Як конатиме Росія

У такому вигляді як сьогодні, Росія довго існувати не зможе. Цю країну чекає або розпад, або переформатування. Про це сьогодні твердять не лише відомі українські та західні експерти, а й притомні російські аналітики. Відтак «Вголос» вирішив поміркувати, що ж може статись із нашим північно-східним сусідом у кількарічній перспективі.

«Мені перспектива розвалу Російської Федерації зовсім не здається фантастичною. Насмілюся висловити таку точку зору, яка, мабуть, не буде популярною у більшості громадян Росії, але й трагічною вона мені теж не видається», – заявив нещодавно у коментарі українським журналістам головний редактор російського «Щоденного журналу»,  співзасновник Об’єднаного громадянського фронту, один з лідерів руху «Солідарність» Олександр Риклін.

Він вважає, що коли нинішній тренд зберігатиметься й надалі, російська держава на наших очах буде продовжувати руйнуватися разом з економікою. Цікаво, що руйнування РФ, на думку Рикліна, найімовірніше, почнеться з південних регіонів – мовляв, це виглядає більш актуально, навіть у порівнянні з Далеким Сходом.

«Якщо припустити, що такий сценарій в принципі реалістичний, то локомотивом цього процесу стануть не тільки економічні проблеми. Якщо влада в Москві почне «схлопуватися», якщо тут почнуть відбуватися якісь події, суто економічні причини не будуть найважливішими в цьому процесі. Тут пріоритет за політичною ситуацією, а також за тим, як буде розвиватися ситуація в Москві», – переконаний опозиціонер.

Найменш реалістичні сценарії

Російська історія свідчить, що зубожіння і навіть нестерпні умови життя не призводять до невдоволення, яке б переросло у справжній економічний бунт масс. Люмпен-пролетаріат, який становить основу населення Росії, не готовий ламати «підвалини» заради ковбаси. «Більше того, приклад донецько-луганських люмпенів, подібних за пострадянською ідентичністю до російських, показує, що багата й сита Європа викликає відразу своєю чужерідністю. Цей сценарій відмітаємо як неможливий», – вважає громадський діяч, співзасновник Центру стратегій ГОШ (Громадський оперативний штаб) Валерій Пекар.

Так само, на його думку, немає сенсу розглядати й інший сценарій, характерний для європейських країн, але геть неможливий у Росії – економічну революцію середнього класу. Бо і сам цей клас слабкий та не чисельний, і решта населення його не підтримає.

Нереальною виглядає й олігархічна революція: лави олігархів Путін зачистив досить ефективно, вони залежні, не мають власних медіа та парламентських фракцій. Та й чистих бізнесменів у Росії практично немає – здебільшого державні топ-менеджери, яким дозволили «порулити» і трохи підзаробити.

У країні з великою кількістю силовиків та армійців військовий переворот (хунта) може стати реальністю. Але не у випадку Росії: армійські офіцери тут не є замкнутою кастою, не користуються повагою суспільства і пригнічені злиднями, та й спецслужби їх серйозно збалансовують. Тож чин декабристів у ХХІ ст. повторити просто немає кому.

Сценарії з високою вірогідностю

Аби втриматись біля стерна, путінська верхівка може вдатись до ескалації військових дій. Об’єктом може бути як Україна (пряме вторгнення), так і країни Балтії, Білорусь або Польща. Такий сценарій призведе до величезних жертв як в цих країнах, так і в самій Росії, де також може розпочатись ланцюгова реакція у вигляді перевороту чи відокремлення низки регіонів. Зрештою, Захід (США, НАТО) в цьому випадку може завдати удару по інфраструктурі РФ, що за певних умов може перерости у третю світову війну (про її вірогідність раніше писав «Вголос»).

Зважаючи на потяг росіян до усього гібридного, більш вірогідним є варіант «перемикання уваги». Наприклад, на велику війну в Азії. На думку Валерія Пекара, під ударом можуть опинитись, насамперед, Казахстан і Азербайджан. «Якщо Росія вийде з України в обмін на казахські багатства, Захід буде задоволений, зніме санкції і не заступиться за режим Назарбаєва (особливо якщо умови роботи західних компаній буде обіцяно не міняти). Так що збереження нинішнього кремлівського режиму через зміну фокуса цілком можливе», – вважає експерт.

А от вторгнення Китаю на Далекий Схід у цьому контексті виглядає малоймовірним. Китайці вміють чекати, і не виключено, що російські природні багатства самі припливуть їм до рук. При чому, не без допомоги місцевих еліт – про це трохи нижче.

Натомість можливе й зміщення фокуса із зовнішніх ворогів на внутрішніх – прикладів цьому російська історія знає чимало. «П’ятою колоною» традиційно можуть призначити євреїв та інтелігенцію. Враховуючи ріст квазінаціоналістичних настроїв у Росії та кероване розкручування ностальгії за «сильною рукою», надзвичайно високою є ймовірність появи «чорносотенців», репресій, погромів і ГУЛАГів.

При такому розвитку подій вирішується й проблема загонів озброєних бойовиків, казаків та інших відставних «моторол», які зараз воюють на Донбасі за скрєпи «руського міра» – їх енергію та навички просто переключать на інших ворогів. Щоправда, ситуацію може ускладнити поява серед них нового лідера та оновленої шовіністичної ідеології, зерна якої найкраще проростають на подібному ґрунті. В умовах жорсткої економічної кризи та при наявності зброї і людей, які уміють її застосовувати, частина Росії може перетворитись на Сомалі. І животітиме воно, на жаль, поруч з Україною. З усіма відповідними наслідками.

«Хороша» новина полягає в тому, що «сомалійський» варіант можливий лише за умови серйозного ослаблення влади Кремля. А Путін фактично скасував федеративність і вибудував у своїй країні жорстко централізовану вертикаль. Росія зараз нагадує ханство, в якому місцеві князі отримали ліцензію на управління від головного хана в Кремлі. І за те, що вони забезпечили голоси за Путіна, губернатори отримали частку доходів від нафти та право розпоряджатись владою на власний розсуд.

Але колись це спонсорство закінчиться (наприклад, суттєво обвалиться нафта), регіональні барони вийдуть з-під контролю, і тоді ми станемо свідками нового параду суверенітетів. Кандидатів для цього більш ніж достатньо: це Чечня (Кадиров виглядає радше капером, піратом на службі у короля, ніж вірним васалом, і отримує за свою лояльність величезні гроші), це Татарстан (який майже вийшов зі складу РФ ще за Єльцина), це Башкортостан, Карелія, Сибір та Далекий Схід. От це буде іронія долі – сепаратизм, який Кремль так збурював в Україні, обернеться проти нього ж самого!

Больові точки – технології, техніка і нафта

Російська інфраструктура – одне з її найбільш вразливих місць. Зарубіжне програмне забезпечення, імпортне устаткування і системи управління (нафто- і газопроводи, залізниця і авіація, АЕС та мобільні оператори) – при великому бажанні Захід усе це може вивести з ладу, організувавши в РФ такий собі інфраструктурний колапс довільного ступеня.

Про систему SWIFT чи участь у карткових системах (Visa та MasterCard) російський банківський сектор та його постійні клієнти також в курсі. Наразі вони ще функціонують в РФ, але коли справа дійде до справжніх санкцій, ізоляція країни від решти світу може стати повною.

Окрім цих переважно електронних «штучок» є ще момент зношеності техніки. Більшість надбань Радянського Союзу підходять до межі своїх можливостей, тому все частішими стають техногенні катастрофи. Паралельно падає і якість людського капіталу, який стає нездатним утримувати в порядку складні системи. Тож ланцюжок з кількох крупних аварій (на кшталт затоплень Саяно-Шушенської ГЕС та повені на Кубані, аварій на АЕС та крупних військових підприємствах, вибухів на газопроводах та руйнування мостів) здатний повністю розбалансувати державу, вивести з ладу енергетичну систему та зрештою зруйнувати цілісність країни.

Накатаною історичною дорогою

Як свідчить історичний досвід, для Росії майже звиклою є практика зміни влади шляхом двірцевого перевороту. У наближеної до трону купки людей найчастіше спрацьовує інстинкт самозбереження. Далі відбувається запекла боротьба між «наближеними до тіла» (біля царя завше є кілька конкуруючих угруповань, зараз основні – це армія та спецслужби, олігархи занадто кишенькові та залежні).

Результатом може стати поява правителя, прийнятного для Заходу – без зовнішньої агресивності, але здатного контролювати внутрішні сили в РФ та ядерну зброю. Путіна, швидше за все, просто вб’ють (шлях у Гаагу бажаний, але занадто небезпечний для усієї російської верхівки – він забагато знає). А в Кремлі може з’явитись група іноземних  (найвірогідніше – європейських) радників, прогнозує Валерій Пекар.

Якщо при цьому Україні повернуть окуповані території, санкції з Росії знімуть, а її промисловий потенціал та внутрішній ринок почнуть рекультивувати за допомогою іноземних інвестицій – для світової економіки аудиторія у 140 млн. людей усе ще виглядає надто ласим шматком.

Усе це можливо лише за умови, що після двірцевого перевороту вдасться втримати централізовану владу. Однак відцентрові сили у Росії достатньо сильні, та й умовна монолітність федерації тримається, як ми вже зазначали, на фінансовому «клеї». Тож цілком можлива тотальна гризота за трон «всіх проти всіх».

У вир цього смерчу, або радше «чорної діри», може затягнути усіх: «Осмілілі олігархи, регіональні еліти, ісламісти, військові, вуличні нацисти, найманці з Донбасу, пасіонарії з Північного Кавказу тощо. Це буде вируючий казан громадянської війни, в якому Росія або перетвориться на антропологічну пустелю, або розвалиться на безліч шматків, або народить нового монстра типу радянської влади чи Ісламської держави Іраку і Леванту. У такому випадку стіна і рів з крокодилами сусідам не допоможуть», – передбачає Пекар.

