Шахови
Євген Шахов-старший і Євген Шахов-молодший. Обоє – півзахисники. Обидва провели по кілька незабутніх сезонів у “Дніпрі”. Євген Сергійович після дніпровського клубу вдосталь пограв за кордоном – за “Кайзерслаутерн” і три ізраїльські клуби. Євген Євгенович зараз непогано освоївся у грецькому ПАОКу. Клуб бореться за нагороди чемпіонату і вийшов у фінал Кубка Греції. Український хавбек регулярно забиває і має постійне місце в основному складі.
Яковенки
Павло Яковенко – ціла епоха в історії київського “Динамо”. Зіркові часи хавбека припали на золотий період 80-х, коли команда Лобановського неодноразово ставала чемпіоном та володарем Кубка СРСР, а ще здолала “Атлетіко” у фіналі Кубка кубків-1986. На початку 90-х Яковенко перекваліфікувався у тренера і підготував для українського футболу двох своїх синів – Олександра та Юрія.
Більшого успіху досягнув старший – Сашко пограв у бельгійських клубах, серед яких – “Андерлехт”. А от у “Фіорентині”, “Малазі” та київському “Динамо” справи у хавбека йшли не так добре. Наймолодший Яковенко – форвард. Юрій спробував щастя в “Оболоні”, “Дніпрі”, а потім у “Аяччо” та “Анортосісі”.
Кузнєцови
Сергій Кузнєцов-старший був захисником “Металіста” у 80-х. Потім виступав за одеський “Чорноморець” і запорізький “Металург”, звідки перейшов у “Ференцварош”. Там здобув левову частину своїх трофеїв – три чемпіонські титули і два національні Кубки. Після закінчення кар’єри залишився в Угорщині і зайнявся бізнесом.
Тим часом його син – Сергій Кузнєцов-молодший освоївся в амплуа форварда і забивав у чемпіонатах Фінляндії, Угорщини, Білорусі, Молдови, Литви, Росії та України. Пік кар’єри припав на львівські “Карпати”, у складі яких Кузнєцов виступав у єврокубках і запам’ятався голом у ворота “Галатасарая”.
Ковальці
Вихованець хмельницького футболу, півзахисник Сергій Ковалець застав епоху кінця радянського футболу і ще встиг завоювати з київським “Динамо” чемпіонські медалі-1990, а також здобути Кубок СРСР. У 1995-у пішов у “Дніпро”, грав за “Чорноморець”, “Карпати” та інші українські команди. Провів 10 матчів за збірну України. Понад 10 років успішно працює на посаді тренера.
Справу батька продовжив Кирило Ковалець, також півзахисник. Трохи погравши за “Оболонь” і “Шахтар-3”, нарешті знайшов свою команду. У “Чорноморці” – з 2015-го. Футболісту – 23 роки, тож цілком ймовірно, що його кар’єра ще не досягнула свого піку.
Вернидуби
Все розпочиналося з розчарування. Молодого Юрія Вернидуба взяли в “Дніпро”, але за команду кінця 80-х він не зіграв жодного матчу. Універсальний солдат (оборонець і хавбек) відновив віру у власні сили, потрапивши в івано-франківське “Прикарпаття”. А виступи за запорізький “Металург” посприяли переходу Вернидуба у німецький “Кемніцер”. Головною командою у кар’єрі цього футболіста став пітерський “Зеніт”. Наприкінці 90-х Юрій Вернидуб здобув із російським клубом національний Кубок, а також виходив із капітанською пов’язкою. Зараз він – один із найперспективніших молодих тренерів України.
Віталій Вернидуб – вихованець запорізького “Металурга”, за який виступав із 2007 по 2012 роки. Згодом батько взяв сина до себе у “Зорю”. Тут захисник провів ще три роки. Зараз виступає за кордоном – у “Габалі”, під керівництвом ще одного нашого топового тренера Романа Григорчука..
Бойки
Денис Бойко переживає не найкращі часи. Пішовши із “Дніпра” у 2015-у, голкіпер так і не став основним ні в “Бешикташі”, ні в “Малазі”. Батько футболіста – Олександр Григорович – знає свого сина, як ніхто інший. Він вважає, що Денис демонструє свої найкращі якості лише тоді, коли відчуває повну довіру тренерського штабу. А от, якщо потрібно доводити – проявляється психологічна нестабільність.
Сам Олександр Бойко свого часу пройшов університети у Валерія Лобановського. Він був захисником (щоправда – не основним) у “Динамо” 70-х – початку 80-х. Потім виступав за “Металіст” і “Буковину”, а закінчував у фінському КПТ-85.
Олійники
Ще кілька років тому вінгер Денис Олійник вважався одним із найяскравіших талантів українського футболу. Після “Динамо” та “Арсенала” він опинився у вмілих руках Мирона Маркевича і став гравцем основи зіркового “Металіста”, який регулярно грав у єврокубках. Перехід у “Дніпро” не пішов Олійнику на користь. У вінгера виник конфлікт із головним тренером Хуанде Рамосом – він опинився у “дублі” команди. Довелося рятувати кар’єру у голландській Ередивізі. Олійник відіграв два класні сезони в арнемському “Вітессі”, але зараз сидить у глухому запасі “Дармштадта”.
Та вірить, що у його сина все піде на лад, Віктор Олійник – знаменитий хавбек “Буковини”, “Зірки” і запорізького “Металурга” 80-90-х, про гарматний удар якого ходять легенди.
Федецькі
“Волинський Марадона” – не менше. Саме так називали Андрія Федецького, найкращого бомбардира в історії “Волині”. Батько Артема Федецького провів у Луцьку 95 відсотків кар’єри, відлучившись лише на “Металіст” і польську “Гвардію”. Бутси на цвях почепив у 1996-му, передавши естафету своєму сину.
Артем двічі по 4 роки намагався закріпитися в донецькому “Шахтарі”, але при “живому” Даріо Срні у нього не було жодних шансів. Лише, граючи за “Карпати” і “Дніпро”, Федецький-молодший став майстром, якого регулярно викликали у збірну України.
Калітвінцеви
Юрій Калітвінцев – корінний росіянин із Волгограда. Проте, у середині 90-х переїхав у київське “Динамо” і прийняв українське громадянство, щоб мати змогу виступати за національну збірну. Майстра стандартів і тонкого плеймейкера з часом замінив Валентин Белькевич, проте гру Калітвінцева досі згадують із ностальгією.
Таланти свого батька успадкував Владислав Калітвінцев. Футболіст є вихованцем “Динамо” і досі належить київському клубу, проте місця у першій команді для нього немає. Влад змушений доводити свої здібності, граючи в оренді за “Слован” (Ліберец), “Чорноморець”, а тепер – за “Зорю”.
