Близько 10 тисяч українських військовополонених може нині знаходитися в тюрмах у росії та на тимчасово окупованих територіях. Такі дані наводятьу громадській організації «Вояцький визвіл», яка займається українськими бранцями. Але ці оцінки – дуже приблизні, адже росіяни приховують інформацію про українських полонених та не дозволяють їм переписуватися з рідними. Тож сім’ї місяцями не знають, де їхні близькі та в якому вони стані.
Чи не єдині звістки надходять від інших військових, яким вдалося повернутися із полону за обміном.
Що ж відбувається за колючим дротом російських в’язниць, з’ясовував Центр громадського моніторингу та контролю.
Кожен вихід полонених із камери – велика ймовірність бути побитими
Мапу із 42 місцями утримання українських армійців у росії склали правозахисники із Медійної ініціативи за права людини. Вони поговорили із більш ніж 50 колишніми військовополоненими, щоб з’ясувати, де та в яких умовах тримають наших військовополонених. За їхньою інформацією, тортури, це те, з чим стикаються всі українські бранці у російських застінках. Знущання починаються одразу по прибуттю до СІЗО чи колонії. Як розповіла під час брифінгу в Медіацентрі Україна – Укрінформ журналістка-розслідувачка Марія Климик, на тюремному жаргоні це називається «прийомкою».
«Коли їх привозять у це місце утримання – це обов’язково побиття. Це їхнє так зване знайомство з місцем, де будуть перебувати тривалий час», – розповіла Климик.
Далі кожен вихід полонених із камери означає велику ймовірність бути побитими. «Для них будь-який такий вихід – це те, чого вони боялися найбільше. Тому що або тебе вели на допит, де продовжували знущання, або в камері проводили перевірку в той час, коли ти стояв притиснутий до стіни і тебе теж били. Або тебе виводили на прогулянку, де знову ж таки тебе били. Або, як це було у Воронезькій області, на тебе нацьковували собак, які тебе кусали, рвали робу», – розповіла журналістка.
«Я повернувся з полону мінус 18 кілограмів. Це за два місяці»
Колишній в’язень Олександр, якого тримали у брянському СІЗО в росії, пригадує постійний голод, від якого страждали в’язні. «Ми як засинали голодні, так і прокидалися голодні. Я повернувся з полону мінус 18 кілограмів. Це за два місяці», – свідчить Олександр. Каже, порції були дуже малими, а обід – водянистий суп, рагу і шмат хліба – вміщався у половину алюмінієвої кружки.
Про голод, як ще один вид знущань, розповідає і Климик: «Усі звільнені з полону говорять, що їх там не годували. Те, що вони їли, це якась недоварена їжа, відсутність фруктів та овочів. Єдине, що їх завжди рятувало, – це хліб. Завдяки цьому вони могли вижити. Але ми бачимо на фотографіях звільнених із полону, наскільки вони втратили вагу», – каже розслідувачка.
Таблетка валідолу, як засіб від всіх хвороб
Стикаються військові з майже повною відсутністю медичної допомоги. Так, колишня військовополонена Олена, яка повернулася із жіночої колонії у російському місті Валуйки, пригадує, що часто тюремні лікарі взагалі відмовлялися прийти на прохання бранок. А коли приходили, то ледь не від всіх хвороб давали таблетку валідолу. «Ми чули, як вони казали: «Здохнуть – то здохнуть», – пригадує колишня полонена.
