Мамина коса

Мамина коса

Що не кажіть, а Настя таки вміла жити! Все у неї клеїлось, додавалось, множилось… Навчаючись на першому курсі у коледжі, таємно зустрічалася з вітчимом своєї подруги Сергієм. Він купляв їй щедрі подарунки, давав гроші, возив на екскурсії. Мамі, звісно, вона вихвалялася, що це – нагорода за її відмінне навчання й особливі заслуги у найрізноманітніших конкурсах.

Бідолашна матір і подумати не могла, що і хороші оцінки, і призові місця у конкурсах купляє її доньці одружений чоловік. Високопосадовець, знана у цьому місті людина. 

Якось перестріла Настю подруга Оксана. Пильно прострелила її своїми терновими очима: «Скажи, Настю, ти – коханка мого вітчима?»

Анастасія заціпеніла. Чи з глузду зійшла подруга? Сергій більш, як на два десятки літ, старший за неї. До того ж вітчим її найкращої подруги. Як би вона могла?

Та Оксана не відступала. Вона знала ті хитрі штучки Настуні. І розповіла про те, як одного разу знайшла у домі золотий ланцюжок, який вітчим заховав у свій тайничок. Гадала, для її мами придбав, та згодом побачила такий ланцюжок у Насті. Подібна історія була і з дорогими парфумами. 

Після таких слів Настя перестала віднікуватись. І, як завше, вийшла сухою з води: стала переконувати Оксану, що, мовляв, вона навмисне закрутила роман з її вітчимом, оскільки Оксана часто сама нарікала на нього, бажала, аби пішов від них геть. «Чужа він мені людина, розумієш, Настю?» – казала. Якщо чужа, тоді чому так хвилюється подруга? Звісно, казати тітці Поліні, матері Оксани, не варто. Правда рано чи пізно таки вилізе, як шило з мішка, і тітка Поліна прожене Сергія. Чи ж не того бажала Оксанка? 

«Я теж піду від нього, хай коштів ще трішки повитягую. За любов. Гарно ми провчимо його, правда?» – упевнено торохкотіла Настя розпашілій від хвилювання Оксані. 

Насправді ж Насті було дуже комфортно із Сергієм. І вона не збиралася відпускати його. Тому дуже здивувалася, коли Сергій став приходити уже не щодня, як колись. Сам віддав хазяйці гроші за квартиру, яку винаймав для неї. І – не зайшов. Невже Оксанка постаралася?

Одного разу таки прийшов. Якийсь чужий, далекий. Переплітаючи слова із напруженими паузами, розповів про те, що у нього виявили важку недугу. Тому вони мусять припинити їх роман. Принаймні, на деякий час, допоки він не оклигає від хвороби.

Його слова вели Настю у ступор. Вона привикла до цього вродливого, заможного чоловіка, який вівся на усілякі її забаганки, терпів капризи. Їй здавалося, що так буде завжди.

«Н!» – несподівано вихопилося з її грудей. Настя забилась в істериці. Стала бігати з кімнати в кімнату, рвати на собі волосся. «Не залишай мене, благаю! Я не зможу без тебе жити, розумієш?» – вона впала перед Сергієм на коліна. 

Сергій розумів. Але обіцяти Насті щось він не міг. Сили покидали його з кожним днем, крутилася голова, а довгими ночами проймали сильні болі. Його чекала важка операція, хіміотерапія…

Поліна ходила, мов у тумані. Розуміла, четверта стадія раку довго на світі не тримає і операція тільки подовжить Сергієві муки. Вона прожила з ним близько десяти років. Ще, коли чоловік залишив їх з Оксанкою, яка була зовсім маленькою. Десь у глибині душі ще жевріла іскорка почуттів до нього. 

Перед операцією Сергій знову навідався до Насті. Дівчина його не чекала. Широко розплющеними очима дивилася на нього, спитала, чого прийшов. «Ось, візьми, – Сергій подав їй конверт з грошима. – Щоб було чим за квартиру платити. Щось з одяганок купи собі. Влаштуй своє життя гідно. Ти – молода, вродлива. у тебе все вийде», – в його очах блиснули сльози. Чомусь, як ніколи, стало жаль і себе, і цієї наївної, молодої дівчини, до якої тягнуло, з якою ще недавно почував себе сильним і теж молодим. 

Закінчивши коледж, Оксана стала думати про те, як успішно вийти заміж. Народити дитину, жити у добрі і достатку. Відчувала, Сергій тоді попрощався з нею назавжди. 

Якось, повертаючись з Тернополя, куди їздила за обновками, познайомилася в автобусі із симпатичним хлопцем, з яким сиділа поруч. Розговорилися. Андрій був із сусіднього села. Працював на фірмі у Тернополі. Щодня добирався на роботу автобусом. Насті він дуже сподобався: великі, іскристі очі, висока постава, неслухняний чуб, який хлопець раз по раз відкидав головою. Оксамитовий голос.

Ввечері Настя довго не могла заснути. Перед очима стояв Андрій, ніби чула його голос. Вранці навмисне пішла на автобус, щоб побачити його. Матері сповістила, що нібито знову їде в обласний центр в пошуку роботи. 

«О, це ти! – зрадів хлопець. – Знаєш, а ти мені чомусь приснилася», – мовив, усміхаючись.

Всю дорогу вони розмовляли як давні знайомі. Андрій впивався красою дівчини, тримав її руку у своїх долонях. Між ними пробігла іскра.

Хлопець запропонував їй зустрічатися. Щотижня, на вихідні, Андрій приїжджав до Насті. Їхні побачення були такими жаданими і п’янили обох. 

Поступово Настя стала призабувати Сергія, про якого нічого не знала. З Оксаною дружба припинилася, як тільки закінчила коледж. 

Якось Андрій приїхав у піднесеному настрої. «Ти чому світишся аж?» – запитала Настя, відчуваючи свято. Хлопець взяв її за руку і надягнув обручку: «Вийдеш за мене, Настуню?» Настя почувала себе дуже щасливою. Однак вона не таким уявляла своє заміжжя. Мріяла про квартиру в обласному центрі, похід у театр, поїздки за місто, катання на катері – як це було із Сергієм. А Андрій запропонував їм жити у нього в селі, тому що залишати наодинці хвору матір не міг.

… Пані Ганна, мати Андрія, прийняла Настю як рідну доньку. Розуміла, невістка не звикла до роботи в селі. Тому і надалі, спираючись на паличку, зранесенька вставала до господарки. Бо як же без неї у селі? Люди їх засміють, сказала одного раз ніби жартома, щоб не образити невістку. І додала: «З часом сама усе зрозумієш, бо життя найперше – у праці».

Настя не особливо брала до уваги слова свекрухи. Ганна багато ліків п’є, однак і зварить, і спече. Мабуть, не такі вже й кепські її діла. 

Та якось Ганна уже не могла звестися з ліжка. Настя запанікувала: «Матір помре, Андрійку?». Їх розмову ненароком почула Ганна. Покликала до себе. Благала любити і поважати один одного. Щоб там, в інших світах, її душі було спокійно. Попросила сина залишити їх з Настею одних. 

«Маю до тебе, Настуню, останнє прохання. У тумбочці в торбинці знайдеш мою косу. Колись вона у мене розкішною була. Хотіла віддати її на перуку для хворої подруги, але не встигла – вона померла несподівано. Коли я навіки закрию очі, поклади мені ту косу у домовину. Я любила її, доглядала. Ніхто в нашому селі коси такої не мав. Обіцяєш?» – в очах Ганни блиснули сльози. «Обіцяю», – понуро мовила Настя. 

На ранок Андрій застав на ліжку бездиханне тіло матері. На її устах застигла усмішка – мов жива… Про останнє прохання матері Настя промовчала. Підходила до домовини Ганни і знову поверталася в сусідню кімнату, де у тумбочці лежала її коса. Розкішна, блискуча, густа. Справді, рідко хто таку має. А перукарі шукають, оголошення виставляють. 

Минали поминальні дні: дев’ятий, сороковий. Уже й річниця підходить після смерті матері.  

Одного разу навідала Настя перукарню. Збиралися вони з Андрієм на день народження його друга. Після смерті матері ще ніде в люди і не виходили. 

«Я не буду робити вам зачіску. Не можу», – розгублено мовила перукарка. І пояснила: у Насті алопеція, на затилку голова лисіє. Невже вона не бачила? Настя заціпеніла: як це? Справді, останнім часом у неї стало сильно випадати волосся. Але щоб таке…

З тих пір бореться Настя з хворобою, а результату нема. Пройшла багато усіляких обстежень, які так і не прояснили ситуацію. Лікарі конкретно нічого сказати не можуть.  

І тільки Настя здогадується про причину своєї біди. Вона не виконала останнє прохання Ганни. Хоча й обіцяла. Кошти, які отримала, продавши її косу, давно розтринькала. Приховала їх від Андрія. Нічого путнього за них не придбала. А загубила багато, найперше – совість, гідність, отримавши взамін Господню кару, яку щоразу бачить жмутом втраченого волосся на гребінці.

Їй часто сниться Ганна. Ніби сидить вона на хмаринці і розчісує свою пишну косу. А в очах – сльози.

Мабуть, щось у цьому світі таки є…

Марія МАЛІЦЬКА.  

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *