Зеленський отримав перемоги у Парижі, але є один мінус…

Зеленський отримав перемоги у Парижі, але є один мінус…
У Парижі 9 грудня зустрілись лідери України, Росії, Німеччина та Франції на першій за три роки зустрічі у «нормандському форматі». Володимир Зеленський, Еммануель Макрон, Ангела Меркель та Володимир Путін підписали спільне комюніке після переговорів. Домовились про припинення вогню на Сході України й обмін полоненими «всіх на всіх». Щоправда. йдеться лише про полонених, які утримують бойовики на Донбасі. Ці пункти мають втілити до кінця 2019 року. Домовилися про розведення сил на трьох додаткових ділянках. На яких саме – поки невідомо. Завершитися розведення має до кінця березня 2020-ого.

У заключному документі саміту також зазначили, що положення «формули Штайнмаєра» варто закріпити в українському законодавстві. Домовились провести ще одну зустріч впродовж чотирьох місяців. Там мають обговорити політичні та безпекові питання, зокрема проведення місцевих виборів на Донбасі.

З багатьох питань очільники України та Росії згоди не дійшли – вони про це відверто заявляли на підсумковій спільній пресконференції. Не змогли домовитись щодо передачі українсько-російського кордону на окупованих територіях під владу Києва. Путін наполягав, що контроль над кордоном Україна може встановити на наступний день після місцевих виборів. На це не погодився президент Зеленський.

«Червону лінію» не порушено

За збігом обставин, «нормандський саміт» відбувся у найменш сприятливий для Росії момент. Її авторитет та довіра до неї на Заході останніми днями знову впали. Натомість президент України, всупереч очікуванням Кремля, так і не став «легкою здобиччю».

Володимир Зеленський уникнув провалів на «нормандських переговорах». Україна поїхала з Парижа з перемогами. Не карколомними, але тактичними.

Те, що канцлерка Німеччини Ангела Меркель підтримала Зеленського щодо змін Мінських домовленостей, є дуже доброю новиною, пише редактор «Європейської правди» Сергій СИДОРЕНКО.

Дослівне прочитання «Мінська» каже, що вибори у ОРДЛО відбуваються без контролю за кордоном. Але це не має сенсу, заперечує українська влада, бо це означатиме, що кордон прозорий для російських ДРГ, найманців та боєприпасів. Чесні вибори за таких умов неможливі, вважає Україна.

Берлін цю позицію повністю підтримав. Париж – принаймні не став проти цього.

Цей епізод важливий не лише як ілюстрація міжнародної підтримки України Заходом, у якій не всі були впевнені. Ще важливішим стало те, що ця «червона лінія» непорушна і для президента Зеленського.

Підхід «безпека передусім» був у основі переговорної позиції Петра Порошенка з Росією. Можливість того, що Україна перетне цю лінію, була чи не найбільшим подразником для громадян, які виходили на «попереджувальні мітинги» проти Зеленського. Відсутність її «здачі», а також публічні та однозначні заяви Зеленського, що цим Україна не поступиться, дозволили багатьом спокійно зітхнути після паризького саміту.

Також лишилися непорушними й інші «червоні лінії». Три ключові з них Зеленський окремо назвав на пресконференції після завершення саміту.

«Перше – це неможливість федералізації. Україна – унітарна держава, це незмінна стаття її Конституції та непорушний принцип існування держави.
Друге – неможливість будь-кого вчиняти будь-який вплив на вектор руху та розвитку України, яка є незалежною, самостійною, демократичною державою, вектор розвитку якої обиратиме виключно її народ.
Третє – неможливість компромісів з врегулювання ситуації на сході України через поступки територіями в межах міжнародно визначених кордонів. Для кожного українця і Донбас, і Крим – це Україна».

Це – цитата з виступу президента України під час спільної пресконференції.

Претензією до Зеленського, яка має під собою підґрунтя, є те, що обіцянки чинного президента досягти повної перемоги на саміті у Парижі не справдилися. Президент України та його команда перед «Нормандією» поширювали невиправданий оптимізм та впевненість у тому, що президент РФ Володимир Путін невідкладно поступиться щодо кордону, «здасть» маріонеткові «республіки» чи виведе російську армію з окупованого Донбасу. А тому вина за створення зависоких очікувань у частини суспільства лежить саме на президентській команді, пише журналіст.

