Спілкуватись з Тарасом Сербою завжди цікаво, адже чоловік не сидить на місці, постійно в русі та вміє знаходити екстрим поряд.
“Ти питаєш, що екстремального було цього літа? – сміється. – Не повіриш – сплав річкою Стрипою. Вона непередбачувана, не дається легко, кожен кілометр – це нові випробування. Ну, так щоб ти розуміла, я досвідчений турист, пройшов багато водних складних доріг, але саме Стрипа забрала в мене мобільний телефон. Мить і все – гаджета немає. Після цього сплаву ми всі були “без рук”, втомлені, але задоволення це неймовірне”.
Тарас Серба керує туристичним гуртком у Великобірківському будинку творчості школяра. Щодня в приміщенні радісно та гамірно. Вздовж стін натягнуті мотузки, на підлозі лежить дерев’яна колода, між двома стовпами, зробленими зі стовбура дерев, також мотузки. Діти вдягнуті у страхові системи, з карабінами на шнурках. У руках керівника – секундомір, за командою дітлахи лізуть по мотузках, біжать дистанцію на час і охоче роблять усе, що скаже Тарас Богданович. Школярі знають: заняття – шлях до змагань, участь у змаганнях – шлях до перемоги і нових вершин.
У Великих Бірках до призових місць звикли. Селище стало відомим завдяки туризму, а точніше – туристському гуртку в будинку творчості школяра. Адже тут уже протягом 60 років виховують мандрівників, спортсменів і справжніх життєлюбів.
60 років у кількох цифрах
Туристсько-краєзнавчий гурток існує майже від початку створення закладу, а саме від 17 квітня 1965 року. Першим керівником був учитель географії Великобірківської школи Павло Васильович Сміян. А наступного року гуртківці вже брали участь в обласному зльоті туристів-краєзнавців разом з Параскевією Ванько. У 1970 році поїхали на перший туристичний районний зліт школярів. Під керівництвом майбутнього директора закладу Марії Кульчицької команда вперше взяла участь у змаганнях зі спелеоорієнтування і посіла ІІІ місце у Чорткові, пізніше прийшла і перемога. А далі перший пішохідний похід І категорії складності по Тернопільщині з Аллою Мельник, перше сходження на гору Говерлу з – Ігорем Подольським.
До ювілею команда туристів підійшла з високими результатами роботи. З 1991 року 16 разів перемагали в загальному заліку обласних змагань учнівської молоді, п’ять разів – були призерами. А також – призерами і переможцями чемпіонатів та кубків області й України зі спортивного туризму серед дорослих.
28 вихованців туристських гуртків є кандидатами в майстри спорту України зі спортивного туризму, двоє – спортивні судді І категорії.
Гуртківці є переможцями чемпіонатів області з туристсько-спортивних походів. Беруть активну участь у походах Карпатами, зокрема взимку, з подоланням різноманітних перешкод. Здійснюють і дальні походи – на Кавказ, в Альпи.
Люди з геном туриста
У Великих Бірках передають своє захоплення туризмом від батьків до дітей, від керівників гуртка до вихованців. Разом з Тарасом Сербою, Степаном Качковським і Арсеном Чудиком створили громадську організацію «Туристсько-спортивний клуб «Вершина». Разом мандрують – ідуть пішки, долають кілометри доріг велосипедами, сплавляються байдарками по річках. Літній час провели активно, незважаючи на пандемію коронавірусу – навіть завоювали друге місце у конкурсі відеороликів про спортивне життя. А, можливо, тут народжуються і живуть люди з геном туриста? Деякі гуртківці навіть обрали професію педагога і повернулись у рідні Великі Бірки навчати туризму нове покоління мандрівників.
Серед таких Юлія Радецька. З тринадцяти років талановита дівчина брала участь у багатьох туристичних подіях. Невеличкий гурток відкрив їй шлях до пішохідних походів по Карпатах, Криму, Кавказу, водних походів ріками Тернопільщини та експедицій. Вона – призерка і чемпіонка обласних і всеукраїнських змагань, кандидатка в майстри спорту і суддя І категорії зі спортивного туризму.
Сьогодні Юлія працює вчителем фізкультури у Великобірківський гімназії. І вона також, як і її наставник Тарас Серба, запалює жагою мандрів нові покоління дітей.
Закоханий у свою справу
Тарас Богданович також колись хлопчиськом прийшов у тодішній Великобірківський будинок піонерів та підхопив туристичний «вірус» від свого керівника Ігоря Подольського. Пригадує: далекого тепер літа 1984 року він вирушив у першу багатоденну мандрівку по тернопільських Медоборах. Згодом були походи по Карпатах, Центральному Кавказу, перемоги на змаганнях і відзнаки. Після навчання в тодішньому Тернопільському педагогічному інституті з 1993 року – і донині працює у Великобірківському будинку творчості школяра.
Відмінник освіти України, керівник гуртків-методист, кандидат в майстри спорту зі спортивного туризму, суддя І категорії зі спортивного туризму, інструктор спортивного туризму – це лише частинка досягнень талановитого педагога.
Тарас Серба, як і його вихованці, щороку бере участь у різних туристських змаганнях, здобуває перемоги. І це – чудовий приклад для дітей, які приходять до нього на заняття, залишаючи свої ґаджети у сумках.
Він – закоханий у свою справу і власним прикладом переконує: ми – люди світу і якщо маємо бажання, реалізуємося, де б не жили.
Вчаться відчувати світ і себе в ньому
Попереду в туристів з Великих Бірок цікаві походи по Україні та за її межами, по Медоборах, Дністровському каньйону, Карпатах, водні походи по ріках Дністер, Збруч, Стрипа та Серет. Відкриваючи нові дороги, діти вчаться відчувати світ навколо і себе в ньому.
Тим часом про свої перші 60 років керівники гуртків пишуть 60 історій. Щодня їхні дописи з архівними світлинами збирають у соцмережі десятки “вподобайок”, адже нагадують про величезний пласт історії селища Великі Бірки і його людей.
Олена МУДРА.
