають своїм вчителем цілі покоління українських футболістів, які зараз успішно працюють на тренерських посадах. Тренер збірної України 2000-2001 років Валерій Лобановський – Герой України.
Уперше серйозні проблеми з серцем виникли у нього ще у 1988 році – відтоді під час усіх поїздок Лобановського супроводжувала дружина Аделаїда. Другий інфаркт стався восени 2001 року.
7 травня 2002 року Лобановському стало погано під час календарної гри чемпіонату України у Запоріжжі. Його госпіталізували з діагнозом інсульт та прооперували, однак 13 травня увечері він відійшов у засвіти. У Києві попрощатися з геніальним наставником прийшло, за різними оцінками, від 60 до 150 тисяч людей. Ще мільйони сумували за ним у різних куточках України, країнах колишнього Союзу та в усьому світі.
Лобановський живий доти, доки про нього пам’ятають…
