Вже під дверима цього відділення стає якось не по собі, адже кожен знає, що реанімація – наче межа між найважчим станом пацієнта і брамою апостола Петра… І щодня, щогодини, а часом і похвилинно іде боротьба за життя.
Отож, сьогоднішня наша розмова із завідувачем відділення інтенсивної терапії Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні Андрієм МУСІЄНКОМ (на фото з родиною).
– Андрію Миколайовичу, зараз дуже багато людей шукають свого призначення. Як Ви знайшли свою справу життя? Чому стали анестезіологом?
– Фактично в нас у родині лікувальною справою займаються майже усі. При чому, анестезіологів – четверо. Медицина в родині – це традиція, сув’язь поколінь, коли збираємося – обговорюємо різні питання, радимося. І діти вже готуються продовжити нашу справу, адже вони в цій атмосфері виросли, ввібрали початкові знання. Є лікарі нашого роду і в Луцьку, і в Рівному, у Львові, Тернополі. Так і вибрав спеціальність.
Закінчив Тернопільський медичний університет, в Луцьку проходив інтернатуру. А потім відразу взяли сюди – в Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню, керівник якої – Володимир Шкробот дав шанс, повірив у мої можливості. Через декілька років відкрили відділення інтенсивної терапії, яке я очолив. На той час, в 2006-му, це була чи не єдина цілодобова реанімаційна допомога в області, де займалися інсультами, патологією мозку.
– Покликання – покликанням, а навички, особливо медичні, набуваються окремо. Та й чи можна звикнути до людського болю?
– Справді, хоч вже стільки років працюєш в реанімаційному відділенні, не вдається внутрішньо дистанціюватися від того, що люди вмирають, стають інвалідами після важких інсультів. Переживаєш це в собі, особливо, коли відходять молоді люди, яким ще жити й жити…
– Хтось сказав: якщо не наберетеся сміливості ризикувати – ніколи не будете хорошим лікарем. Це правда?
– Сама наша робота передбачає постійний ризик. Велика кількість медичних маніпуляцій у кожному випадку є ризиком як для пацієнта, так і для лікаря. Персонал відділення практично завжди працює в стані напруги. Тяжкість стану хворих обумовлює необхідність проведення цілодобового моніторингу за роботою життєво важливих органів і систем організму. А родичі пацієнтів хочуть, щоб до їх рідних ставились, як до своїх. Хоч в нашій лікарні умови для лікування та персоналу – одні з кращих в області, останнім часом медсестри почали розраховуватись і виїздити на заробітки за кордон. І це проблема не лише нашої лікарні. Бо заробітна плата невисока, в нас медсестра обслуговує не одного пацієнта. А доглядаючи стареньких у Європі вона отримує за догляд однієї людини у декілька разів більше. І це не питання, яке на місці може вирішити головний лікар. Це – питання державне. Один із викликів в Україні – застаріла система охорони здоров’я, що не лише впливає на мільйони людей, але й уповільнює економічне відновлення.
Керівник МОЗ України Уляна Супрун наголосила на неприйнятності ситуації, коли 92 відсотки українців бояться фінансової катастрофи у разі хвороби, 97 відсотків самі платять за своє лікування у стаціонарах, а половина взагалі не звертаються до лікарів, бо не може це собі дозволити. Як результат – українець живе на 11 років менше за європейця.
– Хронічна втома, стреси можуть призвести до серйозних порушень роботи всього організму. Яких ще речей треба уникати, щоб не стати пацієнтом вашого відділення?
– Стрес – це такий собі будильник, який повідомляє, що ви прив’язані до того, що не є істиною для вас. Хронічна втома може призвести до серйозних порушень роботи всього організму, вона повільно, але вірно доводить людину до стану розумової, фізичної виснаженості, здатна викликати напади сильної депресії. Нервова система, яка страждає від постійної напруги порушує кровообіг в організмі. Обмін речовин сповільнюється, а людина відчуває хвилю гнітючої втоми. Потім настає інтелектуальна втома, люди намагаються побороти симптоми різними способами.
