Одвічна тема, яка хвилює кожне покоління – це стосунки між батьками та дітьми. Чому одні сім’ї можуть виховати щирих, доброзичливих дітей, а іншим це не вдається? Як створити сприятливу атмосферу і налагодити стосунки між рідними? Розповідає тернопільська психологиня Інна МОНАЧИН.
Як було раніше?
З прадавніх часів в Україні сім’я, її репутація цінувалися іноді більше, ніж наявність майна. Історично взаємини в українській родині будувалися на визнанні рівноправності та поваги чоловіка й жінки. Наприклад, в опері «Запорожець за Дунаєм» в колоритній «розмові» Одарки й Карася відчутно рівність, приємні жарти та палке кохання. Українська жінка була берегинею роду, виховувалася в почутті власної гідності та моралі. Як правило, українки не терпіли невірності чоловіка, мали право на майно (так звану материзну) і дбали про чистоту та затишок власного дому. Дітей виховували в праці, повазі та любові до батьків і родини. Чоловіки, через визвольні війни, козакування, чумакування часто надавали жінкам право глави сім’ї.
У період більшовизму стосунки у сім’ї та ставлення до жінки зазнали змін. Теперішні погляди на сім’ю та її устрій теж набувають особливих барв.
Чому втрачається цінність родини?
Сучасні батьки та діти потребують в стосунках певного керунку, в якому обом, а то і трьом поколінням було б гармонійно у своїй сім’ї. Ми багато знаємо, багато читаємо про розвиток дитини, про вплив батьків на своїх чад. Та іноді не розуміємо, чому так важко буває порозумітися з власними дітьми.
Колись Василь Сухомлинський написав: «працюємо разом з дітьми – ось і все виховання». Що сталося такого, що сучасна сім’я часто переживає чвари, непорозуміння, конфлікти? Іноді в родинах передають конфлікт з покоління в покоління. І здавалося, двоюрідні чи троюрідні родичі мали б бути близькими, а вони навіть не знають одне одного. Втрачається цінність родинності. Немає зв’язку зі старшим поколінням. В Україні перестали жити з родиною. Розмились та втратились межі генеалогії свого роду. Іноді діти можуть не знати імен бабусь чи дідусів, не говорячи вже про прародичів.
Працюємо над стосунками
Спробуємо визначити кілька правил, які допоможуть створювати сприятливу атмосферу в родинах.
Спілкування в сім’ї. Через надмірне перевантаження сучасного інформаційного простору люди забувають про важливість комунікативної функції у власній родині. Ми можемо забути зателефонувати батькам, не завжди цікавимося справами дітей у школі. Тим самим подаємо приклад для наслідування. А треба пам’ятати, що українцям був властивий культ Роду та домашнього вогнища. Це відображалося в народних прислів’ях та приказках: «Без сім’ї – нема щастя на землі»
Ділитись емоціями. Саме емоційний розвиток дитини в сім’ї дає можливість побачити весь діапазон відчуттів від співчуття, любові, турботи до жорстокості чи байдужості. Виокремимо три чинники, що впливають на розвиток дитини: інтелектуальний розвиток в сім’ї, емоційний вплив значущих дорослих на дитину та духовні настанови. Від народження дитина (без допомоги дорослих) не вміє розділяти емоції на «хороші» і «погані». Спочатку вони проявляються без оцінки, без внутрішньої цензури. А з часом дорослий знайомить дитину з проявами емоцій, якими володіє сам. Для того, щоб дозволити виражати емоції, дорослі повинні дозволити це собі. Діти бачать, як тато і мама вирішують суперечки, як вони говорять про своїх батьків, як ставляться до тітки чи дядька, і дитина вчиться робити так само. Якщо дитина ображається, то варто запитати «що сталося?» замість відомого усім нам «йой! та що ти так злишся?» Тому часто буває так, що підлітки не діляться у сім’ї своїми переживаннями, тривогами чи невдачами. Бо усвідомлюють реакцію на їх емоційний стан.
Вміти вибачитись та пробачити. Дорослі часто вважають себе безгрішними перед дітьми, мотивуючи тим, що вони старші й краще знають, що слід робити. І нічого, що ти прийшов з роботи і просто зірвався на дитині, згодом зрозумівши, що вона не винна. Але вибачитись перед дитиною – це важливий приклад, акт відповідальності. І батьки повинні розуміти, що цим вони вчать дитину вміти виправляти помилки, нести відповідальність за вчинки та справи, які робимо. Під час вибачення інша людина почувається краще, а це дає нам ключик до розуміння благополуччя.
В яких випадках потрібне вибачення?
Коли ви кричали, піднімали голос. Коли пообіцяли і не виконали. Коли вони чекали, а ви забули. Коли через непередбачувані обставини не провели з ними достатньо часу. Коли образили ненавмисно.
Важливо розуміти, що дитина відчуває. Слід називати їй емоцію: «ти ображаєшся через те, що я крикнула на тебе». Обов’язково визнавати за нею право таких почуттів: «це справді неприємно, я теж ображаюся, коли на мене кричать». Зуміти сказати: «мені шкода та сумно, що так сталося. Просто я дуже розсердилася через це… і не стрималася».
Звичайно, батькам потрібно розуміти, що з дітьми потрібно поводитись відповідно до віку. Вміння вибачатись та пробачати допоможе створити довірливі стосунки в родині.
Створювати сімейні правила і дотримуватися їх. Родинні звичаї недаремно перейшли нам від предків. Пригадаймо передріздвяний чи передвеликодний настрій в сім’ї: розподіл ролей, можливість знайти себе, відчути приналежність до команди дає можливість розкрити свій талант. Тобі довіряють готувати страву чи просять допомоги в прибиранні – і ти відчуваєш приналежність до цієї сім’ї, до цих правил і цінностей. Сімейні традиції допомагають дорослим відчути зв’язок з іншими людьми та світом.
Кожна сім’я може встановлювати свої правила, які їй сподобаються і приймуться усіма членами родини. Наприклад, святкування родинних свят і днів народжень. Влаштовуйте спільні прийоми їжі. Готуйте разом у певні дні. Попри хобі кожного члена родини, заведіть сімейне хобі. Це буде об’єднувати ваші інтереси. Влаштуйте годину без ґаджетів. Знайдіть час для спілкування з бабусями та дідусями. Не несіть роботу до дому. Ніколи не обговорюйте свою сім’ю, бо вона – найкраща!
Довіряйте у сімейних стосунках власній інтуїції. Не слухайте порад, якщо вони вам емоційно не відгукуються. Шукайте те, що підійде саме для вашої сім’ї. Створюйте власні правила, особисті традиції, індивідуальний підхід. Робіть усе, щоб ваша родина була щасливою!
Інна МОНАЧИН,
кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Тернопільського національного технічного університету.
