МАРІ-МАША, РАДІСТЬ НАША…

«Україна зробила більший прогрес у сфері реформ за останніх 2 роки, ніж за всі 23 роки незалежності. І я поділяю особливий оптимізм щодо траєкторії реформ, враховуючи кілька ключових досягнень з моменту реформування коаліції та уряду в квітні». Ці наскільки пафосні – настільки й неоковирні твердження я знайшов у недавньому виступі росіянки за походженням Марі Йованович в сенаті США.

А щоб вони, ці твердження, виглядали переконливіше, промовець перерахувала основні «реформаторські досягнення» нового українського уряду. Це:

а) ухвалення поправок до Конституції, які посприяють зміцненню судової системи;

б) заміна генпрокурора, який втратив довіру суспільства;

в) підвищення тарифів на енергію на 100 відсотків – з випередженням графіка МВФ.

Останнє «реформаторське досягнення» мене вразило найбільше. Не все, правда, бо про подвійне зростання тарифів на газ у простих українців потемніло в очах ще перед Великоднем, тільки-но Гройсман про це повідомив. Не забувши при цьому додати, що за цей «подвиг» його в телефонній розмові начебто похвалив віце-президент США Джо Байден.

Ну, хай це буде на совісті Байдена…

А от те, що піднявши вдвічі ціну на газ для населення, уряд Гройсмана не просто виконав, а пе-ре-ви-ко-нав(!) вимогу МВФ  щодо встановлення ринкової ціни на енергоносії, для мене стало шоком…

Впевнений: не тільки для мене. Тим паче, що навіть це, абсолютно несправедливе в умовах тотального зубожіння простих українців «перевиконання», не змусило МВФ піти на поступки. Адже отих злощасних чи то 1,7 мільярда, чи 1 мільярд доларів, які МВФ – у вигляді чергового кредитного траншу – обіцяє ще з минулого року, в Україну так і не надійшли… Та й  хтозна чи надійдуть у середині липня, як на це сподівається міністр фінансів Данилюк.

Зрештою, хіба ця мізерна – навіть за українськими мірками,- сума варта того, аби новий уряд, не встигнувши зробити нічого доброго, підсунув рідному народові таку величезну свиню? У вигляді височезних тарифів. Пообіцявши при цьому підняття жалюгідних зарплат і пенсій на 6-10 відсотків. А то ж не тільки газ дорожчає, а й електроенергія, гаряча і холодна вода та ще багато чого іншого.

Цікаво, засліплена «реформаторськими успіхами» нашої оновленої влади, Йованович про це знає? А про втричі знецінену гривню за два останніх роки? А про війну, під час якої, згідно з Конституцією, змінювати її – тобто Конституцію – не можна?

Через те війну, на якій ось уже третій рік день за днем гинуть (знову ж таки!) прості українці, нерідко – єдині годувальники в родині, у нас сором’язливо назвали «АТО». Пішли б туди, під кулі та «Гради» ті, хто оту трикляту абревіатуру придумав, то, може, зрозуміли б, що це – справжня кровопролитна війна?

Тим не менше, зміни до Конституції Йованович теж зарахувала до успіхів новітніх українських «реформаторів».

Чого я іще не  згадав з промови Йованович? Цілих два «успіхи».

Перший – реформування коаліції. Та ж не було ніякого реформування! Просто три фракції зі старої вийшли, тож із двох, що залишилися, зліпили начебто нову. В якій хоч скільки  разів не проси парламентарів зосередитися, а раніше третього-четвертого голосування 226 голосів не набирається. Та й то лишень зранку. Бо після дванадцятої сесійна зала парламенту – наче пустеля… Депутати пішли спати? Чи бізнесувати?

І, нарешті,  останній з перерахунку Марі-Маші (а батьки та московські друзі-однокурсники називають її саме другим іменем) український реформаторський  «успіх»: новий генпрокурор. До речі, четвертий за рахунком після Революції Гідності. Те, що у нього нема юридичної освіти, проблемою вважати не будемо. З двох причин.

1) У всіх трьох попередників Юрія Луценка така освіта була. А результат? Корупція багатих і зубожіння бідних все одно розросталися з швидкістю ракових метастаз.

2) У майбутнього посла США в Україні спеціальної освіти теж нема.

Вона – історик за першим фахом, здобутим в одному з американських університетів, та вчитель російської мови і літератури – за другим. Отриманим у Московському інституті російської мови імені Пушкіна.

