Для одних банків можливий прихід Арсенія Яценюка в НБУ замість Валерії Гонтаревої – це шанс, як мінімум, не втратити лояльність, яку вже сьогодні демонструє нинішнє керівництво Нацбанку. Для деяких фінустанов – це шанс посилити свої позиції (по різним параметрам). А комусь це стане викликом.
Серед тих фінустанов, які зраділи б призначенню А. Яценюка главою НБУ, зокрема, два чималих банки, які перебувають, скажімо так, в «неоптимальній» фінансовій кондиції та відповідно дуже залежать від волі регулятора.
Йдеться, передусім, про Діамантбанк, серед власників якого офіційно з’явився близький до Арсенія Яценюка (і до певної міри «токсичний» з політичної точки зору через розслідування НАБУ) вже екс-нардеп Микола Мартиненко. «Плюс» для Діамантбанку полягає в тому, що при іншому наступнику В. Гонтаревої, ніж А. Яценюк, НБУ, можливо, більше помічатиме «нюансів» у виконанні банком програми докапіталізації та ставитиме більше питань – як з точки зору довнесення забезпечення під кредити, так, не виключено, і щодо походження коштів, які можуть вливатися в капітал банку. Інша справа якщо конфлікт М. Мартиненка з його партнером не тільки по банку, але й по іншим бізнесам – Давидом Жванією – спалахне з новою силою і виникнуть умови, за яких одного рефінансування НБУ буде мало, щоб загасити “пожежу”.
Як мінімум зі стриманим оптимізмом призначення А. Яценюка на посаду глави НБУ може сприйняти банк «Кредит Дніпро», якому, з огляду на його фінансові показники, теж не завадить прихильність регулятора. Як відомо, власник цього банку – Віктор Пінчук теж як мінімум у непоганих відносинах з Арсенієм Петровичем (ще в 2011 році Яценюк публічно висловлював думку, що Пінчук, мовляв, – не олігарх). Як і з Президентом (через що банку “Кредит Дніпро” і при В. Гонтаревій досить комфортно з НБУ взаємодіяти).
Зітхнути з полегшенням може й ПУМБ Ріната Ахметова, в якого з А. Яценюком (а віднедавна – знову ж таки з Петро Порошенком) теж, дипломатично кажучи, хороші контакти. Навіть, можливо, занадто.
Окрема велика історія – це Приватбанк. Наразі цю фінустанову очолює Олександр Шлапак, який був міністром фінансів у першому уряді А. Яценюка. Крім того, у 2014 році, коли Яценюк був в.о. глави НБУ (замість Тігіпка, який тоді очолив передвиборчий штаб Януковича), одним з його заступників був саме Шлапак. Але важливо навіть не стільки вказане (це швидше до питання комфортності комунікацій), скільки відомий значний вплив екс-акціонера Приватбанку – Ігоря Коломойського – на А. Яценюка.
Це збільшує ризик того, що реструктуризація кредитів Приватбанку, раніше виданих ним для інсайдерів (160 млрд грн), буде проведена на не надто вигідних для держави умовах, що закріпить ймовірне враження про націоналізацію Приватбанку як найвигіднішу фінансову операцію в житті І. Коломойського та його партнерів. А ще ж НБУ під новим керівництвом може, наприклад, по факту поставити під сумнів проведену операцію bail-in, підігруючи тим чи іншим чином екс-акціонерам банку та пов’язаним з ними структурам.
Зрадів би призначенню Яценюка главою НБУ, безумовно, Ощадбанк. Власне, передусім, глава правління фінустанови – близький соратник А.Яценюка Андрій Пишний. Хоча, не виключено, що донедавнє спорадичне дистанціювання А. Пишного від «Народного фронту» може зіграти злий жарт. Існує ризик, що Ощадбанк зможе розраховувати не просто на лояльність, але й додаткові стимулювання з боку ймовірного нового глави НБУ якомога «м’якше» реструктуризувати борги в т.ч. аграрної групи «Креатив». А там, «якщо що», НБУ сотнями сторінок аргументує уряду, чому Мінфін має залити чергові мільярди в капітал Ощадбанк у вигляді ОВДП (тобто через нарощування держборгів). За рахунок яких у т.ч. можна буде зі «спокійнішою душею» кредитувати бізнес нинішніх і потенційних спонсорів «Народного фронту»…
А які банки програють, якщо А. Яценюк очолить НБУ?
За логікою президентських амбіцій Арсенія Петровича – передусім, «дочки» російських держбанків (Промінвестбанк, ВТБ Банк, Сбербанк). Очевидно, щоб набирати електоральні бали, він може використовувати більш жорстку тактику й риторику щодо них, аніж В. Гонтарева. Що зрештою й на практиці може стимулювати банки з російським держкапіталом активніше «сушити весла» з українського ринку. Водночас не факт, що це неодмінно буде гра в одні ворота. Не тільки з точки зору спроб мінімізувати розхитування ринку. Росбанки можуть знайти підхід до А.Яценюка. Наприклад, через екс-главу правління ВТБ Банку Вадима Пушкарьова, який очолював банківський нагляд НБУ, коли А. Яценюк уже був в.о. глави Нацбанку, та є другом О. Шлапака.
Враховуючи нинішню активну «нелюбов» між «Народним фронтом» і Дмитро Фірташем, непереливки може бути банкам, серед акціонерів яких є Іван Фурсін – молодший бізнес-партнер Д. Фірташа. Йдеться про «Місто-Банк» і «Кліринговий дім». Це стосується як питання докапіталізації для доформування резервів, так і виданих інсайдерських кредитів. У контексті ж Д. Фірташа НБУ за нового керівництва також може зайняти більш проактивну позицію в питання розслідування правоохоронними органами сумнівних операцій банку “Надра” (у т.ч. про зловживання коштами рефінансування), в яких фігурував, зокрема, особисто Д. Фірташ, а також у питанні продажу девелоперського процесу ТРЦ «Республіка».
Політичні амбіції А. Яценюка можуть неоднозначно вплинути й на Таскомбанк та Універсал Банк, які підконтрольні Сергію Тігіпку. У ньому лідер «Народного фронту» цілком може бачити майбутнього політичного опонента (враховуючи в т.ч. третій результат С. Тігіпка на президентських виборах у 2010 році, який, щоправда, був «змазаний» наступним не надто успішним віце-прем’єрством і пенсійною реформою в часи Януковича).
Як, можливо, не парадоксально, але ініціатива призначити главою НБУ Арсенія Яценюка може зіграти злий жарт з Петром Порошенком. Отримавши доступ до більшого масиву інформації про роботу «Міжнародного інвестиційного банку», Арсеній Петрович може використати її в рамках майбутньої політичної боротьби з Петром Олексійовичем (яка видається неминучою як з огляду на торішнє протистояння всередині коаліції, так і враховуючи президентські амбіції цих двох осіб у горизонті після 2019 року).
Теж саме можна сказати і про Укрексімбанк, який сьогодні в сфері впливу саме Президента.
Невесело може бути “динамічному” банку “Авангард”, який належить групі ICU, співвласницею якої в свою чергу до призначення главою НБУ була В. Гонтарева.
Не виключено, що ставши главою НБУ, А. Яценюк спробує поширити свій вплив на такий ласий «шматок», як Фонд гарантування вкладів, який очолює людина Президента – Костянтин Ворушилін. А це означає, що ми можемо стати свідками не лише нових судових війн, які вже тривають між НБУ та ФГВФО, але й почути багато цікавого (офіційного й неофіційно) про «внутрішню кухню» Фонду гарантування, який акумулював активи на сотні мільярдів гривень.
У порівнянні з Валерією Олексіївною, Арсеній Петрович вважається більш гнучким переговірником, більш здатним до компромісів (як показали журналістські розслідування та кримінальні провадження НАБУ щодо його соратників, не завжди на користь держави).
Разом з тим, як і Валерії Гонтаревій, йому властива риса, яку багато хто сприймає як надмірне переконання у власній правоті та зверхнє ставлення до альтернативних бачень.
Крім того, і у В. Гонтаревої, і А. Яценюка особливо трепетне ставлення до побажань МВФ.
Плюс для А. Яценюка полягає в тому, що В. Гонтарева зробила багато «чорної» роботи в банківській системі – так, з низкою перегинів, недоліків і подекуди відверто сумнівних епізодів (у т.ч. по «Дельта Банку», «Фінанси та кредит», «Надра», Платинум Банку, «Михайлівському»), чіткі акценти по яким мали б розставити в т.ч. правоохоронні органи, але в цілому – роботи важливої і корисної з точки зору очищення системи. При цьому до «кінцевого пункту» ще далеко. Наприклад, хоча багато схемних банків і було виведено з ринку, проте левова частина неоднозначних операцій перемістилася в ззовні пристойні банки… Так, можна говорити, що це об’єктивна данина реаліям економіки, що силами одного НБУ всі проблеми не вирішити і т.д., проте факт лишається фактом.
Чи не основна претензія громадян до В. Гонтаревої – це обвал курсу. Зрозуміло, що критика на адресу чинної глави НБУ не завжди коректна. Але навіть беручи до уваги дюжину об’єктивних несприятливих чинників, які й валили гривню (військова агресія Росії проти України; зниженням світових цін на сировинні товари, які експортує Україна; макроекономічні дисбаланси, накопичені в українській економіці до 2014 року тощо), як видається, лінія поведінки НБУ явно не була оптимальною, що, скажімо так, розширювало діапазон коливань на валютному й ускладнювало процес врівноваження курсу на менш критичних значеннях.
Можна згадати два взаємопов’язані епізоди. По-перше, коли восени 2014 року перед парламентськими виборами НБУ з фактично політичних міркувань витратив з резервів близьком 1 млрд дол, тоді як з економічної точки зору це було досить сумнівно. По-друге, коли взимку-навесні 2015 року кожний долар у прямому сенсі був на вагу золота, валютних резервів не вистачало. Тодішня ж сповільнена реакція НБУ (у вигляді адмінобмежень), від якого ситуація вимагала максимально швидких, рішучих і жорстких рішень для звуження маневру для панічних настроїв, відповідну паніку тільки розігрівала.
Це суб’єктивна думка, яка аж ніяк не претендує на істину в останній інстанції.
Але це все аж ніяк не означає, що А. Яценюку буде легко працюватися в НБУ, якщо він таки прийме пропозицію Президента. Справа навіть не в тому, що треба завершити багато процесів й дати імпульс новим (у т.ч. не просто декларативним) змінам. І не в тому, що над Україною в найближчі роки, як мінімум, нависатиме загроза загострення військової агресії кремлівського навіженого.
Через занадто повільні реформи, провали в боротьбі з корупцією та необхідність здійснення значних виплат по зовнішнім боргам держави на фоні наближення виборів (дострокових/строкових парламентських/президентських) в загальний обіг знову може повернутися вже звичне, але від того не менш неприємне слово «дефолт». Неприємне, бо до нього підв’язані конкретні курсово-інфляційні речі, які б’ють по гаманцю й життю абсолютної більшості громадян України. Дедлайн відомий. 2019 рік. Часу для реальних змін не багато.
