За вікном ще темно, однак уже чути приглушені голоси. То біля відділення «Кредобанку», розташованого на першому поверсі нашого будинку, хвилина за хвилиною приростає черга бажаючих заплатити за візу до Польщі…
І так – щодосвітку, окрім вихідних. Уже другий рік. У мороз і спеку, дощ і сніг. Люди – десятки, іноді – далеко за сотню. Біля всіх відділень банків з польськими інвестиціями, а це, окрім «Кредобанку», й «Ідея Банк». Зовсім молоді дівчата і хлопці, трішечки старші жінки й чоловіки.
Скільки ж то їх виїхало за цей час з України? У 2014 році – майже 350 тисяч, стверджує «Економічна правда». Що на 61 відсоток більше в порівнянні з 2013-им.
За 10 місяців 2015 на заробітки до Польщі потрапило ще 615 тисяч наших співгромадян: будівельників, випускників вузів, педагогів і медпрацівників, вчених і приватних підприємців, а загалом – просто безробітних і тих, хто через агресію Росії вже не може поїхати на роботу туди.
Отже, лиш в Польщі за час, що минув після Революції гідності, опинилося до мільйона українців. Додаймо ще й тих майже 5 мільйонів, які за два останніх десятиліття виїхали до США, Канади, Німеччини, Великобританії, Італії, Іспанії, Португалії, Японії… Останнім часом українці їдуть на заробітки також до Грузії, Білорусі, Азербайджану.
Відкриваючи все нові й нові місця, де шукають кращого життя наші співвітчизники, я випадково наткнулася на фразу: «Якщо неправильно керувати країною, всі розумні люди поїдуть».
Лі Куан Ю. Це – його слова. Хто він такий? Відкриємо вікіпедію. Прем’єр-міністр Сингапуру. При цьому – перший в історії цієї країни прем’єр. На цій посаді він відпрацював 31 рік. Саме – від-працював! А не протримався двома руками за посаду, як наш Арсеній – за трибуну, з якої його недавно намагалися винести.
До речі, спадщина Куан Ю дісталася куди гірша, ніж Яценюку: Сингапур, будучи британською колонією, імпортував геть усе. Від питної води до будівельного піску. 5 мільйонів мешканців на 63 островах. Біда – чорна-пречорна, класична країна «третього світу». Першому прем’єр-міністру, здобувши 8 (вісім!) перемог на виборах, вдалося перетворити Сингапур на справжнього «Азійського тигра», країну «першого світу».
І все це – з допомогою інвестицій, дедалі більших і більших.
І все це – з допомогою праці, тяжкої і самовідданої.
То ж тільки подумати – понад три десятиліття на прем’єрській посаді! Воістину, унікальний випадок. Особливо, якщо порівнювати з Україною, де за неповних 25 років незалежності було понад півтора десятка керівників Кабміну.
Коротко кажучи, Яценюк – шістнадцятий за рахунком. Майже два роки прем’єрствує. Пересидів нашого Арсенія Петровича на цій посаді лише недоброї пам’яті Микола Янович. Зрештою, яку пам’ять залишить про себе нинішній глава Кабміну – теж велике питання.
Хоча сам Арсеній Петрович зайвою скромністю не страждає. «Халва» для народу в нього завжди напоготові, зокрема – під час вже традиційних прем’єрських «десятихвилинок».
– 14 років Польща проводила складні реформи. Такі самі реформи, які ми провели за останні 22 місяці, – відкрив очі співгромадянам Яценюк на власні успіхи на порозі Нового року.
І це чисто в стилі нинішнього прем’єра. Ану ж, не доведи Господи, хтось посміє їх, цих невидимих реформ, не помітити…
Зрештою, чому невидимих? Адже то від них, успішних, отаких блискавичних, масово втікають нині до Польщі українці. Втікають від безробіття – за роботою, від безгрошів’я – за грошима, від невизначеності – за упевненістю у завтрашньому дні.
До речі, аби провести наскільки тяжкі – настільки й результативні реформи, поляку Лешеку Бальцеровичу навіть не знадобилася посада прем’єра. Йому цілком вистачило віце-прем’єрства і посади міністра фінансів в уряді Тадеуша Мазовецького.
Зате «план Бальцеровича» спрацював відмінно: у Польщу потекли зарубіжні інвестиції, запрацювала промисловість, ожило сільське господарство, з’явились тисячі середніх підприємств. А отже, пішло на спад безробіття, швидко почав зростати рівень життя, наближаючись до європейського. Відповідно, ще 12 років тому, у 2004-му Польща стала повноправним членом ЄС.
А де інвестиції в українську економіку? Хай не за 25 – за останніх 2 роки?
Де нові робочі місця? Де вільне дихання для аграріїв і підприємців, освітян і медиків?
Куди приткнутися зі своїми дипломами тисячам і тисячам випускників вітчизняних вишів?
Нема інвестицій. Лише кредити, кредити і кредити… І простягнуті руки за ними.
Нема нових робочих місць – тотальне безробіття. Від якого всі, хто може, втікають із рідної землі світ за очі.
А якщо не прикрашати ситуацію, то втікають від реформ Яценюка і його компанії. Передусім – від них, і вже потім – від війни. На яку, як у радянські часи до Афгану, потрапляють лише сини простих людей – найбідніших, найбеззахисніших. І, звісно, патріотично налаштовані.
Для мене ж «реформи» Яценюка схожі до тих зініційованих ним споруд на українському кордоні. Що мали бути міцними та надійними, а перетворилися на пшик…
І ще про еміграцію та емігрантів – постійних і тимчасових. На сьогодні, як уже згадувала, їх майже 6 мільйонів. А може, й більше? Так от, десь із місяць тому Кабмін повідомив про чергове перенесення Всеукраїнського перепису населення. Цього разу – із 2016 на 2020 рік.
Хтось пам’ятає, коли нас переписували востаннє? Якщо ні – нагадаю: у далекому 2001-му. Наступний перепис мав бути у 2010 році. Але його перенесли: спершу на 2013, потім – на 2016, і нарешті – на 2020 рік… Ой, дорогі наші керманичі, покваптеся! Бо з такими перенесеннями, невдовзі й переписувати не буде кого. І, що для вас найстрашніше, керувати не буде ким.
Керувати, керувати…
Як тут знову не згадати крилатий вислів Лі Куан Ю: «Якщо неправильно керувати країною…»
А таких висловів у нього сотні. Одним з них скористався наш теперішній Президент під час інавгурації: «Почніть з того, що посадите трьох своїх друзів. Ви точно знаєте за що, і вони знають – за що».
Власне, одразу після інавгурації Петро Олексійович з цього й почав. Правда, друзів своїх, починаючи з кума Шокіна, посадив у високі крісла. Але про це – іншим разом. Сьогодні ж…
Сьогодні, поки я писала ці рядки, черга біля банку скоротилася вдвічі. Надвечір вона зникне зовсім. А завтра все повториться: настане новий день – з’явиться нова черга. Оце і є успішні реформи – український варіант?
І, нарешті, останнє. Згідно з найсвіжішим опитуванням, проведеним соціологічною групою «Рейтинг» – за підтримки уряду Канади, 70 відсотків українців переконані, що наразі Україна рухається у неправильному напрямку. І лише 15 відсотків вважають курс правильним. Ще стільки ж не могли визначитися з відповіддю.
Тетяна САВКІВ.
