Відомий тернопільський політик Петро Ландяк про те, як має проходити децентралізація

Об’єднання громад, яке в даний час не без ініціативи центральної влади активізоване обласною владою, немає нічого спільного з децентралізацією влади. Зазначу, що з метою оптимізації коштів в умовах погіршення соціально-економічної ситуації на селі і високої міграції сільського населення розглядати питання об’єднання окремих громад в деяких випадках дійсно доцільно.

Однак, ми маємо розуміти, що при таких об’єднаннях ніякої реальної децентралізації не відбудеться, навіть з врахуванням того, що нібито громадам нарешті дадуть право розпоряджатись землями поза населеними пунктами. Це в кращому випадку буде оптимізацією трудових і фінансових ресурсів, а те, що проводиться владою, я б назвав  елементом адміністративно-територіальної реформи з засадами централізації.

Що ж мало б відбутися при децентралізації? В першу чергу потрібно внести довгоочікувані і надзвичайно потрібні зміни до Конституції України, якими ліквідувати обласні і районні державні адміністрації та визначити нові органи виконавчої влади, які вже будуть обиратись районними та обласними радами – наприклад, виконавчі комітети рад. Це був би перший і реальний крок з децентралізації.

Також необхідно передати розпорядження землями поза населеними пунктами сільським і селищним радам, адже вільних земель і так вже майже не залишилося. Невже розподіляючи сільські землі, чиновник в районі чи області думав про селянина чи про розвиток села?

Тому, нарешті, потрібно довіритися власному народу і передати ці повноваження сільським та селищним радам. Якщо на державному рівні строго контролювати дотримання цільового призначення землі, нічого поганого з землею не станеться. А рішення із земельних питань сільськими радами, вірю, будуть прийматися  справедливіші, ніж їх приймали до сьогоднішнього дня.

Я хочу навести один приклад зі свого життя, який свідчить, як люди на селі вболівають за землю.  Крім того, на цьому прикладі, вважаю, можна зрозуміти засади створення реальних громад, які базуються на таких поняттях, як НАШЕ і НЕ НАШЕ.

У 60 -х роках колгосп нашого села, а я народився в селі Кошилівці Заліщицького району, був об’єднаний з колгоспом сусіднього села Цапівці (теперішнє Поділля) і центральна садиба на кілька років була перенесена до сусідів. У 1968 році роз’єднали колгосп, але після роз’єднання певна частина поля, власником якого раніше були мої односельці, відійшла до сусіднього села. Хоча у 70-80 роках діяли колгоспи і вже не було приватної власності на землю, все ж у розмовах люди часто говорили, що Поділля забрало наше поле! Здавалось, яка людям різниця, адже все поле було одержавлене, націоналізоване (ми ж розуміємо, що в радянський час не було справжньої колективізації, коли колектив і його члени є власниками чогось!), однак навіть в той період люди говорили: “ЦЕ БУЛО НАШЕ ПОЛЕ!”

Я в січні цього року був на зборах громади свого села і люди спокійно, але з болем в серці ще згадують, що в них забрали поле!

ЩО З ЦЬОГО ПОТРІБНО ЗРОЗУМІТИ?

Несприйняттям людей в селах, а відтак і знущанням над місцевим самоврядуванням є те (хоча не лише це), що землями поза населеними пунктами розпоряджаються чиновники в районах і областях. Це є зневагою до людей села, влада, напевне, вважала селян нездатними самостійно розпоряджатись своїм спільним майном.

А яке сьогоднішнє бачення  влади і що вона пропонує людям на перспективу?

Якщо буде створена “об’єднана громада” (не можу творіння із 10-20 чи 30 сіл в рамках цілого чи половини району називати громадою), то залишок історично-сільських земель запасу чи резерву того чи іншого села буде і далі розподілятися не мешканцями села і не владою, створеною мешканцями села, а кимось і десь далеко – за 20-25 км. Тобто, землею і далі будуть розпоряджатися, не враховуючи волі людей конкретного села.

Не зможе вплинути на процес розподілу землі навіть найбільш чесний, відповідальний і професійно підготовлений депутат, адже він буде один від села, з 10-20 чи 30-ти депутатів такої “громади”! А між депутатами різних сіл, загнаних в таку “громаду”, прогнозую, буде протистояння, адже перед ними будуть стояти зовсім різні цілі, а тому в їх стосунках буде перетягування канату, дуже важко буде добиватися справедливості.

