Для того, щоб оцінити його ще гідніше, просто почитайте біографію цього Героя. Звати цього генерал-майора Ігор Гордійчук. Позивний «Сумрак». Зараз він є начальником Київського військового ліцею ім. Богуна, а у 2014 році брав безпосередню участь у багатьох операціях під час АТО, очолював загін спецпризначення, що виконував завдання глибинної розвідки в тилу противника, командував операцією із взяття під контроль стратегічної висоти Савур-могила.
12 серпня 2014 року розвідники Гордійчука із групи спеціального призначення «Крим» прорвалися на Савур-могилу, перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині та розпочали коригування артилерійського вогню.
Для знищення українського загону було використано російську артилерію та загони найманців з бронетехнікою; штурми Савур-могили відбувалися майже щодня.
Постійними артнальотами було виведено з ладу систему зв’язку, але Гордійчук продовжував коригувати вогонь телефоном. Гордійчук був неодноразово контужений, але позицій не залишив, тільки в бліндажі «відключався», потім знову приступав до виконання обов’язків.
Було відбито 6 нічних штурмів. На 18 серпня було заплановано ротацію захисників Савур-могили, операцією керував полковник Петро Потєхін.
На той час український загін від найближчих підрозділів відділяло понад 30 кілометрів. Потєхін повів на Савур-могилу 8 вояків 25-ї повітряно-десантної бригади та 17 добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону тероборони підполковника Олександра Мельниченка, до них приєдналася група артилерійських корегувальників, з ними рухався БМП 28-ї механізованої бригади та БТР 3-го полку спецпризначення.
Після ротації групи «Крим» Гордійчук залишився на Савур-могилі та продовжував коригування вогню. 19 серпня під час масованого нальоту полковника Потєхіна було важко поранено, загинув десантник, поранених евакуювали. 20 серпня під час артнальоту й атаки знекровлений підрозділ 51-ї бригади вийшов з Петровського, коригування велося мобільними телефонами, з цього дня прикордонний район практично був зайнятий російськими військами.
Захисники Савур-могили перебували у повній ізоляції — до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.
Удень 23 серпня російські війська розпочали наступ на південному відтинку фронту сектора «Д». 24-го вранці «Сумрак» продовжував передавати дані про просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними скористатися — їй прийшлося відійти від Савур-могили під російськими ударами. 24 серпня відбувся черговий штурм висоти, танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-могили; атаку було відбито із численними втратами противника.
Бійці говорили Гордійчуку про недоцільність утримання висоти в аж такому глибокому тилу противника, однак він не збирався відходити без наказу.
Наказ про відхід надійшов пізно ввечері 24 серпня, на той час Савур-могила була в щільному кільці — машина 3-го полку спецпризначення, що прорвалася для порятунку поранених, була розстріляна російськими найманцями в Петрівському. Пораненого Івана Журавльова полонили, решту поранених найманці добили; загинув Темур Юлдашев («Тренер»).
Гордійчук віддав наказ про відступ вночі 25 серпня після 12 діб оборони Савур-могили; група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів. На той час це було вже оточене російськими військами угрупування сектору «Б» генерала Хомчака під Іловайськом.
Група пройшла по ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під Многопіллям.
29 серпня група полковника Гордійчука разом з рештою оточених українських сил пішла на прорив.
Під час руху по вантажівці, де перебували Гордійчук і сержант Сергій Стегар, було відкрито артилерійський та мінометний вогонь, у кузові стався вибух, автомобіль загорівся. Через надто щільний вогонь противника супроводжуючі підійти не могли; Гордійчук вибрався сам, йому зробили перев’язку — великий осколок влучив у потилицю, не захищену каскою. Полковник намагався керувати боєм, зривав пов’язку, від втрати крові лишився безсилим. Гордійчук (у непритомному стані), Стегар та ще кілька бійців були захоплені в полон російськими десантниками.
Полонених зібрали, залишивши окремо Гордійчука та заборонивши надавати йому допомогу, мовляв, він й так швидко «дійде». Однак він вижив; через два дні його доставили в дніпропетровську лікарню ім. Мечникова, потім у Київський військовий шпиталь. З 1 вересня полковник перебував в реанімації нейрохірургічного відділення, переніс кілька операцій. Він не міг рухатись, був частково паралізований; додалося зараження крові. За рішенням лікарів був уведений в медикаментозну кому, щоб збити високу температуру, яка трималася кілька тижнів. Два місяці Ігор боровся за життя й переміг.
8 листопада 2014 року Гордійчук був нагороджений орденом «Золота Зірка» та званням Героя України та орденами Богдана Хмельницького II та III ступенів.
На початку лютого 2015 року його прийняли на реабілітацію американські лікарі Військово-медичного центру Збройних сил США імені В.Ріда, у Вашингтоні Ігору допомагала й українська діаспора.
Героям Слава!
Джерело: BBCcCNN
