Як «Балтійські зорі» об’єднали тих, хто любить Україну
Незабутні враження залишили середньовічні вулички серця Риги – Старого міста, з його неповторною архітектурою, маленькими сувенірними крамнички та кав’ярнями. Величний Домський собор, де один з найкращих органів світу і де ми мали насолоду послухати концерт духовної музики.
Юрмала… Місто у Латвії, відоме не тільки «Новою хвилею». 30-кілометрова Ризька затока вабить туристів найбільше, звісно, влітку. Але запах моря і хвої, мокрих від дощу вузеньких вуличок, на яких туляться дерев’яні будинки і будиночки, які не можна ні зносити, ні перебудовувати, лише реставрувати… А ще рвучкий вітер з холодного Балтійського моря із змерзлими лавочками на пляжі і затишні крамнички, де вам пропонують найперше оригінальні вироби із знаменитого чорного чи зеленого бурштину… Усе це здається доброю казкою.
Як і поїздка в Естонію, де наша делегація побувала у Центрі української культури у Таллінні і де, особисто для мене, подарунком долі стала зустріч із його керівником Анатолієм Лютюком. Розповідь про це – тема окремої публікації, адже так просто любити Україну тут, вдома, часто на словах. І так непросто – любити її насправді, у чужій країні, збираючи щоразу допомогу на сотні тисяч євро для наших бійців у так званому АТО. І везучи цю допомогу особисто за більш, як тисячу кілометрів.
І подорож на круїзному лайнері з Риги до Стокгольма, де у рамках фестивалю також тривали «Дні української культури на Балтійському морі».
А тепер про сам фестиваль. Засновником і невтомним його організатором є керівник Українського центру молоді та дітей Латвії пані Ольга Берга, активістка української діаспори у Латвії. Родом з Волині, пані Ольга після закінчення навчання потрапила за розподілом у Ригу. І ще на початку 90-х була членом різних патріотичних товариств, які підтримували незалежність України, незалежність Латвії.
Цього разу учасників фестивалю гостинно прийняв Ризький культурний центр «Ільгуціемс», керівником якого є Ієва Берценя. Як зазначила пані Ольга, між їхніми організаціями склалася гарна співпраця у різних проектах на підтримку України. До речі, в «Ільгуціемсі» навчають різних народних ремесел. Тут і вишивка, і гончарство, і в’язання крючком, і плетіння з лози та соломки…
Щодо самого Міжнародного фестивалю творчості української молоді «Балтійські зорі», то, як зазначає Ольга Берга, він є багатонаціональним.
– До нас приїжджали молоді таланти з Естонії, Литви, Польщі, Швеції, Словенії,Сербії, України. Ми об’єднуємо тих, хто любить Україну. Ставимо собі за мету популяризувати українську мову, культуру, традиції, а також залучати молодь до роботи в діаспорі.
Цьогоріч фестиваль тривав кілька днів. Україну своєю творчістю презентували дитячо-юнацькі вокальні та хореографічні колективи з Дніпра, Одеси, Харкова. «Мамині слова, мамині пісні. Україна – це я. Україна – це ти!», – разом з артистами співав весь зал.
А відкрила заключне відділення концерту наша Уляна Перхалюк, бандуристка, викладач Теребовлянського училища культури, майстер народної творчості (вишивка). Тепло зустрічали глядачі відому тернопільську поетесу Олександру Кару, яка вразила присутніх ще й своїм колоритним строєм. Нагороджували щирими оплесками письменника з Криму Віктора Стуса, поеток із Закарпаття та Івано-Франківщини Марію Грицан, Ірину Яськів…
Особливе замилування серед відвідувачів фестивалю викликали роботи відомого краєзнавця, дослідниці історії Борщівської вишиванки, колекціонерки самобутніх старовинних сорочок Віри Матковської. Свої роботи представив Заслужений майстер народної творчості, художник-іконописець Володимир Шерстій. Зачаровували ексклюзивом і витонченістю вироби з вовни народної майстрині Тетяни Охрицької, які купують модниці не лише Тернопілля чи України, а й Європи та США. Роботи з бісеру, ручна вишивка сумок, туфельок та ще багато цікавого демонстрували учасникам фестивалю львівські майстрині Галина Матвіїв-Герега, Леся Сенів, Ірина Галущак…
Найкращих чекали нагороди, дипломи та премії фестивалю. А на завершення – дводенна подорож на круїзному кораблі Рига-Стокгольм-Рига. І продовження фестивалю «Днів української культури на Балтійському морі». Знову трепетно й ніжно звучали струни бандури й пісні у виконанні Уляни Перхалюк. Чесно, це було дуже класно. Адже на кораблі тисячна різношерстна глядацька публіка. І наша бандура, і наші діти у вишиванках. І рідні мелодії українською…
Свою розповідь про «Балтійські зорі» не завершую сьогоднішньою публікацією. Адже на фестивалі зустріла також дві неймовірні жінки Марію Карпусь, родом з Житомирщини, і пані Аню з Іванівки Теребовлянського району. Обидві – десятиліття прожили в Ризі. Й обидві, коли в Україну прийшла війна, зі своєї невеликої пенсії виділяють кошти на закупівлю різних потрібних речей для наших бійців. Збирають пожертви і серед знайомих, друзів. Історії цих жінок вразили мене до глибини душі. Але це – тема іншої розмови.
Свята закінчуються швидко. Та після них залишається особливий післясмак. Щирості людських стосунків, частинки України у далекій Латвії, неповторного шарму Балтійського моря, запаху маленьких кав’ярень у Старому місті Риги, таємничих шпилів давніх дзвіниць…
