Небо – його життя. За 22 роки тернопільський екстремал Назар Гарматюк здійснив 507 стрибків із парашутом і щоразу повертається на аеродром без вагань – за черговою порцією позитивних емоцій.
Недавно в аеропорту, що поблизу Рівного, хлопець виконав неймовірний трюк. Він на висоті 1,5 тисячі метрів виліз на крило планера і зістрибнув звідти з парашутом. Сміливцю дошкуляв вітер, адже планер продовжував рухатися з чималою швидкістю. Але і це не завадило екстремалу стрибнути. Каже, схожого задуму ніхто у Західній Україні не втілював.
Свій політ Назар зняв на мініатюрну камеру. Захоплююче дух відео з трюком швидко розповсюдилося в мережі. Клаптики землі, зарослі травою, з висоти видаються іграшковими. Хлопець обережно, без будь-якої страховки, вилізає з кабіни на крило літального апарату. Ще мить – і Назар, відштовхнувшись від “борту”, летить у безодню. А наблизившись до землі, розкриває парашут.
За майже сім років, відколи тернополянин займається стрибками, такий виконав вперше. Хлопець розповідає, що стрибки з планера – вже доволі рідкісне явище, бо зазвичай для цього використовують літак чи вертоліт.
– Цей трюк ми з другом Олексієм Шарадкіним, який був пілотом апарату, готували досить довго, – каже Назар. – Спеціально облаштовували планер, зняли з нього кабіну, щоб можна було вилізти без перешкод. І от коли злетіли на висоту, пілот дав команду, що можна покидати апарат. Це все робилося на швидкості 140 кілометрів за годину. Тому втриматися на крилі було трохи важко – здував вітер.
Попри свій юний вік, Назар є інструктором з парашутної підготовки. Найбільша висота, з якої доводилося стрибати, становила п’ять кілометрів, цей стрибок був у Києві. Думку про те, щоб влаштувати трюк на крилі літального апарату, виникла у хлопця давно. Каже, це своєрідна акція, щоб привернути увагу до парашутного спорту.
– У нас в Тернополі є лише кілька парашутистів, які постійно займаються цим спортом, – зауважує хлопець. – Хочеться це якось популяризувати, адже відчуття при польоті справді неймовірні. Люди, які хоча б раз спробували це, захочуть ще раз пережити такі ж відчуття. У США є парашутист, який під час війни в Афганістані втратив обидві руки й ноги. Для нього пошили спеціальну підвісну систему – і він продовжує стрибати.
Назару любов до висоти й польотів передав дідусь, який був пілотом. Тож інколи замість того, щоб вести внука в дитсадок, брав його з собою на аеродром. Назар досі пам’ятає всі свої стрибки. А перший поготів.
– Коли я прийшов додому і вперше сказав, що хочу стрибнути з парашутом, мама зі мною два дні не говорила. Але на третій день сама дала номер телефону, до кого звернутися, – усміхається хлопець. – І так досі не можу зупинитися.
Стрибки з парашутом, каже хлопець, доступні всім, навіть дітям. Головне – не легковажити правилами безпеки і навчанням. Найменший “клієнт”, якого йому доводилося тренувати, – хлопчик восьми років. Стрибок з парашутом юному екстремалу подарували батьки.
А от ті, хто хоче професійно займатися таким спортом, повинні мати і відповідне спорядження: костюм, парашут, ранець, шолом. Коштує це недешево – за приблизними підрахунками, доведеться віддати за все приблизно 10 тисяч доларів.
Але, зауважує Назар, відчуття польоту, коли є тільки ти і небо, неможливо забути. Двох однакових стрибків немає. Кожен – це інші, нові й захоплюючі відчуття.
– Що більша висота, то більший час вільного падіння. Якщо стрибати з висоти 4 км, то десь орієнтовно хвилину можна летіти без парашута. І під час цього почуваєшся справді вільним. Коли я стрибав вперше, то падав всього дві-три секунди. Але мені здавалося, що тривало це дуже довго. Час ніби “розтягнувся”, і це неймовірно.
На свій шолом Назар зазвичай прикріплює камеру, аби в режимі онлайн фіксувати польоти з парашутом, а потім монтує з них відеоролики. У планах екстремала – здійснити стрибки з гір і з повітряної кулі, з висоти 2,5-3 тисяч метрів.
Антоніна БРИК.