Звати майбутнього посла Марі(Маша) Луїза Йованович. В Україні вона вже працювала на початку 2000-их, в епоху Леоніда Кучми. Допрацювалася заступником посла США в нашій державі до того, що взаємини між Києвом і Вашингтоном суттєво погіршилися. Оскільки саме Йованович опинилася в центрі скандалу, наполягаючи на начебто порушенні Леонідом Кучмою санкцій США проти Іраку. І, відповідно, продажем Саддаму Хусейну партії радіолокаційних систем «Кольчуга».

Леонід Данилович, безумовно, не святий. Але чого не робив, того не робив. І Білий дім це визнав. А Йованович змушена була покинути Україну. Правда, так і не вибачившись. Нині цей дипломатичний казус вже ввійшов до підручників з історії міжнародних відносин.

Оскільки ж історія на місці не стоїть, то вже найближчим часом  підручники неодмінно  розкажуть і про недавню зустріч генсека ООН Пан Гі Муна з російським диктатором Путіним. Під час якої генсек розсипався в компліментах на адресу хазяїна Кремля. Назвавши його ледве не миротворцем №1 у Сирії та Україні. Схоже, велика кадрова криза спіткала  не тільки  сфери політики та економіки, а й дипломатії?

Втім, повернуся до своєї героїні. Окрім України в її дипломатичній кар’єрі (до цього Йованович працювала в рекламному бізнесі) були Сомалі, Киргизстан, Вірменія. У двох останніх посол теж оскандалилася.

Однак у США, якщо хто про це й знає, то лише в Білому домі. Це для українських чиновників черговий приїзд, для прикладу, помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд – подія з подій. Мені ж до серця іронічні запитання народного депутата Євгена Рибчинського: «А наступна хто? Прибиральниця з Білого дому?». Адже  помічник – хай і держсекретаря США – це не та людина, яка може диктувати Україні, коли саме їй змінювати Конституцію і проводити вибори на Донбасі. А Нуланд на її мізерній, за нормальними мірками, посаді – може! Більше того, її прізвище аж дзижчить у вухах від частого повторювання нашими високопосадовцями. А в кожного з них, до речі, теж є помічники. Починаючи від Президента, спікера, прем’єра, міністрів – і закінчуючи більш як чотирма сотнями нардепів. І що? Хтось колись про цих помічників чув? Може назвати хоч одне прізвище? Ні.

До речі, Марі Йованович останніх чотири роки займає посаду (увага!) головного заступника помічника держсекретаря США у Бюро з європейських і азійських справ.

Як я, майбутній дипломат, до речі, розумію,  посада у Йованович на сходинку чи й дві нижча, ніж у Нуланд… Адже Марі навіть не помічник держсекретаря, а лише  заступник помічника. І слово «головний» тут мало що змінює.

Тим не менше, надівши рожеві окуляри, вона вже розгледіла в Україні такі неймовірні успіхи (з Америки ліпше видно?), що розсипалася в щедрих похвалах. Ой, лукаві слова… Гріш їм ціна в базарний день, як каже моя бабуся. До речі, щира шанувальниця «Нашого ДНЯ». А я зараз у неї в Заліщиках – на канікулах. І теж залюбки читаю бабусину, а тепер уже – і мою газету.

«Ви нам не словом допоможіть, а доларом», – порадив наприкінці своєї прем’єрської кар’єри міжнародним інвесторам та кредиторам Арсеній Яценюк.

Інвестори і кредитори, як бачимо, цього робити і при новому уряді та новій коаліції не спішать. Оскільки справжніх реформ не бачать. Як, власне, не бачать їх і українці. А долари… Де гарантія, що наші нові реформатори, як  і їхні попередники, не  заховають  цих доларів в офшорах – швиденько і надійно? Тому моя їм порада: панове, досить вам стояти з простягнутими руками і випрошувати  як не позику, то допомогу! Робіть щось нарешті самі: думайте, працюйте, не язиками – головами і руками. Дайте роботу і гідну зарплату тим, хто ще не встиг через безкінечні лжереформи виїхати з України… Зрештою, і самі йдіть її захищати – власними руками, життями і кров’ю, а не лише  руками, життями і кров’ю простих українців. Може, це нарешті допоможе вам  усвідомити, як живеться і воюється людям, завдяки яким  ви можете в тиші, спокої та достатку грати ролі великих реформаторів…

Маркіян ТЕРНАВСЬКИЙ, студент факультету міжнародних відносин Ужгородського національного  університету.