У той час, коли в Україні вже багато років поспіль смертність перевищує народжуваність, а рівень життя та достатку не дає можливості багатьом родинам народжувати більше 1-2 дітей, на Тернопіллі є села, де у сім’ях виховують по 18 нащадків. У селах Стінка та Космирин Бучацького району мешкає більше півтисячі багатодітних родин. Однак і до такого бебі-буму наша держава виявилася не готовою.
У Космирині учні не вміщаються у невеличкій школі, тому навчаются в дві зміни. У Стінці немає дитсадка, а у приміщенні школи малечі вже тісно. Шкільний автобус, який звозив дітей з навколишніх сіл у Стінку, забрали в АТО. Досі діти ходять до школи пішки, хоча вже не перший місяць у владних кабінетах запевняють – гроші на транспорт виділили. Очевидно, чекають, допоки закінчиться навчальний рік…
Кореспондент «Нашого ДНЯ» на власні очі побачила найбагатодітніші села Тернопільщини та дізналася, про що тут найбільше мріють діти.
Життя без світла
Села Космирин та Стінка розташовані поряд, дуже схожі між собою і проблеми мають спільні. Об’єднує їх надзвичайно велика кількість релігійних спільнот. А ще тут мешкають найбільші в Україні общини амішів – це консервативна християнська спільнота, яка суворо дотримується Святого Письма. Вони прихильники традиційного способу життя і, зазвичай, відмовляються від благ цивілізації. Більшість амішів на Бучаччині живуть без світла, роблять усе власними руками та народжують багато дітей. Здебільшого саме завдяки їм села збільшуються у геометричній прогресії і розростаються. Впізнати амішів можна за головними уборами – кашкетами і хустками, які чоловіки і жінки носять ще змалку. А ще, зазвичай, вони обгороджують свої оселі дерев’яними парканами. Місцеві розповідають, що сьогодні аміші поділяються на “світлих” і “темних”. Одні користуються світлом, інші – ні. А от до школи ходять всі, хоч у світовій практиці цих общин більш поширене навчання вдома. Тож освітні проблеми болять тут усім. Та про їх вирішення люди у цих селах можуть лише помріяти.
“Наші діти заслуговують на кращу школу”
Школа у Космирині – це дві невеликі сторічні хатини. Тому діти тут навчаються в дві зміни. Спершу старшокласники, адже у них більше уроків і частина доїздить із сусідного села, а з обіду – молодші школярі. Уроки тут проводять не лише у класі, а й у їдальні та бібліотеці. Адже кожен квадратний метр приміщення – на вагу золота. Спортзалу і актового залу немає взагалі.
Село розтягнене на кілька кілометрів, однак неосвітлене. Тому учні носять з собою до школи не лише книжки і зошити, а й ліхтарики, щоб увечері потрапити додому. Минулого року навіть трапилося таке, що шестирічний хлопчик у темряві заблукав – звернув в інший бік. На щастя, зустрів односельця і той привів його додому.
Директор школи Володимир Кривулич розповідає: проблема існує вже не перший рік і потребує негайного вирішення. У школі навчаються майже триста учнів з Космирина та села Набережне. Щороку їх кількість зростає. Відділ освіти замовив проект на реконструкцію школи з розширенням приміщення до 350 учнів. Планують добудувати ще два корпуси.
Щоправда, виникає питання – навіщо збільшувати школу лише до 350 учнів. Адже у селах з такою народжуваністю за кілька років і це приміщення буде замалим. На Тернопіллі не так багато сіл з великою кількістю дітей і школи, зазвичай, пустують. Чому ж у Космирині не дати дітям шанс на якісну освіту?
– Наші діти заслуговують на кращу школу, – каже Надія Несповита. – Чому вони повинні навчатися в їдальні і повертатися додому вночі? Сьогодні ситуація критична. Ми сподіваємося, влада нас почує. Адже ще трішки, і уроки зможемо проводити хіба що на вулиці.
Шкільний автобус в АТО, діти до школи – пішки
У селі Стінка мешкає близько 3 тисяч осіб. Його протяжність майже 25 кілометрів. У місцевій школі навчається більше 600 дітей – зі Стінки і навколишніх сіл. Вже більше року понад 200 учнів змушені долати до 10 кілометрів пішки щодня до своєї альма-матер та звідти. Шкільний автобус ще рік тому забрали на потреби АТО, нового ж транспорту досі не виділили. Як розповідають батьки учнів, щоб вчасно прийти на уроки, діти виходять з дому о сьомій тридцять ранку, несуть на собі багатокілограмові ранці із підручниками. Чиновники запевняють: кошти на автобус вже виділили. Однак досі транспорт не придбали.
Сільський голова Володимир Дармограй зізнається – це одна з найболючіших проблем села. Адже населений пункт розвиваєтся і розростається. У Стінці більше 200 багатодітних сімей. А оскільки село має значну протяжність, відсутність транспорту особливо відчутна.
Мріють у селі і про новенький дитсадок, адже сьогодні дошкільнята займаються у пристосованих приміщеннях школи. А от для найменших немає закладу.
– У багатох селах школи закриваються, а нам навпаки потрібно добудовувати і розширюватися, адже кількість діток з кожним роком зростає, – розповідає директор Стінківської ЗОШ Валентина Штепула. – Сьогодні наші дошкільнята навчаються у тісних кімнатах – по 23 учні на 16 квадратних метрах. Це не відповідає санітарно-гігієнічним нормам. А цьогоріч до нас прийде на навчання аж 80 дошкільнят, тому проблему потрібно вирішувати оперативно.
Розроблено два проекти будівництва дитячого садка. Кажуть, частину коштів на це вже виділили. У Стінці сподіваються, що роботи цього року таки розпочнуть, бо інакше не знають, де розмістити малечу.
Мріє про дитячий садок у селі Надія Стефанюк, яка виховує п’ятеро діток. Зізнається, материнство – це найбільше щастя. Життя без своїх синів і доньок вона не уявляє.
У Стінці особливе свято на День Матері. Адже тут матусі – найщасливіші, бо отримують багато вітань від своїх діток. Люди зізнаються: жити не просто, але велика сім’я – це не лише значні затрати, а й величезне щастя.
У Стінці та Космирині, як і в Україні, люди вже давно звикли покладатися лише на власні сили. Однак вірять, що чиновники, які так голосно заявляють про намагання покращити демографічну ситуацію, спроможуться хоча б подбати про те, щоб діти мали де навчатися і чим доїхати до школи. Бо ще трішки, то не лише аміші, а й усі жителі села будуть змушені відмовитися від благ цивілізації, ходити десять кілометрів пішки до школи і звідти та навчати дітей на вулиці або ж удома.
Юля ТОМЧИШИН. Фото автора.