Трапляється і так, що в корені цих проблем серйозне захворювання – інфекційні патології, пухлинні хвороби мозку, ендокринні і серцево-судинні порушення, неврози і функціональні розлади. Лікарі допоможуть знайти джерело роздратування і призначити грамотне медичне лікування. Але головне пам’ятати, що позбутися від захворювань нервової системи і постійної втоми можливо, тільки переосмисливши свій спосіб життя, внісши в нього відповідні правки, розумно чергуючи роботу з відпочинком.
Наша віра, наші думки і справді здатні впливати на процеси в організмі. Як виявили дослідники, люди, які позитивно сприймають світ, мають тенденцію до нижчого тиску, менше схильні до розвитку серцевих захворювань, краще контролюють вагу, у них рівень цукру в крові нижчий.
Особисто я знімаю психологічну втому, граючи в теніс. Інша віддушина в житті – це сім’я. Троє дітей – це моє натхнення й найбільша радість.
– Писали класики, що віра варта всіх винайдених на цей день ліків…
– Те, у що ви вірите в даний момент, створює ваше страждання або ваше щастя. У медицині іноді трапляються чудеса, власне вони бувають щодня, але не завжди підкоряються нашим бажанням. У кінці такого дня, на багато молитов отримано відповідь, а на багато немає. Ми всюди намагаємося знайти чудеса й, іноді, навіть всупереч логіці, ми їх отримуємо.
– Парацельс доводив: все – отрута, все – ліки; те й інше визначає доза. Знаємо, що з ліками тепер сутужно навіть в реанімації. Якщо не помиляюся, державні витрати на хворого складають в день до шести гривень…
– А в реанімації лікування найлегших станів починається від тисячі гривень в день. Що тут порівняєш? Кажуть, медицина — стосильна. Різні лише можливості пацієнтів, як фізичні, так і матеріальні. Профілактика у рази ефективніша і в рази дешевша, ніж лікування задавненої недуги. Тим більше, з теперішніми цінами на медикаменти, які не кожен пересічний хворий може собі дозволити. Зважте на шальках терезів профілактику гіпертонії та лікування геморагічного інсульту. Потім, в кризовому стані результати лікування не задовольняють самих пацієнтів, бо зазвичай завершується все інвалідністю чи ще гірше.
– Ми лікуємо не хвороби. Ми лікуємо людей, які страждають від хвороб, кажуть професійні медики…
– Це студентська помилка – прив’язуватись до патології, яку лікуєш. Людина здорова чи хвора – комплексно, так не буває, що в неї хворе серце і це не впливає на інші системи організму. Сімейні лікарі бачать і знають людину, її спадковість, лікування проводять в комплексі і це піднімає планку рівня фаховості медиків. А щоб постійно вчитись, вдосконалюватись, брати на себе відповідальність і бути для кожної сім’ї порятунком, лікарі повинні мати мотивацію – високий рівень доходу, як це є в світі.
– Багато хто вважає, що сучасна медицина підходить до людини не як до складного, крихкого мікрокосмосу, а як до примітивного механізму, якому можна допомогти лише скальпелем і крапельницею.
– Людський організм, як Боже творіння, досконалий. Звісно, рівень медицини тепер, порівняно з тим, який був 50 років тому інший, мови нема. Величезний стрибок технологій, новації у методах лікування.. Однак і досі ми дуже слабо уявляємо, як функціонує організм. Скажімо, ми не достатньо розуміємо, як працює мозок. Ми назвали його частини, трохи дослідили топографію, але як відбувається мислення й чимало інших процесів – це ще загадка.
Вивчення медицини можна порівняти з хліборобством, вважав Гіппократ. Він вроджений талант порівнював з хорошим грунтом землі. Навчання, настанови – як насіння, яке варто вкладати в землю підходящої пори року. Моральність лікаря – як поліття, яке живить насіння і утверджує його дозрівання. А любов до своєї праці та милосердя до людей створює всі способи обробітку грунту. Як усе це поєднається – призведе до появи такого спеціаліста, який може називатись ємким словом лікар.