У виграші будуть лише базові населені пункти, де буде центр “громади” і, звичайно, голова районної державної адміністрації, а пізніше його правонаступник – префект, який, як передбачено проектами змін до законодавства, буде мати ще більші повноваження за свого попередника тому, що буде наділений правом зупиняти дію рішень органів місцевого самоврядування, тобто новостворених територіальних “громад”.

Великий вплив префекта буде також і на інші ласі шматки владних повноважень: при розпорядженні нерухомим майном села та використанні бюджетних коштів “об’єднаної громади”.

Прошу зрозуміти, що староста села в тому процесі також буде ніким, точніше кур’єром, а так, як від села буде обраний лише один депутат, тому в такій “громаді” вплив чиновників-префектів, а теперішніх державних адміністрацій, буде ВИЗНАЧАЛЬНИМ(!). Влада буде сконцентрована у префекта! Вважаю, цього теперішня влада і добивається! І це буде – централізацією влади при задекларованій децентралізації!

Виходячи з цього, ці творіння (такі “громади”)  нічого доброго людям не принесуть. Все, що пов’язано з їх створенням, я називаю втратою сил і коштів.

Тому такі “громади” будуть лопати, як мильні бульки, а ми, українці, знову втратимо час, а виграють від цього хіба що чиновники і олігархи!

Поки в цьому процесі ми зайшли ще не дуже далеко, прошу обласну владу зупинитися!

Знаю, що є села, які одноосібно в даний час виживати не можуть. Як економіст, я розумію потребу ефективно розпорядитися коштами громади, і для цього необхідно оцінювати завантаження роботою голови сільської ради, секретаря, бухгалтера, інших осіб та  порівнювати витрати на їх утримання з реально заробленими коштами.

Однак об’єднувати села в громади потрібно лише там, де це вкрай необхідно, тобто там, де самостійно громада функціонувати не зможе.

Тому Верховна Рада на законодавчому рівні має детально виписати цілі, причини і підстави для об’єднань громад. Необхідно кардинально змінити критерії утворення громад, так як громаді не обов’язково мати приміщення для казначейства, свої управління чи відділи освіти, або свою пожежну службу, тощо, як виписано в теперішньому законодавстві. Цю роботу і далі може виконувати держава.

Необхідно визначити ті функції, які на сьогоднішньому етапі доцільно залишити громадам базового рівня, а які будуть делеговані районним та обласним радам.

При цьому для громад, також на законодавчому рівні, потрібно закріпити податки, як джерела власних надходжень коштів. Адже податок на доходи фізичних осіб раніше поступав в бюджети сіл і селищ, а тепер його забрали і кажуть: “Створіть об’єднану громаду – будете мати 60% цього податку! Якщо не створите – не буде у вас цих коштів!” Хіба це чесно? Хіба справедливо?

Або ще: центральна влада передбачила трохи більше 1-го мільярда гривень в державному бюджеті 2016 року на розвиток “об’єднаних громад”. А якщо б їх спробували розподілити між усіма селами України, то на що б їх вистачило, адже цих коштів було б трохи більше 30 гривень на одного мешканця села? І чому окремо передбачено кошти на розвиток “об’єднаних громад”, а не об’єднані громади, як мають жити і розвивати свою інфраструктуру, якщо влада декларує, що процес об’єднання громад є добровільним? Чому села, які не хочуть об’єднуватися, не можуть отримати державних коштів? Хіба це справедливо?  Хіба це не штучне фінансування так званих “об’єднаних громад”?

Тому лише там, де є необхідність, де громаді важко виживати, потрібно проводити  процес об’єднання сіл. Однак, він має проходити еволюційно, поступово, з детальним поясненням людям всіх причин, підстав і переваг. Тоді, на моє переконання, у громади будуть об’єднуватися не більше ніж 2-3-4 села, а значна частина сіл не буде об’єднуватись, адже вони мають спроможність жити і управляти самостійно і в даний час.

Влада має розуміти, що кінцеве рішення щодо створення об’єднаних громад залишається за людьми!