У село Вільшанки на Тернопільщині, яке десятиліття було майже без світла, нарешті прийшла електрифікація (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Мешканці невеличкого хутора поблизу Почаєва вже більше десяти років мріють про звичайні для нас речі – світло в оселях, дорогу, по якій в село могла б приїхати швидка, шкільний автобус, нові електроопори, які не нависатимуть над домівками. Люди написали кілька десятків звернень, особисто їздили до чиновників, зверталися до журналістів. І, нарешті, частина їх мрій таки стала реальністю. «Тернопільобленерго» виконало свої обіцянки і розпочало встановлення нової лінії електропередач на хуторі. Радості вільшанців немає меж. Тепер люди переконані – варто об’єднуватися і шукати вихід, боротися за зміни і ніколи не опускати рук.

До «швидкої» несуть на руках

Разом з колегами із каналу «Україна» у Вільшанки ми приїхали вже втретє. Хотіли на власні очі побачити позитивні зміни на хуторі, а також ті проблеми, які ще залишилися. Після Почаєва з європейськими дорогами по такому ж рівному шляху вирушаємо до Свято-Духівського скиту – це чоловічий монастир, до якого також приїздить багато туристів. Чому саме сюди? Тому, що ґрунтову дорогу до Вільшанок розмило талим снігом і дощами. А через ліс шлях коротший – приблизно 3 кілометри. Діти також цією стежкою ходять до школи – виходять біля скита і далі пішки – у Почаїв. Інші ходять у Старий Тараж – це теж близько 5 кілометрів. Про шкільний автобус тут тільки мріють… А якщо людина захворіє, як доїхати «швидкій»? Місцева жителька Наталя Васильків розповідає: коли взимку бабуся зламала руку – перелом був дуже складний та ще й сильний больовий шок – до «швидкої» її везли півтора кілометра на санях. А якщо у когось інфаркт чи інсульт?..

Дерева ріжуть – стовпи встановлюють

Нову лінію електропередач почали встановлювати ще у лютому.

Електрифікація у Вільшанки прийшла вдруге, жартують місцеві. Електроопори, у яких жили білочки і птахи, – вже у минулому. На зміну їм привезли сучасні, бетонні. Дмитро Пілярчук спилює гілля біля своєї оселі. Дерево довелося зрізати, адже біля нього встановили електроопору.

Для кращого життя потрібне світло і дорога

Наталя Васильків, яка два роки тому запросила нас у Вільшанки і написала не одне звернення у різні структури, сьогодні зізнається: вже й не вірила тим обіцянкам, не сподівалася, що настануть зміни.

Звичайно, у Вільшанках ще багато проблем. І нова лінія – вирішення лише однієї з них. Але це ніби світлий промінчик у замкнутому колі чиновницької байдужості. Запитую Наталю, що ще потрібно, аби у Вільшанках стало краще жити.

На Тернопіллі, та й в Україні, не багато людей, які мріють про такі звичні речі. Може, нашим чиновникам нарешті варто звернути увагу на Вільшанки і допомогти вирішити найгостріші проблеми хутора. Адже на території Вільшанок немає ні метра асфальтованої дороги – лише ґрунтова. Після танення снігу і весняних дощів – це суцільне болото.

Сьогодні Вільшанки входять у Почаївську міську об’єднану громаду. Вона невелика і об’єднує Почаїв, село Затишшя, село Старий Тараж, частиною якого є Вільшанки, і село Комарин. Голова громади Василь Бойко ще влітку обіцяв до осені хоча б частково вирішити проблему з дорогою у Вільшанки. Казав, що вже є домовленість з дорожньою службою і кошти на матеріали. Та, мабуть, щось не склалося. Місцеві розповідають: дві вантажівки піску висипали поблизу цвинтаря. Та до села це доволі далеко. Можливо, якби чиновник хоч місяць пожив у Вільшанках і спробував звідти пішки добиратися на роботу, він би швидше зайнявся вирішенням цього питання.

А поки найпоширеніший транспорт у Вільшанках – маршрутка №11. Так, жартома, місцеві жителі називають власні ноги – найнадійніший на сьогодні засіб пересування. Але здаватися не збираються. Тепер вони знають, що можуть щось змінити. Важливо лише, щоб чиновники та посадовці не вбивали віру людей у власні сили та у власну країну.