Маю на увазі депутатські канікули. Тривалістю аж 32 дні. Так, я знаю, що вчора, 26 січня, вони нарешті закінчилися. Хоча… Якщо вірити сайту Верховної Ради, то зимових канікул у нардепів цьогоріч узагалі не було. Оскільки вони від них… відмовилися.
Добровільно. Продовживши роботу третьої сесії до 2 лютого. На той же день заплановане і відкриття нової, вже четвертої за рахунком, сесії Верховної Ради України восьмого скликання.
Що ж тоді робили цілісінький місяць, починаючи із 26 грудня – тобто після нічного ухвалення держбюджету, наші з вами слуги? Офіційна версія: працювали у парламентських комітетах, комісіях та фракціях. І – зустрічалися з виборцями. Хоча на вже згадуваному сайті ВР, а також сайтах комітетів – жодної згадки про хоча б якусь діяльність. І це – під час чергового загострення ситуації в зоні АТО.
У нас парламентсько-президентська республіка, правда ж? Тоді чому під час ескалації конфлікту на Сході народні депутати відпочивають, чимало – за кордоном? Вони депутати якої країни?
Що мені відповісти на болісні запитання мого сусіда Максима? Котрий, повернувшись пізньої осені з Гранітного (там воював цілий рік), знову збирається на фронт. Ой…
І як то в мене язик повернувся вимовити – фронт? Нема! Хто не вірить – послухайте нардепа Сергія Пашинського. До речі, голову парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони. Так от, він вважає, що ніякої війни в Україні нема і бути не може. А стверджувати подібне, єхидно зауважив Пашинський, можуть лише політикани-непрофесіонали і люди зовсім необізнані з військовою справою…
Себе ж теперішній «народофронтовець» (із «Батьківщини» Сергій Володимирович змився разом з Яценюком), без сумніву, вважає професіоналом найвищого штибу. Хоча носа на фронт не показує. Ймовірно, через брак часу? Адже, щоб прокручувати багатомільйонні оборудки з нафтопродуктами та ретельно стежити за свавіллям рейдерів на «Житомирських ласощах», потрібно докласти дуже і дуже багато зусиль. Інакше такого розкішного життя, яке зумів створити для своєї родини «фронтовик» Пашинський, не облаштуєш…
До слова, прямий стосунок до нацбезпеки і оборони Украни має і 25-річний син нардепа Антон Пашинський, котрий уже рік працює топ-менеджером у другому департаменті «Укроборонпрому».
Іще на хвилинку повернуся до оборудок Пашинського з нафтопродуктами, точніше – до афери Пашинського з арештованими нафтопродуктами «молодого олігарха» Курченка. Так от, голова парламентського комітету Нацоборони прокручував її, цю аферу, не сам, а на пару з секретарем цього комітету, себто – своєю «правою рукою» Іваном Вінником, депутатом від БПП.
Мова тоді йшла про 80 тисяч тонн, а це 1800 цистерн – довжиною 25 кілометрів… Сума – 250 мільйонів гривень.
Втім, як їх поділили – велика загадка. Але навіть якби всі ці суми, до останньої копійки, дісталися «правій руці» Пашинського, то це все одно не дозволило б Віннику повернути банківський борг. Бо він перевищує 340 мільйонів гривень.
Правда, повертати його Вінник, який мав це зробити в далекому 2010-му, не збирається. Як, власне, і прощатися з розкішним життям – у вигляді двох величезних маєтків, двох фешенебельних яхт і ще двох аж ніяк не задрипаних катерів. Котрі шукають-шукають і ніяк не можуть знайти судовиконавці…
Підіб’ємо перший підсумок «самовідданої» праці на благо України поки що лише двох народних депутатів? Ось як він, цей підсумок, на мою думку, виглядає: національна безпека і оборона нашої багатостраждальної держави на сьогодні в дуже ненадійних руках. Я навіть більше скажу: у цілком безвідповідальних руках. Принаймні, у тій її частині, що стосується парламенту.