Отже, насправді єдиний позитивний сценарій – це успішний прозахідний двірцевий переворот, з метою «посадити ведмедя на ланцюг, вирвавши йому зуби та кігті». Але й він має ризики, оскільки у Росії немає нових сил, підготовлених до взяття на себе відповідальності за країну. А зазомбована маса населення насправді готова до тиранії та російського імперіалізму.

Нафтовий зашморг

Окрім теоретичних припущень, ряд фахівців моделюють сценарії, максимально наближені до реальності. Один з них пов’язаний із цілковитою залежністю Росії від експорту енергоносіїв (федеральний бюджет на 70% наповнюється за рахунок «сировинних» грошей, а 90% російського експорту становить саме сировина – нафта, газ, метали, ліс).

Керівник економічної програми фонду Карнегі Андрій Мовчан бачить чотири основних сценарії щодо нафти і Росії.

Відповідно до першого сценарію, ціна на нафту на ринку виростає до $90-100 за барель, і ця малоймовірна подія штовхає економіку Росії вгору, ситуація консервується надовго (10-15 років або й більше).

Другий, значно реалістичніший  сценарій передбачає, що ціна на нафту не змінюється або знижується. При такому розвитку подій Росія, за 4-5 років розгубивши резерви і дійшовши до межі стагфляційної катастрофи, змінює зовнішню політику і в пошуках капіталу розгортається обличчям до Заходу. «Оголошується «Перебудова-2». На тлі корінних політичних поступок (можливо, навіть пов’язаних з частковою або повною відмовою від ядерної зброї) Захід погоджується зняти санкції за умови укладення всеосяжного договору з Україною, що включає пункт «про території та кордон». Росія повертається до процесів початку 90-х», – прогнозує експерт.

Третій варіант, за версією Мовчана, полягає в тому, що при тих же умовах для нафти (не змінюється або дешевшає) РФ, за 4-5 років розгубивши резерви і дійшовши до межі стагфляційні катастрофи, змінює зовнішню політику і в пошуках капіталу розвертається в бік Китаю, стає фактично залежною державою в обмін на масштабні капіталовкладення і економічну допомогу. Китай бере на себе переговори з Заходом і Україною, досягає з ними взаємоприйнятних угод, санкції знімаються. Росія втрачає самостійність в політиці, у тому числі – внутрішній, хоча, можливо, зовнішній антураж незалежної держави збережеться.

При четвертому варіанті ціна на нафту також не змінюється або знижується, але Росія міняє внутрішню політику, йдучи на лівий поворот. У країні запроваджують заборону на експорт капіталу, націоналізуються залишки промисловості, торгівля, транспорт, вводиться контроль за цінами, розподіл житла тощо. Це дозволяє в рази знизити споживання і утримати залишки валютних надходжень, тим самим збалансувавши економіку, пожертвувавши добробутом громадян і створивши ситуацію загального дефіциту. Зовнішня політика не змінюється, санкції зберігаються.

Власний сценарій розвалу Росії запропонували експерти впливового видання «The Еconomist».

Якщо Путін піде і гроші вичерпаються, Чечня може стати першою, хто вийде зі складу РФ. Це буде мати величезний вплив на решту Північно-Кавказького регіону. Сусідній Дагестан – значно більший і складніший за Чечню – так само може від’єднатися. Конфлікт на Кавказі в поєднанні зі слабкістю центральної влади в Росії спровокує відокремлення й інших регіонів.

Татарстан, де проживає 2 млн мусульманських етнічних татар і 1,5 млн етнічних росіян, може оголосити себе окремим ханством, як це було в 15-му столітті. Він володіє сильними особистостями, різноманітний економікою, яка включає в себе власну нафтову компанію, і добре освічений правлячий клас. Можливо, будуть сформовані особливі відносини з Кримом, який за допомогою кримських татар, які претендують на свою історичну землю, теж оголосить себе незалежною державою.

Уральський регіон може формувати республіку, як це намагалися зробити у 1993 році, навколо Єкатеринбурга, четвертого за величиною міста Росії. А той, у свою чергу, може сформувати союз з Сибіром. Сам Сибір може відродити свою власну ідентичність, з центрами в містах Красноярську і Іркутську, а нафту і газ, як і інші багатства, продавати в Китай.

Китай більше цікавить не територіальна експансія, а економічна колонізація малонаселеного Сибіру і Далекого Сходу. Владивосток і Хабаровськ, два найбільших міста Далекого Сходу, вже зараз більш економічно інтегровані з Китаєм і Південною Кореєю, ніж з європейською частиною Росії.

США у цьому всьому найбільше бояться, що попри наявність командного центру в Москві, контролювати ракети, розкидані по території Росії, може бути важче, ніж це було після розпаду Радянського Союзу.

А найбільшою небезпекою експерти називають те, що Путін привів в рух сили, які процвітають на війні і шовінізмі. Вони не є силою імперіалістичної експансії Росії, їм не вистачає динамізму, ресурсів і бачення того, що імперія вимагає потенціалу. Це лише сили хаосу і дезорганізації. Східна Україна перетворилася в гніздо злочинців і здирників. Вони можуть поширювати не російську цивілізацію, а лише анархію.