Іван Верховод, батько футболіста, який усе життя гнув спину на фабриках, не надто цікавився досягненнями сина. Ну подумаєш, якісь матчі в сусідніх містечках.
Обурений Марадона не міг стримати свої емоції: “Не знаю, скільки шипів у нього на бутсах, але пройти цього П’єтро практично неможливо. Кожна зустріч на полі як дуель. Верховода не обдуриш якимось фінтом, а боротися з ним нереально. Це Снігова людина. Халк”.
Батько ж, спостерігаючи за баталіями свого сина з культовими бомбардирами, тільки усміхався. Як добре, що тоді він прийняв правильне рішення. Його, солдата Червоної армії, війна закине далеко від рідного СтаробІльська Луганської області.
Фінляндія, Польща і наостанок – бої за Бессарабію, які завершаться полоном. Далі 7 таборів і мрії знову повернутися додому. Так би й сталось, але ширилися чутки, мовляв, Сталін вважає полонених зрадниками батьківщини і відправляє їх у Сибір. Він залишиться. Нехай і далеко від родини, але точно в безпеці.
З дружиною-італійкою у них з’явиться троє дітей: Джорджо, Ольга та Петро. Останній непосида. Добре, що при церкві був футбольний гурток, тож хлопчак хоч десь міг використати свою нестримну енергію. Але 1976 рік стане переломним. Батькові нарешті дадуть італійське громадянство. А син перейде в команду “Комо” та вийде з нею в Серію А. У 22 роки П’єтро вдягає форму команди “Фіорентина”, а у 23 – його запросять до збірної та й уже в її складі етнічний українець здобуде титул Чемпіона світу.
Радість, ейфорія? Не зовсім – така бажана медаль тягарем лягла на груди. Так, він чемпіон світу, але весь турнір просидів на лаві запасних. Осад залишиться, а П’єтро дасть собі слово, що цю нагороду відпрацює. Доведе, що він її гідний. “Рома”, “Сампдорія”, “Ювентус” – кольори якого б клубу він не захищав, виборюватиме титул кращого захисника.
І такого, що демонструє силову боротьбу, грає на другому поверсі і вражає швидкістю. Ван Бастен, Платіні, чи Роналдо – він нахабно ламав атаки іменитих нападників, і навіть більше – ще й сам забивав. Усього 38 голів.
За всю футбольну кар’єру у П’єтро було мінімум травмувань, зате одиниці знали про іншу проблему – пневмоторакс. Коли в грудях нестерпний біль, а кожен вдих вимагає надзусиль. Але ж він “Халк”, кілька операцій і він знову на полі.
Верховод повісить бутси у 40 років, провівши 563 матчі в Серії А. І нехай він не вийшов на поле Чемпіонату світу 1982 року, але буде ще один, у 1990, хоча й з бронзою. Зрештою, Верховод здобуде всі можливі титули. Чемпіон Італії. Володар Кубка і Суперкубка Італії, Володар Кубка володарів Кубків.
П’єтро не з тих, хто щодня милується медалями і трофеями. Усі вони надійно сховані в банку. Так спокійніше, йому ж вистачає й спогадів.