А я ж розповіла тільки про двох його представників, при цьому – не найяскравіших, себто – не найодіозніших. На жаль, усіх не перерахувати. Адже, за оцінками самих нардепів, лише 50-60 із 450-ти є людьми чесними, працьовитими і патріотично налаштованими. Решта ж не проти заробити, підзаробити і просто змахлювати при першій-ліпшій нагоді. Аби переконатися в цьому, іноді вистачить просто глянути на сесійну залу – як правило, напівпорожню. З десятками депутатів, що вештаються поміж рядами, розмовляють між собою або ж із своїми телефонами, читають газети або просто сплять, поклавши голови (переобтяжені думками про Україну?) на руки…
Хтось може собі уявити, аби так, як наші нардепи, вели себе наші воїни? Тобто, виходили на роботу, коли заманеться або й зовсім не йшли? А з’явившись, займалися всім на світі – окрім самої роботи? І це – у теплій, комфортній сесійній залі, а не в заболочених, промерзлих, пронизаних злющими вітрами і кулями, а отже, смертельно небезпечних бункерах та окопах…
Зрештою, не тільки українські військові, а й будівельники, медики, педагоги, двірники й працівники всіх інших сфер не можуть собі дозволити «працювати» так, як їхні високопоставлені «слуги». Абсолютна більшість із яких – прогульники або й хронічні прогульники.
Тих же, хто не дозволив собі жодного прогулу за весь час роботи нинішньої Верховної Ради, лише двоє. Це Віктор Пинзеник і Віктор Розвадовський. Натомість із 120 пленарних засідань від 86 до 110 дозволили собі прогуляти 10 парламентарів, від 85 до 50 засідань – прогуляли вже аж 120 депутатів. Зрештою, напівпорожня сесійна зала у вівторок, середу та четвер – звична справа, а в п’ятницю вона взагалі заповнена не більш як на третину.
Як же тоді бути з результативним голосуванням? Як, як… Або переголосовують 5-10 разів один і той же закон, або «кнопкодавлять». І з усіх сил від щирого серця – за себе і того (й он того, і ще одного, другого, третього) «хлопця».
Завдяки такому старанню лідерство серед кнопкодавів-2015 дісталося Ірині Луценко із БПП, яка примудрилася одного разу натиснути одразу чотири «за». Не пропустивши кнопки і свого чоловіка Юрія Луценка, котрий торік проігнорував рівно половину пленарних засідань.
Зрештою, найбільше кнопкодавів саме в пропрезидентській та прем’єрській фракціях. І аж на третьому місці опинилися колишні регіонали, а нинішні представники «Опозиційного блоку».
Про якість ухвалюваних законів навіть не варто говорити. Вона дуже низька. Яскраво засвідчив це Закон по держбюджет-2016. Котрого, як швидко з’ясувалося після оприлюднення горезвісної поправки про перенесення електронного декларування коштів і майна, ніхто не читав і, тим паче, не перечитував ні у парламенті, ні в Кабміні, ні в адміністрації Президента…
Правда й те, що про себе, неймовірно працелюбних, слуги народу не забули. Через те й пристали на пропозицію уряду збільшити депутатську зарплату майже удвічі: із 113 мільйонів гривень у 2015 році до 218 мільйонів – у нинішньому році. А це більше 30 тисяч щомісяця кожному депутату.
Для порівняння: широко розрекламоване суттєве підвищення зарплати військовим дуже й дуже відстає від депутатського підвищення, протягнутого, без перебільшення, тишком-нишком… Оскільки заробіток командира бригади-полковника у 2016-му складе 16 тисяч гривень, командира батальйону-підполковника – 13 тисяч… І так, по спадаючій, до стрільця-солдата – 7 тисяч гривень.
То над ким у нас літають кулі?
У кого летять гранати?
Хто проливає кров і віддає життя за Україну?
Чиї діти стають сиротами, дружини – вдовами і затерпають від болю материнські серця?
Риторичні запитання.
Втім, Пашинський з Вінником та іже з ними і тут знайдуть що відповісти. Аби виглядати білими та пухнастими.
Й, нарешті, останнє. Під час недавнього опитування, організованого соціологічною групою «Рейтинг», лише 1 (один!) відсоток респондентів відповіли, що повністю схвалюють діяльність Верховної Ради. Зате аж 83 відсотки – не схвалюють…
Тетяна САВКІВ.
