Про бій під Санжарівкою небагато писали у ЗМІ і пересічні українці майже не чули про це село на Донеччині. Однак для бійців 128-ї гірничо-піхотної бригади цей день запам’ятався на все життя. Семеро із них там загинули. Але завдяки мужності та стійкості кожного вдалося зупинити наступ ворога.
Це була ключова для контролю над трасою Дебальцеве-Троїцьке висота, захоплення якої дозволило б російським найманцям того ж дня оточити наші війська. Опорний пункт «Валера» (як називають його бійці) захищали прості хлопці, мобілізовані влітку 2014 року. Після цього бою російська пропаганда назвала їх «професійними польськими найманцями», стверджують військові.
Щоб згадати події минулорічної зими, полеглих побратимів та підтримати їх рідних, 13 бійців 128-ї бригади приїхали у село Забойки Тернопільського району – батьківщину їх побратима Андрія Капчура, який загинув у бою 25 січня. Хлопці познайомилися з великою родиною Андрія – у його батьків було аж 12 дітей. Довгі місяці всі наполегливо розшукували хлопця і сподівалися, що він живий. Лише після експертизи ДНК його поховали в рідному селі.
Мама Андрія не може стримати сліз. Каже, коли син востаннє телефонував, казав, що в нього все добре і що дуже любить всю родину.
– Андрій був добрим і веселим, гарно грав на гітарі, – пригадує його сестра Ірина Печенюк. – Племінниці його дуже любили, завжди приносив їм подарунки. Був мобілізований. У відпустку, на жаль, не встиг приїхати.
Вшанувати пам’ять побратима приїхали бійці з різних куточків України, зокрема Києва, Чернівців, Вінниці. Бій під Санжарівкою кожен з них пам’ятає дуже добре. Хлопці згадували деталі. Розповідають, 8-ми танкам російської терористичної армії протистояв лише один взвод українських піхотинців, укріплений одним танком і однієї БМП. У ході сутички вдалося знищити 5 танків з наступаючими бойовиками, які входили до складу 7 батальйону «ЛНР».
– Це був непростий бій. Він залишиться в пам’яті надовго і закарбуєтся кривавими літерами. Кожен з нас знав свій сектор, знав що він повинен робити і ми справилися, – розповідає командир 3 взводу 1 роти гірсько-піхотного батальйону 128-ї бригади Андрій Слота. – Оборона цієї висоти була стратегічно важливою у той час і ми змогли її втримати.
– Хоча у нас був лише один робочий танк, а один зламаний, – додає сержант Борис Лисий. – Напередодні нам дали додаткові два танки. Вони мали бути до ранку, але вночі перед самим боєм їх забрали представники штабу сектора. Вранці почався бій. Танки повернули, але вже було пізно.
Бій під Санжарівкою – одна з перемог української армії, яка була відстояна відносно малими силами. Та хлопці переконані – її не потрібно святкувати. Варто робити висновки, щоб зберегти Україну.
Юля ТОМЧИШИН.
