В органному залі старовинного Збаразького замку відбулася презентація книжки «Життєві спалахи», яку написала уродженка села Красносільці Олена Рутецька – поетеса, член Національної спілки журналістів, відмінник освіти України, лауреат педагогічної премії імені Омеляна Поповича та літературної премії імені Ольги Кобилянської. На зустріч з нею прийшло багато збаражан, приїхали земляки з Красносільців.
“Життєві спалахи” побачили світ завдяки депутату обласної ради Богдану Яциковському.
«Я не трачу хвилинки – витираю пилинки з душі»
А плекався її талант у родині, де батько Василь Миколайович, залізничник за фахом, у вільний час керував сільським оркестром, грав на скрипці. Мати Євгенія Петрівна була великою трудівницею, палкою патріоткою рідної землі. Оленку рідні називали «донькою Лесею», віддаючи шану Лесі Українці, і виховували в атмосфері любові до рідного слова, батьківщини. Змалку дівчинка любила танцювати, читати, організовувала драматичні вистави у сільській стодолі. А читати і писати її навчив дядько Ілля Яремчук, який через багато років став першим почесним громадянином Збаража, відомим меценатом.
У житті жінки, немов на українському рушникові, переплелися червоні нитки радості і чорні – смутку. Та від пережитого душа не зачерствіла. Війна, роки безрадісного дитинства загартували її, навчили мужньо зустрічати труднощі і йти до людей з добром. Своїм фахом вона обрала Слово. «Я не трачу хвилинки – витираю пилинки з душі». Це її життєве кредо.
Олена Рутецька народилася 22 червня 1937 року. У 1954 році закінчила Збаразьку середню школу №1 і вступила на філологічний факультет Чернівецького держуніверситету. Після отримання диплому залишилася працювати на Буковині. Там вийшла заміж, стала відомим педагогом, там розцвів її поетичний талант. Упродовж чотирьох десятиліть Олена Василівна дарувала дітям знання, віддавала їм тепло свого щирого серця, об’єднувала талановитих буковинців у гуртки, літературні клуби, організовувала свята рідної мови, краєзнавчі екскурсії. Де б не працювала – чи в редакції Глибоцької районної газети, заочній чи денній школах, ліцеї, які б посади не обіймала, завше прагнула рідне слово вивищувати, чутливо і небайдуже відгукувалася на всі події сьогодення. На Буковині вийшли поетичні збірки Олени Рутецької «Великдень», «Рути цвіт», «Барви життя», «Я з вами не розминулася».
До меценатів – високі пороги
«Життєві спалахи» – уже шоста збірка Олени Рутецької. На відміну від попередніх, є у ній і прозові твори – спогади, нариси, новели, роздуми авторки.
Сюрпризом для поетеси став приїзд у Збараж її односельців. Зустріч з Оленою Василівною, як зізналися, є завжди значною подією, святом слова і людяності.
Винуватиця події подякувала всім присутнім за добрі слова і побажання.
– Майже піввіку мені довелося жити і працювати на Буковині, але я часто приїжджала на Збаражчину – до батьків, на зустрічі з однокласниками, в свою рідну першу школу, щоб вручити обдарованим дітям премії дядька Іллі, – зізналася пані Олена. – Як поетку мене «винайшла» працівник збаразького музею Наталя Ганусевич і запросила виступити на районному радіо, у районній газеті. А якось, прочитавши твори для дітей Володимира Кравчука, я подумала: а хіба сама не можу написати поезії для своїх внуків? Так з’явилася на світ збірка «Онучата-маківчата», чудово ілюстрована художницею Раїсою Рєзановою. Зараз ця книжка, а також збірка «Життєві спалахи» є на виставці української книжки в Ізраїлі.
Олена Рутецька відкрила присутнім секрет, що викликає її захоплення сьогодні:
Дивуюся усміхненому сонцю,
Що так ласкаво світить
у віконце.
Дивуюсь світлим,
ніжним росам,
Що бризкають кришталем
на покоси.
Дивуюся маленькій мурашині,
Що двигає тягар важкий
на спині.
Дивуюся весні,
по-великодньому святковій,
Що в оксамити одяга діброви…
Теплими словами згадала Олена Василівна батька, дядька Іллю, який заповів своїм дітям після його смерті упродовж десяти років, а за можливості й довше, надсилати щороку школі №1 Збаража тисячу доларів, аби преміювати дітей, які мають найкращі успіхи з української мови та історії України.
– Про це я писала у районній, обласних газетах, – каже Олена Рутецька. – Писала про талановитих сусідів, з якими познайомилась, переїхавши до Збаража, про рідну школу, своїх однокласників, друзів. Так назбиралося матеріалу на книжечку. Але коштів, щоб її видати, не було. Почала шукати меценатів. А до них іти не так легко. Я навіть вірш написала: «Якби ви знали, меценати, яким високим є до вас поріг. Де тої мужності набратись? Хай би хто збоку спостеріг». Але якось в День міста Збаража, пролунав телефонний дзвінок. Це був Богдан Яциковський, депутат обласної ради. Тоді він дуже щиро поговорив зі мною, зрозумів, що я хочу новою збіркою «Життєві спалахи» прокласти місток між Буковиною і Тернопіллям. Дуже вдячна панові Богданові за те, що допоміг мені видати цю книжку!
«Пишаюся, що мав можливість допомогти»
Богдан Яциковський у свою чергу подякував Олені Василівні за її невтомну творчу працю, побажав довгих років життя.
– Приємно, що є такі люди, з якими хочеться не тільки поділитися частинкою своєї душі, але й допомогти, чим можеш, – сказав пан Богдан. – Меценатство серед українців має давні традиції. Згадаємо хоча б Андрея Шептицького. Серед відомих меценатів Збаражчини – дядько Олени Рутецької Ілля Яремчук, який, проживаючи в Канаді, завжди знаходив можливість допомогти краянам. Це гідний для наслідування приклад. Пишаюся, що мав можливість допомогти Олені Василівні. Вірю, що доки існуватиме українське слово, пісня, ми будемо незламні.
На презентацію разом з Богданом Яциковським завітав народний депутат України від Радикальної партії Олега Ляшка, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань бюджету Василь Амельченко. Він зачитав один із віршів Олени Рутецької «Фальшивим політикам», а потім прокоментував його, зауваживши, що такі поезії дають можливість знаходити й у собі помилки і виправляти їх.
Сьогодні Олена Рутецька – щаслива мама, бабуся, прабабуся. Вона залюблена не лише в людей, а й у квіти. Мабуть, саме у поєднанні неповторної чарівності природи та образного, поетичного слова, в одвічній гармонії земного і величного з’являються на світ і виростають чарівні квіти її поезії.
Упродовж усієї зустрічі для Олени Василівни і присутніх звучали прекрасні пісні у виконанні хористок Союзу українок, Любові Шарко та Марії Вітенько, сім’ї Попельовських.
