Як можна мати справу з людиною, якій не можеш довіряти, бо якщо у візку немає осі, як можна на ньому їздити? Так Конфуцій повідав про довіру – про те, що не купується і не продається. У наш час отримати кредит довіри людей непросто. Але в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в Тернопільській області доводять, що можливо. Адже потерпілі на виробництві – це ті, заради кого і працює структура.
Аби знати не зі статистичних даних про проблеми цих людей, з кожним інвалідом трудового каліцтва працівники Фонду спілкуються особисто. Адже доводиться займатися не лише питаннями виплат потерпілим чи інвалідам трудкаліцтва, їх реабілітацєю, а й багатьма іншими.
Цього разу провели виїзний прийом громадян у відділенні виконавчої дирекції Фонду в Бучацькому районі та відвідали інваліда І групи трудового каліцтва.
Не побачиш тепер при в’їзді в село вікових буків, хоч первісна назва походить саме від трьох величезних дерев, які, за переказами, росли колись при в’їзді в село Трибуківці. Видно, як зникли давні дерева-обереги, так і згодом трансформувалась назва села у Трибухівці. Мешкає тут Євстахія Іванівна Лопушняк, якій вже 84 роки. Як оті буки, вкорінилася вона в Трибухівцях, знайшла свою подружню пару, народила синів.
Доля Євстахії Іванівні услід не усміхалася, бо з тридцяти з лишком літ втратила на роботі зір на одне око, працюючи телятницею. В далекому 1968-му сталася з нею біда якраз на травневі свята, через вихідні дні довго не була оглянута спеціалістами і зір не врятували. А з роками осліпла зовсім. Та, розмінявши дев’ятий десяток, досі впевнена, що на світі добра більше. Коли очі не бачать – його ще більше відчуваєш серцем. Особливо, коли маєш добрих сусідів, які не залишають на самоті.
Коли в.о.начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в Тернопільській області Федір Бортняк, разом з начальником відділення ВД Фонду в Бучацькому районі Олександром Бровком, іншими працівниками структури постукали до оселі Євстахії, сусідка Аня вийшла запитати: хто і чого приїхав до старенької, бо переймається за незрячу жінку, постійно допомагає у всьому. Так вийшло, що відвідини Євстахії Іванівни співпали з днем народження її сина, який пішов із життя кілька років тому. Запалила жінка свічку, згадала різні пережиті моменти, бідкалася, що треба було б знайти помічницю, яка хоч двічі на тиждень буде приходити до неї.
У психології є спеціальний тест на довіру: коли людина падає навзнак, сподіваючись, що її підхоплять. Мало є таких, хто з першого разу впевнено довіриться іншому. То велике щастя – зустріти в житті хоча б одну людину, якій так можна вірити і точно знати, що впасти тобі не дадуть…
Такі люди, як Євстахія Іванівна, не вміють та й не мають змоги «добиватись» в різних інстанціях необхідного. Саме тому працівники управління та відділень виконавчої дирекції Фонду в Тернопільській області постійно виїжджають до потерпілих на виробництві.
– Є в Україні така тенденція: про сиріт та престарілих згадувати до Великодня і Різдва, про інвалідів — напередодні їх Міжнародного дня, – зауважив після зустрічі з Євстахією Іванівною в.о.начальника управління ВД Фонду в області Федір Бортняк, – Але ж допомоги ці люди потребують постійно, їхні будні устократ важчі, ніж у будь-кого зі здорових людей.
Наше завдання – почути цих людей, надати усім, хто потерпів на виробництві, максимум інформації стосовно допомоги, на яку вони можуть від Фонду розраховувати. Найчастіше якраз під час особистих зустрічей з людьми і з’ясовуються різні проблеми, знаходяться шляхи їх вирішення. Приємно, що наші працівники не ставляться до цього лише як до виконання своїх посадових обов’язків, а роблять усе можливе, аби хоч трохи полегшити будні соціально незахищених осіб. За перше півріччя цього року вже відвідали 53 потерпілих на виробництві, з’ясували побутові умови, потреби та побажання. Від початку року із різних питань до структур Фонду в області звернулося 814 громадян і жодне зі звернень не залишилося без відповіді.
Намагаються у Фонді будувати свою роботу, спираючись не лише на букву закону, а й на принципи людяності та співчуття. Робити все належне для тих, хто потребує допомоги і підтримки. Щоб соціально незахищені громадяни могли впевнено розраховувати на державу та її інституції, і точно знати, що, як у тесті на довіру, впасти їм не дадуть…
