Сезон весіль – урозпалі! Але, перш, ніж обмінятися обручками, закохані можуть, за бажанням, поставити підписи під одним невеликим, але важливим для обох документом. Це – шлюбний договір. У сучасному українському суспільстві спостерігаються економічні зміни, міняються життєві цінності. Роль подружжя в побуті, а також права та обов’язки визначає, у тому числі, матеріальна сторона сімейного життя.
Суперечки через майно часто стають причинами розірвання шлюбу. З кожним роком зростає число судових позовів з питань поділу спільно нажитого майна. Їх було б менше при існуванні традиції складати договори про розподіл майнових прав та обов’язків. Такі договори поширені в сім’ях з великим достатком, або їх укладають громадяни, реєструючи шлюб з іноземцями.
Шлюбний договір набуває чинності з моменту реєстрації шлюбу, але укласти цей документ можна як перед одруженням, так і після нього. У разі підписання такого договору вже в шлюбі документ буде вважатися чинним з моменту його нотаріального посвідчення. Під час укладення угоди сторонам важливо врахувати якнайбільше можливих життєвих ситуацій, що можуть виникнути у сімейному житті.
Існує безліч причин, з яких громадяни не укладають такі договори:
1. Частина населення країни належить до категорії малозабезпечених. У них немає майна, розділ якого може якось ускладнити розірвання шлюбу.
2. Головне – в Україні не прийнято укладати шлюбні договори. Для українців укладення шлюбу засноване на почуттях, коли люблячі люди оберігають один одного. У цей період не хочеться навіть вимовляти слово розлучення. А спроби запропонувати підписання договору розцінюються, як бажання отримати вигоду і свідчать про відсутність почуттів, несерйозності намірів і т.д.
3. Багато хто просто не хоче проходити процедуру укладення шлюбного договору, який підлягає обов’язковому посвідченню у нотаріуса.
4. У шлюб вступають і заможні люди, яким є що ділити, і договір був би найкращим виходом у непростій ситуації із розлученням і розділом майна. Але і ці люди не вживають заходів із-за власної необізнаності в питаннях шлюбного договору.
Такий договір, відповідно до глави 10 Сімейного кодексу України, може містити будь-яку інформацію щодо моральних, майнових і немайнових обов’язків подружжя. У шлюбному договору передбачають майнові права та обов’язки подружжя, зокрема питання, пов’язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним з подружжя, а також питання, пов’язані з утриманням одне одного та дітей, та інші. Водночас діє правило: умови шлюбного договору не можуть погіршувати становище подружжя порівняно із законодавством України.
На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Через те, що шлюбний договір нерозривно пов’язаний з особою його учасника, він не може бути укладений за відсутності особи (навіть за участю законного представника або за дорученням).
З тих самих міркувань неможливою є заміна сторони в договорі.
Неможливою є передача прав та обов’язків третім особам.
Неможливо врегулювати особисті відносини між подружжям, а також між батьками та дітьми, а лише майнові і матеріальні питання.
Неможливо встановити право кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовних пріоритетів.
Не можна зменшити обсяг прав дитини, які встановлені законодавством. Тобто, не можна укласти договір за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні тощо.
Неможливим є включення до шлюбного договору умов, що обтяжують право та дієздатність дружини та чоловіка (наприклад, заборона подружжю звернення до суду, заповідати, вчиняти правочини тощо).
Неможливим є закріплення в договорі відмови від прав, які включаються до загального цивільного статусу особи, наприклад, відмову одного з подружжя від одержання в майбутньому заробітної плати на користь другого з подружжя.
Неможливим є закріплення в договорі умов, за якими зобов’язаною особою ставали б не самі сторони (дружина та чоловік), а треті особи – діти подружжя або їхні родичі.
Подружжя може відмовитися від шлюбного договору, але тільки за взаємною згодою, про що слід подати відповідну заяву до нотаріуса. Одностороння відмова від шлюбного договору неприпустима. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду. Водночас, якщо життєві обставини змінилися, виникла потреба у внесенні змін, доповненні до чинного договору чи викладенні його в новій редакції, то закон цього не забороняє. Такі зміни мають бути внесені за згодою сторін та нотаріально посвідчені. В іншому разі вони можуть бути визнані судом неправомірними. Нотаріус не приймає для посвідчення договору із внесеними змінами у разі, якщо це суперечить вимогам чинного законодавства або погіршує становище одного з подружжя чи дитини. Кожна сторона у шлюбному договорі має право на судовий захист у разі недотримання іншою стороною умов договору. У разі розірвання шлюбу, визнання його недійсним, усі майнові спори, спори про дітей та інші вирішує суд на підставі чинного законодавства – з урахуванням умов шлюбного договору.
Не обов’язково. Наприклад, у шлюбному договорі може бути пункт про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. У наш час люди доволі часто потрапляють у роль боржників, і кредитор має право звертатися з претензією як до позичальника, так і до його законного чоловіка чи дружини. Якщо ж у шлюбній угоді є пункт, в якому зазначено, що один із членів подружжя не зобов’язаний виплачувати борги іншого, то жоден колектор чи суд його до цього не змусить.
Отже, шлюбний договір може стати надійним фундаментом відкритих і обміркованих відносин, в яких кожен готовий прийняти на себе свою частку відповідальності. Про це поінформували у Головному територіальному управлінні юстиції у Тернопільській області.