До тактичних перемог Зеленського Сергій Сидоренко відносить: повернення полонених, яких утримують бойовики на Донбасі, до кінця року; «Нормандська четвірка» домовилась розширити мандат спостережної місії ОБСЄ. Зараз «ОБСЄшники» спостерігають за обстрілами лише у світлий час доби. Це робить їхні звіти мало пов’язаними з реальністю, адже бойовики, як правило, ведуть обстріли українських позицій уночі. Якщо Путін виконає цю домовленість і Росія перестане блокувати зміну правил роботи місії – ситуація на Донбасі може принципово змінитися. Оголошені перемир’я (принаймні, в той період, коли вони потрібні Росії) стануть повноцінними, а не лише «денними».

Важливо, що подальші газові переговори повернуться до тристороннього формату, за участі ЄС. Принаймні, у цьому запевняє виконавчий директор «Нафтогазу».

«Газові переговори, проведені у Парижі,  принесли небагато новин, але їх важливість є такою високою, що на цій темі варто зупинитися окремо, – пише редактор «Європейської правди». – Відверто кажучи, більшість побоювань про можливу здачу інтересів України у Парижі стосувалися саме газового питання. Аж надто дивно Банкова ухилялася від відповідей про те, чи планується обговорення газових питань у Парижі – навіть тоді, коли всі джерела вже підтверджували, що до Франції летять міністри енергетики Росії та України, а на переговорах запланована окрема «газова панель».

Та схоже, що цього разу інформацію приховували не через сплановану «зраду». Принаймні, домовленостей, очевидно шкідливих для України, у Парижі досягнуто не було».

Зеленський стверджує, що «перемога» є і у газовому питанні, мовляв, Україна та Росія наблизилися до газової угоди, при цьому річний чи дворічний контракт вже не розглядається, а також є згода про те, що Росія виконає рішення Стокгольмського арбітражу, щоправда, сплативши $3 мільярди не грошима, а газом.

Чи виправданий цей оптимізм Зеленського, стане відомо ближчим часом.

Але є одна сфера, в якій Україна в Парижі показала себе геть погано. Ця сфера – інформаційна, вважає журналіст.

«Маючи унікальні стартові позиції щодо підтримки західних партнерів, дату проведення саміту, яка співпала з іміджевими проблемами Росії, маючи потужну групу журналістів у Парижі – наша офіційна делегація примудрилася вчисту програвати росіянам у інформаційній війні.

Ця проблема для чинної влади не нова. Та попри її повторення, офіс Зеленського чи то помилково, чи то свідомо – взагалі не намагається вести свою інформаційну політику, а лише реагує на картину дня, задану росіянами. У той час, як російські журналісти отримували інформацію про деталі переговорів, коментарі та «зливи» із закритих зустрічей у Єлисейському палаці – українським журналістам виявилося простіше дізнаватися деталі у французької сторони.

І чомусь Банкову не турбує, що це – ідеальне тло для запуску фейків в український інформаційний простір», – пише Сергій Сидоренко.

Чи є така політика свідомим вибором Банкової у рамках політики «краще промовчати, аби не образити росіян»? Сказати складно.

Варто відзначити, що цього разу Зеленський був відвертіший у висловлюваннях, ніж зазвичай. Донбас – окупований. Це президент повторив кілька разів за присутності Путіна. Крим – український, і буде таким, хай як ці заяви обурюють Росію. Жодних перемовин із маріонетковими «республіками» не буде, хай як на цьому не наполягає Путін. «Україна і я, як президент, не ведемо прямі перемовини з представниками незаконної влади тимчасово окупованих територій», – запевнив Зеленський.

Але є одна лінія у критиці РФ, яку президент не перетнув і не збирається цього робити. Після завершення саміту, в розмові з «Європейською правдою» Зеленський визнав, що свідомо не вживає щодо Росії та особисто щодо Путіна слово «агресор». Ось повне пояснення президента з цього приводу.

«Що стосується як, кого і що називати. Це немов питання, «а ви будете казати «добрий вечір» президенту Росії?», «а ви будете сідати з ним за стіл?», «чи будете тиснути руку, стояти поруч на фотографуванні?».
Нам з вами потрібен результат. Якщо наша задача – приїхати і в когось плюнути, то навіщо їхати і домовлятися? А якщо є задача домовитися, то нам потрібно знаходити такий формат діалогу, який буде більш-менш коректним».

Чи є таке пояснення переконливим, а тактика – ефективною? Оцінка за читачем…






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares